Постанова № 10770987, 10.08.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

03 серпня 2009 року Справа № 20-3/202

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача: Новікова Інна Василівна, довіреність № 11/10-013 від 23.04.08, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя;

представник відповідача: Борисов Олег Вікторович, довіреність № б/н від 01.06.09, товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим";

представник відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Сандора";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Гоголь Ю.М.) від 03 серпня 2006 року у справі №20-3/202

за позовом           Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24, місто Севастополь,99014)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" (пр. Жовт. Революції, 23 корп. 1 кв.73, місто Севастополь,99057) (ПОР, 23/1, кв. 73, місто Севастополь, 99057)

приватного підприємства "Сандора" (вул. Л. Толстого, 25, кв. 43, місто Севастополь,99011)

про визнання угоди недійсною,

                                                            ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до          товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим", приватного підприємства "Сандора" про визнання угоди б/н від 01 листопада 2003 року недійсною та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" в доход Державного бюджету вартість товару, придбаного у приватного підприємства «Сандора», в сумі 57269,50 грн, посилаючись на те, що даний договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03 серпня 2006 року у справі №20-3/202 позов задоволено.

Визнано недійсною угоду б/н від 01 листопада 2003 року, яка укладена між товариством з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" і приватним підприємством "Сандора". Стягнуто з приватного підприємства "Сандора" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" суму 57 269, 50 грн як оплату за послуги. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" на користь приватного підприємства "Сандора" вартість отриманих послуг у сумі 57 269, 50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Визнаючи спірний договір недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що правочин було укладено з метою несплати податків, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, провадження у справі припинити.

Заявник апеляційної скарги обґрунтовує свої вимоги тим, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутністю сторони, не повідомленої належним чином про місце судового засідання, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2006 року суддю Волкова К.В. замінено на суддю Дугаренко О.В.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 року суддю Дугаренко О.В. замінено на суддю Голика В.С.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2009 року суддів Градову О.Г., Голика В.С. замінено на суддів Заплава Л.М., Прокопанич Г.К.

Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

В період з 01 серпня 2005 року по 19 серпня 2005 року працівниками Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя проведена планова документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства України за період з 01 липня 2002 року по 30 червня 2005 року.

В ході перевірки встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” у період з 01 листопада 2003 року по 30 листопада 2003 року мало взаємовідносини з приватним підприємством „Сандора”, в яких останній виступав в якості продавця, а товариство з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” в якості покупця. За вказаною угодою 01 листопада 2003 року відповідно до податкової накладної №40 на адресу товариства з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” від приватного підприємства „Сандора” було поставлено товар на загальну суму 57 296,50 грн, у тому числі податку на додану вартість в розмірі 9 549,42 грн. Сума податку на додану вартість за вказаною податковою накладною була включена товариством з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” до складу податкового кредиту в листопаді 2003 року, відображена в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) №17 від 21 січня 2003 року під №210 від 01 листопада 2003 року.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі. Платіжним дорученням №361 від 18 листопада 2003 року, №363 від 19 листопада 2003 року, №388 від 18 грудня 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” на розрахунковий рахунок приватного підприємства „Сандора” перерахувало грошові кошти на загальну суму 57 296,50 грн.

Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 02 червня 2005 року свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності –приватного підприємства „Сандора”, яке було видане 15 вересня 2003 року Ленінською районною державною адміністрацією за реєстровим №04055593Ю0031018, визнано недійсним з моменту його видачі. Також визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи приватного підприємства „Сандора”, та з моменту видачі свідоцтво платника податку на додану вартість №39513821, отримане підприємством 26 вересня 2003 року.

Судовим рішенням встановлено, що власником приватного підприємства „Сандора” є громадянка Рядинська О.А, яка зареєструвала вказане підприємство на себе як на підставну особу за проханням невстановлених осіб за винагороду за юридичною адресою: м. Севастополь, вул. Л.Толстого, 25, кв.43. Крім того, судом також було встановлено, що Рядинська О.А. не мала мети здійснювати підприємницьку діяльність, направленої на одержання прибутку, а приватне підприємство фактично не знаходилось за вказаною адресою.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв’язку з тим, що позивач вважає угоду б/н від 01 листопада 2003 року, яка укладена між товариством з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" і приватним підприємством "Сандора" недійсною як таку, що суперечить інтересам держави, оскільки мала на меті ухилення від сплати податку на додану вартість.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Так, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання оскаржуваної угоди недійсною.

Враховуючи те, що спірна угода була укладена і виконана під час дії Цивільного кодексу УРСР, то для вирішення питання дійсності спірного правочину слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується в доход держави.

          Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 (з подальшими змінами та доповненнями) та пункту 11 Роз’яснень Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” до угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.          

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В ході судового розгляду судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Бел-Крим” уклало договір з підприємством, установчі документи якого були визнані судом недійсними з моменту реєстрації - 15.09.2003.

З матеріалів справи вбачається, що угода сторонами виконана у повному обсязі обома сторонами.

При цьому, державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи –приватного підприємства “Сандора” була здійснена за винагороду на підставну особу. Засновник підприємства до здійснення фінансово-господарської діяльності не приступав, на момент реєстрації приватного підприємства “Сандора” не мало на меті зайняття підприємницькою діяльністю, про місцезнаходження установчих і інших документів підприємства не знає, тому що передав їх невстановленій особі.

Тобто, виходячи з фактичних обставин справи, передавши усі установчі та реєстраційні документи третім особам, засновник відповідача повинен був усвідомлювати можливість укладення таких угод від імені підприємства та свідомо допускав, що за результатами здійснення розрахункових операцій за такими угодами приватного підприємства “Сандора” не надасть звітність до податкових органів та не сплатить відповідні суми податків, оскільки нікому не передавав повноважень щодо керівництва підприємством, або здійснення будь-якої фінансово-господарської діяльності.

Викладені обставини дають підстави зробити висновок про те, що приватне підприємство “Сандора” уклало угоду з метою несплати податків, що свідчить про те, що вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства.

Дослідивши надані сторонами докази суд вважає, що умисел на укладення угоди, що суперечить інтересам держави мала тільки одна сторона угоди –приватне підприємство “Сандора”.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до пункту 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про заходи для забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” від 25.07.2002 доказами спрямованості наміру суб'єктів оспорюваних угод на приховання від оподаткування прибутку і доходів є, зокрема, представлені податковими органами, дані про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною адресою, про визнання недійсними у встановленому порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності в органи державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності і таке інше.

Згідно з пунктом 19 Роз'яснень Вищого арбітражного (господарського) суду України “Про деякі питання практики рішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999, у випадку визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності чи скасування державної реєстрації в зв'язку зі здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що засвідчує особу, чи на підставну особу –засновника суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди повинні визнаватися недійсними у відповідності зі статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР незалежно від часу їхнього укладання.

Умисел засновника приватного підприємства Рядинської Оксани Анатоліївни також підтверджується вироком суду, яким її засуджено до трьох років позбавлення волі за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, яке спричинили велику матеріальну шкоду державі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання спірної угоди недійсною обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Однак, позовна вимога про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" вартості товару, придбаного у приватного підприємства «Сандора», в сумі 57269,50 грн, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, яка була чинною на час укладання договору, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність і суд першої інстанції на час розгляду даної справи не мав правових підстав для застосування наслідків недійсності угоди, передбачені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР.

Чинним Цивільним кодексом України не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Отже, застосування судом першої інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 03 серпня 2006 року у справі №20-3/202 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення.

4. У задоволенні позову в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" в доход Державного бюджету вартість товару, придбаного у приватного підприємства «Сандора», в сумі 57269,50 грн відмовити.

5. В частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсною угоди б/н від 01 листопада 2003 року, яка укладена між товариством з обмеженою відповідальністю "Бел-Крим" і приватним підприємством "Сандора", рішення господарського суду міста Севастополя від 03 серпня 2006 року у справі №20-3/202 залишити без змін.                                                  

Головуючий суддя                                        

Судді