Рішення № 107670095, 05.12.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2022 р. справа № 300/2523/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним і скасування пункту 15 рішення від 23.12.2021 №470-19 та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради (надалі, також відповідач) про визнання протиправним і скасування пункту 15 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки», а також зобов`язання надати дозвіл на затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,18 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В обґрунтування позову позивач вказав, що оскаржуване рішення відповідача належним чином не мотивовано, тому що не містить правового обґрунтування, положень законів, не містить обґрунтованих належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а тому рішення не є належною відмовою, не відповідає вимогам закону, що в свою чергу вказує на його незаконність.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 29.06.2022 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (а.с.18-19).

18.07.2022 відповідач подав суду відзив на позов від 18.07.2022 за №541/11.-03/14в, згідно змісту якого заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що заявником не надано необхідної довідки з містобудівного кадастру, що передбачено Інформаційною карткою №ІК 34/13. Отже оскаржуване рішення прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відсутність довідки з МБК унеможливило встановлення відповідності місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.02.2021, виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 (а.с.5)

ОСОБА_1 в порядку статті 118 Земельного кодексу України звернувся до Івано-Франківської територіальної громади із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,18 га, що розташована на території Івано-Франківської територіальної громади, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.14).

До вищезазначеного клопотання позивачем додано викопіювання (графічні матеріали) з Публічної кадастрової карти України, на якій зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії паспорту громадянина України, картки платника податків та посвідчення учасника бойових дій.

Рішенням Івано-Франківської міської ради восьмого демократичного скликання (19 сесія) від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» відмовлено в наданні дозволу на складання проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка (а.с.12).

Вважаючи, що оскаржене рішення відповідача від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» є протиправним та таким, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Вимогами статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР (надалі, також Закон №280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 71 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з вимогами статті 12 Земельного кодексу України (надалі, також ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно статті 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Статтею 118 Земельного кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Аналіз наведених норм чинного законодавства, дає можливість для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема: 1) для отримання земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається із клопотанням, яке повинно відповідати встановленим вимогам, та до клопотання повинні бути долучені необхідні документи (графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, погодження землекористувача, якщо земельну ділянку необхідно вилучити у попереднього землекористувача); 2) клопотання для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування; 3) уповноважений орган повинен розглянути клопотання у місячний строк; 4) за результатами розгляду орган приймає одне з відповідних рішень: про надання дозволу чи відмову у його наданні; 5) відмова у наданні дозволу може бути лише у випадку, передбаченому у частині сьомійстатті 118 ЗК України.

Пунктом 4 розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» від 19.08.2015 № 898-р, передбачено рекомендувати органам місцевого самоврядування, зокрема, розглядати в першочерговому порядку звернення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

На цій стадії як особа, яка звертається з клопотанням, так і уповноважений суб`єкт владних повноважень зобов`язані дотримуватися встановленої процедури розгляду клопотання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, що 01.09.2021 ОСОБА_1 на підставі статті 118 Земельного кодексу України звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розміром 0,18 га в с. Черніїв Івано-Франківської територіальної громади.

У силу положень статті 118 Земельного кодексу України, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Згідно рішення, прийнятого відповідачем у місячний строк з моменту реєстрації клопотання позивача, мотивами відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) стало те, що «відсутня довідка з МБК».

Однак суд зазначає, що позивачем до клопотання був доданий витяг з порталу Публічна кадастрова карта України з орієнтовним розташуванням земельної ділянки.

Водночас, графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту.

Тобто графічний матеріал, наданий позивачем при зверненні до відповідача, давав йому можливість ідентифікувати цільове призначення бажаної земельної ділянки.

Крім того відповідач не скористався правом звернення до ОСОБА_1 з пропозицією усунути недоліки, виявлені ним у клопотанні.

Разом з цим суд зазначає, що жодних доказів стосовно перебування бажаної позивачем земельної ділянки у користуванні іншої особи та визначення такої особи як землекористувача відповідачем не надано.

Враховуючи зазначене, суд критично оцінює посилання відповідача, як на підставу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, ненадання необхідної довідки з містобудівного кадастру, що передбачено Інформаційною карткою №ІК 34/13

З наведеного слідує, що зазначена у спірному рішенні відмова відповідача є безпідставною, оскільки частина сьома статті 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 зазначив, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, фактично відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування не зазначив жодних посилань на норми законодавства, у зв`язку з якими депутати вирішили відмовити позивачу в затвердженні проекту землеустрою.

Отже суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності пункту 15 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки».

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачеві в наданні дозволу на затвердження проекту землеустрою.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати пункт 15 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 .

При цьому, за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку прийнято рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення шляхом затвердження проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №484/3745/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Суд зазначає, що перевірку поданого на розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на предмет його відповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації не може бути здійснено в межах розгляду даної справи.

Таким чином, відсутні підстави для застосування судом приписів частини 4 статті 245 КАС України, оскільки для прийняти рішення на користь позивача у вигляді затвердження проекту землеустрою не виконано всі умови, визначені законом, для прийняття такого рішення, відповідно суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, тобто прийняти позитивне рішення.

З огляду на викладене, в цій частині позовних вимог підстави для задоволення позову відсутні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.01.2022 по справі №200/13539/19-а.

Таким чином, з метою належного захисту та відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Івано-Франківську міську раду повторно внести на розгляд клопотання ОСОБА_1 від 01.09.2021 стосовно надання дозволу йому як учаснику бойових дій на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на чергову сесію міської ради, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За приписами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та здатні вплинути на результат вирішення спору. Інші доводи сторін висновки суду не спростовують.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

А тому, враховуючи зазначене, підстави для стягнення судових витрат у вигляді судового збору відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 77, 78,139, 159, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) про визнання протиправним та скасування пункту 15 рішення від 23.12.2021 №470-19 та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 15 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 №470-19 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 .

Зобов`язати Івано-Франківську міську раду (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) повторно внести на розгляд клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) від 01.09.2021 стосовно надання дозволу йому як учаснику бойових дій на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на чергову сесію міської ради, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.