Рішення № 107623621, 29.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2022 року м. Київ № 640/9897/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС провизнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про:

визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 10.05.2019р. № Ф-18003-17;

зобов`язання Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків по єдиному соціальному внеску ОСОБА_1 , виключивши нарахування єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по грудень 2019 року.

Ухвалою суду від 07.05.2020 (суддя Вовк П.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до розпорядження окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 №144 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» справу №640/9897/20 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.

Ухвалою суду від 20.07.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 20.07.2020р. відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.11.2022р. замінено відповідача Головне управління ДПС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій з боку контролюючого органу щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняття оскаржуваної вимоги, з огляду на те, що позивачем не здійснюється підприємницька діяльність, не отримується дохід (прибуток) та не подається податкова звітність. Водночас, позивач зазначив, що упродовж вказаного періоду, за який нарахований борг, він перебував у трудових відносинах, був застрахованою особою та єдиний внесок сплачував за нього роботодавець.

31 липня 2020 року відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 , перебував на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як ФОП, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік - 8 448,00 грн., за 2018 рік - 9 828, 72 грн., за 2019 рік - 11 016, 72 грн. З огляду на викладене, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою з 26 квітня 2000 року, що підтверджується свідоцтвом виданим Московською районною державною адміністрацією м. Києва.

10 травня 2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18003-17 відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, згідно з якою за позивачем визнано суму боргу станом на 30 квітня 2019 року в розмірі 21 030, 90 грн.

Вважаючи вимогу протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платниками єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

-для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на викладене, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача, останній з 03.08.2010 року офіційно працевлаштований в ТОВ «Імпрінт» на посаді директора, що також підтверджується наказом №1 від 03.08.2010 року. А тому позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску позивачем окремо.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останньої відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем у період за який здійснювалося нарахування внеску.

Суд наголошує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем не призведе до покращення її становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі вона не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість, покладення на неї обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому вимога Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019р. № Ф-18003-17 в сумі 21030,90 грн., є протиправною, та підлягає скасуванню.

Крім того, згідно з пунктом 5 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Таким чином в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі, в ручному режимі.

З 21.04.2021 правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно глави 4 Розділу V Порядку №5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається, зокрема, інформація з рішення суду, прийнятого по суті.

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: а) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2020 у справі №560/4131/18.

Верховний Суд у постанові від 23.02.2021 у справі №820/11409/15 вказав, що картка облікового рахунку - це документ, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету і, відповідно, зазначення в ньому суми податку, яка вже фактично сплачена, але в картці зазначена як наявна заборгованість, порушує права позивача, оскільки відображає суму неіснуючого податкового боргу.

Наявність інформації у інтегрованій картці, достовірність інформації у інтегрованій картці можуть бути оскаржені до суду.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №804/1614/16 вказував, що облік нарахованих та сплачених сум податків і зборів, який ведеться органами ДФС, спричиняє правові наслідки для підприємства у вигляді змін у структурі податкових зобов`язань платника податків в інформаційних системах (базах) органів ДФС, що в свою чергу свідчить про наявність матеріально-правового інтересу у тому, щоб дані у картці особового рахунку підприємства правильно відображали фактичний стан його зобов`язань та платежів до бюджету. Відомості, внесені податковим органом до баз даних, є податковою інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, порушених безпідставним нарахуванням позивачу сум єдиного внеску з 01.01.2017, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача відкоригувати інтегровану картку платника податків з урахуванням меж заявлених позовних вимог шляхом вилучення з інтегрованої картки платника податків запису про наявність у позивача боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві від 10.05.2019 року №Ф-18003-17.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби України у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ) відкоригувати інтегровану картку платника податків по єдиному соціальному внеску ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) шляхом вилучення записів про наявність боргу з єдиного внеску з січня 2017 року по грудень 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Амельохін