Рішення № 107650343, 21.11.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2022Справа № 910/7639/22

За позовомАкціонерного товариства «Полтаваобленерго»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро»простягнення 13 120 763,16 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Крат А.В.від відповідача:Падалюк В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Полтаваобленерго» (надалі - АТ «Полтаваобленерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (надалі - ТОВ «Узелектро») стягнення 13 120 763,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару на підставі договору поставки №1206 від 22.02.2022, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 11 435 527,53 грн. та штрафу у розмірі 1 685 235,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву заперечує повністю з огляду на те, що невиконання ним умов договору поставки №1206 від 22.02.2022 було зумовлене обставинами непереборної сили (форс-мажором), а відтак відповідач звільняється від відповідальності за таке невиконання. Крім того, у зв`язку з настанням обставин непереборної сили, відповідач звернувся до позивача з листом-повідомленням про настання таких обставин, а також з листом про розірвання договору на підставі п. 9.4.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує на безпідставність тверджень відповідача про неможливість виконання ним своїх зобов`язань у зв`язку з настанням обставин непереборної сили, а також відсутність доказів на підтвердження настання таких обставин. Також позивач заперечує факт отримання ним листа відповідача про розірвання договору у зв`язку з форс-мажором.

Протокольною ухвалою суду від 12.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2022.

В судовому засіданні 14.11.2022 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 21.11.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2022 між АТ «Полтаваобленерго» (покупець) та ТОВ «Узелектро» (постачальник) був укладений договір поставки №1206 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві трансформатори силові (код за ДК 021:2015 - 31170000-8 - Трансформатори) (товар) в строк та в порядку, що визначені договором.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що покупець зобов`язується прийняти товар, що поставляється, і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

За змістом п. 3.3 Договору загальна сума договору встановлюється 71 078 194,80 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки між покупцем та постачальником за цим договором здійснюються протягом 30 календарних днів після прийняття покупцем замовленого товару згідно з наданим постачальником рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 5.1 Договору поставка здійснюється одноразово або партіями на підставі письмової заявки покупця, що підписана уповноваженою особою (особами) покупця. Заявка направляється постачальникові за допомогою засобів поштового зв`язку або на електронну пошту постачальника, що зазначена в реквізитах сторін по цьому договору. Спосіб направлення заявки визначається покупцем самостійно без додаткового погодження з постачальником.

Постачальник протягом 5 робочих днів з моменту отримання заявки розглядає заявку та за результатами розгляду листом підтверджує одержану заявку та/або в цей же строк виставляє покупцю рахунок-фактуру на оплату, що буде вважатися підтвердженням заявки постачальником.

В разі відсутності листа про підтвердження заявки або рахунку-фактури направлених постачальником засобами поштового зв`язку або на електронну пошту покупця протягом 5 робочих днів з дати отримання заявки, остання вважається погодженою постачальником.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що строк поставки товару становить: не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження постачальником заявки, що надана в порядку, визначеному в п. 5.1 договору.

23.03.2022 на електронну пошту ТОВ «Узелектро» позивачем були направлені заявки №03-19/5370 від 18.03.2022 та №03-19/5494 від 21.03.2022 на поставку трансформаторів у кількості 42 штуки на суму 1 876 291,20 грн. та 126 штук на суму 6 148 640,40 грн. відповідно.

29.03.2022 відповідач підтвердив вказані заявки шляхом виставлення рахунків-фактур №СФ-0000046 від 29.03.2022 та №СФ-0000047 від 29.03.2022.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару, внаслідок чого позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 11 435 527,53 грн. та штрафу у розмірі 1 685 235,63 грн.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що строк поставки товару позивачеві визначений пунктом 5.2 Договору та становить не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження постачальником заявки.

Оскільки заявки №03-19/5370 від 18.03.2022 та №03-19/5494 від 21.03.2022 були підтверджені відповідачем 29.03.2022 шляхом виставлення відповідних рахунків-факту на партії товару, такий товар мав бути поставлений на користь позивача в строк до 28.04.2022.

Натомість, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки замовлених партій товару, а представниками сторін не заперечується факт нездійснення такої поставки відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 8.3 Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару з постачальника стягується пеня у розмірі 1,5% вартості товарів, з яких допущено прострочення визнання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 21% від вказаної вартості.

Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов`язань, на підставі вказаного положення договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період прострочення з 29.04.2022 по 01.08.2022 пеню у розмірі 11 435 527,53 грн. та штраф у розмірі 1 685 235,63 грн.

Разом з тим, за загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 550 Цивільного кодексу України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, зокрема: аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, дія та/або бездіяльність органів державної виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, тощо.

Відповідно до п. 9.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

За змістом п. 9.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України.

Відповідач вказує, що поставка трансформаторів відповідно до заявок позивача мала здійснюватись в Україну з Республіки Узбекистан автомобільним транспортом через такі транзитні країни як Казахстан та російська федерація.

Проте, у зв`язку з військовою агресією росії та введенням в Україні воєнного стану, здійснення будь-яких транзитних перевезень через територію росії на територію України стало неможливим, що зумовило неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що на виконання п. 9.2 Договору він листом №15/04-02 від 15.04.2022 повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором у зв`язку з обставинами непереборної сили; в додатках до вказаного листа містився лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

В той же час, суд вважає, що відповідачем не був дотриманий порядок повідомлення про настання форс-мажорних обставин з огляду на таке.

По-перше, відповідно до п. 13.4 Договору повідомлення, які надсилаються відповідно до виконання умов договору, мають бути виконані у письмовій формі і вважатимуться переданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом, або доставлені іншим способом, погодженим сторонами.

В матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження факту направлення відповідачем позивачеві листа №15/04-02 від 15.04.2022 про настання обставин непереборної сили.

По-друге, обставиною непереборної сили (форс-мажором) в даному випадку відповідачем визначено військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, та унеможливило здійснення транзиту товару через країну агресора.

Із матеріалів справи вбачається, що Договір між сторонами було укладено 22.02.2020. тобто за 2 дні до введення в Україні воєнного стану.

При цьому, як станом на момент направлення позивачем заявок на поставку партій товару (23.03.2022), так і на момент їх підтвердження відповідачем та виставлення рахунків-фактур на оплату (29.03.2022) воєнний стан діяв та військова агресія росії не закінчилася.

Тобто, відповідач, усвідомлюючи перебування країни в стані війни та переривання будь-яких відносин із країною агресором (в тому числі, зупинення транзитного перевезення вантажу), все одно взяв на себе зобов`язання виконати поставку замовлених партій товару в строк, встановлений умовами Договору.

При цьому, відповідач не був позбавлений можливості відхилити такі заявки, посилаючись на обставини непереборної сили з наданням відповідного листа Торгово-промислової палати України щодо форс мажорних обставин, проте навпаки вчинив дії щодо прийняття на себе відповідних зобов`язань.

Вказані дії, на думку суду, свідчать про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з поставки товару за Договором.

З аналогічних підстав суд критично відноситься до тверджень відповідача про розірвання Договору у зв`язку з настанням обставин непереборної сили шляхом направлення позивачу листа №18/05-01 від 18.05.2022, оскільки поряд з недоведенням існування таких обставин в даному конкретному випадку, в матеріалах справи також відсутні докази направлення такого листа на адресу позивача.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені та штрафу та вважає його обґрунтованим.

В той же час, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, враховуючи відсутність понесених позивачем збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором, а також те, що заявлені до стягнення штрафні санкції є, на думку суду, завеликими, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу до 10%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, позовні вимоги АТ «Полтаваобленерго» задовольняються частково і стягненню з ТОВ «Узелектро» підлягає пеня у розмірі 1 143 552,75 грн. та штраф у розмірі 168 523,56 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, оф. 322; ідентифікаційний код 44303163) на користь Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5; ідентифікаційний код 00131819) пеню у розмірі 1 143 552 (один мільйон сто сорок три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві) грн. 75 коп., штраф у розмірі 168 523 (сто шістдесят вісім тисяч п`ятсот двадцять три) грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 196 811 (сто дев`яносто шість тисяч вісімсот одинадцять) грн. 45 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01.12.2022.

Суддя В.П. Босий