Рішення № 10763141, 13.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.10                                                                                           Справа№ 6/90

За позовом: Дочірнього підприємства “Бетон-Захід” товариства з обмеженою відповідальністю “ТКС Бетон”, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецбудмоноліт”, м.Львів

про: стягнення 132292грн. 26коп.

                                                   Суддя Гоменюк З.П.

                                                                       Секретар судового засідання Гривняк Г.Т.

Представники:

від позивача: Морозов Р.В.

від відповідача: не з”явився

Представнику позивача, роз’яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов’язки, зокрема, права заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області дочірнім підприємством “Бетон-Захід” товариства з обмеженою відповідальністю “ТКС Бетон” подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю “Спецбудмоноліт” про стягнення 95779грн. 20коп. основного боргу, 16811грн. 40коп. інфляційних нарахувань, 3597грн. 62коп. трьох процентів річних, 11315грн. 07коп. пені та 4788грн. 96коп. штрафу.

Ухвалою суду від 21.05.2010р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 01.06.2010р. Ухвалою суду від 01.06.2010р. в зв”язку з неявкою представника відповідача в судове засідання по поверненням відділенням зв”язку конверту суду з ухвалою про порушення провадження у справі, направленого на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві –79034, м.Львів, проф.Буйка, 2, з поміткою “за зазначеною адресою не проживає”, “ за заявою відправника (одержувача)”, розгляд справи відкладено на 13.07.2010р. та зобов’язано позивача представити від Державного реєстратора довідку (виписку) з Єдиного державного реєстру (ст. 20 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”) щодо перебування відповідача в ЄДР.

На вимогу ухвали суду від 01.06.2010р. представник позивача подав оригінал довідки про включення відповідача до ЄДР станом на 12.07.2010р. відповідно до якої його місцезнаходженням є адреса, зазначена у позовній заяві: м.Львів, вул.Проф.Буйка, 2.

В судовому засіданні 13.07.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з”явився.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006 р. N 01-8/1228).

Отже, господарський суд виконав умови щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Станом на 13.07.2010р. докази сплати боргу, відзив, заяви, клопотання в тому числі про відкладення розгляду справи від відповідача не надходили.

Господарському суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

28.05.2008р. між Дочірнім підприємством “Бетон №2” товариства з обмеженою відповідальністю “ТКС-Євробуд”, правонаступником якого є дочірнє підприємство “Бетон-Захід” товариства з обмеженою відповідальністю “ТКС Бетон” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Спецбудмоноліт” (замовник) укладено договір поставки №9/1, відповідно до п.1.1 якого позивач зобов”язувався поставляти відповідачу цементно-бетонну суміш (товар), у відповідності до Специфікацій, що є невідємними частинами даного договору, а замовник (відповідач) – приймати та оплачувати цей товар в порядку та на умовах визначених у цьому договорі.

          П.п.4.1, 4.2 договору передбачено, що оплата замовником поставленого відповідно до специфікації товару здійснюється в безготівковій формі на умовах попередньої оплати або умов вказаних у специфікації.

Як стверджує позивач у позовній заяві, в процесі виконання договору сторони відійшли від його умов - поставка здійснювалась без попередньої оплати, тобто відповідач оплачував уже отриманий товар.

На виконання умов договору поставки №9/1 позивачем протягом травня - липня 2008р. поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 393639грн. 20коп., яку відповідач оплатив частково. Неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 121714грн. 20коп. В рахунок часткового погашення боргу, відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суму 25935грн. 00коп.

З огляду на викладене, станом на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача становить 95779грн. 20коп.

Відповідно до ст. 712 ЦК України – за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов”язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.          

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.509 ЦК України – зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Зобов”язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов”язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п.7.4 договору та ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір якої відповідно до представленого суду розрахунку за період з 01.01.2009р. по 30.06.2009р. становить 11315 грн.07 коп.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 3597грн. 62коп. 3 % річних та 16811грн. 40коп. інфляційних втрат за період з 30.12.2008р. по 01.04.2010р. Суд вважає дану вимогу правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

п.7.5 договору поставки передбачено, що якщо замовник з будь-яких підстав відмовиться приймати та оплатити замовлену кількість товару, то він зобов”язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 5% вартості товару, який підлягав до поставки за договором та визначений специфікацією. Оскільки специфікація до договору сторонами не складалась, позивач просить стягнути штраф лише від вартості прийнятого та не оплаченого відповідачем товару, розмір якого становить 4788грн. 96коп.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

           Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.229,230,231,343 ГК України, ст.ст.33,34,44,49,75,82,84 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецбудмоноліт”, м.Львів, вул.Проф.Буйка 2 (ідентифікаційний код 33073044) на користь Дочірнього підприємства “Бетон-Захід” товариства з обмеженою відповідальністю “ТКС Бетон”, м.Львів, вул.Княгині Ольги, 1-5 (ідентифікаційний код 35721158) 95779грн. 20коп. основного боргу, 16811грн. 40коп. інфляційних нарахувань, 3597грн. 62коп. трьох процентів річних, 11315грн. 07коп. пені та 4788грн. 96коп. штрафу, 11315грн. 07коп. пені та 4788грн. 96коп. штрафу, 1322грн. 92коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

Суддя