Рішення № 10760363, 04.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/38704.08.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний

банк України"

2. Київського науково-виробничого обєднання реле та автоматики

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Кабінет Міністрів України

про визнання кредитної угоди від 12.08.1993 № 2/11-54 недійсною

За участю прокуратури Соломянського району м. Києва

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від Позивача Кулинич В.П. предст.

Від Відповідачів 1.Яворський С.М., Ревурко С.В. предст.

2.не зявилися

Від Третьої особи Пантюхова Л.Р. предст.

Від прокуратури Коваль О.М. пом.прок., Демиденко Н.П.пом.прок.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2007 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсною кредитної угоди № 2/11-54 від 12 серпня 1993 року, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не є правонаступником Київського науково-виробничого обєднання реле та автоматики, з яким Державним експортно-імпортним банком України була укладена кредитна угода. Порушення своїх прав у звязку із укладанням спірної угоди позивач вбачає у зверненні до нього прокуратурою Жовтневого району м. Києва з позовом про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 2/11-54 від 12 серпня 1993 року, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики. У звязку із вказаним спором позивач вимушений нести витрати по оплаті послуг юристів. Як стверджує позивач, оспорювана угода була укладена з порушенням чинного на час укладання законодавства, а саме вимог п. 9 Положення про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку, затвердженого Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України 27.08.19992, оскільки угоду укладено без рішення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України, про що позивачу стало відомо з пояснень представника Кабінету Міністрів України по справі № 14/560 (15/560-8/62(1), поданих 21.01.2005 до Київського апеляційного господарського суду.

В своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні 16.04.2008, позивач також стверджує, що спірна угода не відповідає п. 12 Положення про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку, оскільки не містить умов щодо забезпечення виконання Київським науково-виробничим об'єднанням реле та автоматики зобовязань по спірному договору.

Відповідач-1 позовні вимоги заперечує, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість та просить відмовити у позові, застосувавши позовну давність. Відповідач-1 стверджує, що оспорювана позивачем угода відповідає вимогам чинного на час укладання законодавства.

Третя особа у своїх поясненнях вказала на пропуск позивачем строку позовної давності та зазначила, що угода № 2/11-54, укладена 12.08.1993 Державним експортно-імпортним банком України, відповідає вимогам чинного на той час законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2009 № 375 змінено назву Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (ВАТ "Укрексімбанк") на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк"), у звязку із чим змінено назву відповідача-1, Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

08.07.2010 заступник прокурора Солом'янського району м. Києва повідомив про вступ у справу представника прокуратури відповідно до ст. 29 ГПК України ат ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Представник прокуратури у своїх поясненнях зазначив, що саме позивач є правонаступником боржника за кредитною угодою № 2/11-54 від 12.08.1993. Крім того, відповідно до інформації начальника відділу державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації № 1235/02 від 22.07.2010, наданої на запит прокуратури, в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців наявні відомості лише про ВАТ "Київський завод реле та автоматики" (ідентифікаційний код 00214853), а доводи позивача щодо наявності в ЄДР двох юридичних осіб Київського науково-виробничого обєднання реле та автоматики (ідентифікаційний код 05769202) та ВАТ "Київський завод реле та автоматики" (ідентифікаційний код 00214853) є такими, що не відповідають дійсності та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання умов кредитної угоди.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 31.05.1991 № 14 "Про заходи щодо розвитку виробництва особливо складної медичної діагностичної техніки в 1991 1995 рр." була прийнята пропозиція Міністерства економіки УРСР, Міністерства охорони здоров'я УРСР та Київського науково-виробничого об'єднання реле і автоматики про розробку та виробництво в 1991 - 1995 роках разом з німецькою фірмою "Сіменс АГ" особливо складної медичної діагностичної техніки для оснащення медичних закладів республіки.

З метою залучення іноземного кредиту для фінансування закупівлі зовнішньоторговельною фірмою "Реекспорт" у фірми "Сіменс АГ" медичного обладнання та комплектуючих за дорученням Кабінету Міністрів України № 40-746/555 від 29.05.1992 та Національного банку України 19040-30 від 29.05.1992 Державним експортно-імпортним банком України 17.11.1992 11.12.1992 було укладено Індивідуальну кредитну угоду, на умовах якої передбачалося фінансування 85% суми укладеного 02.10.1992 між Київським науково-виробничим об'єднанням реле і автоматики та німецькою фірмою "Сіменс АГ" контракту на поставку медичного обладнання та комплектуючих шляхом надання кредиту в розмірі 50 566 500 німецьких марок через Державний експортно-імпортний банк України.

Вищезазначена Індивідуальна кредитна угода була укладена відповідно до Базової кредитної угоди з Консорціумом банків ФРН, АКА від 25.03.1992 щодо відкриття кредитної лінії, наданої Україні ФРН у березні 1992 р. для фінансування зовнішньоторговельних контрактів між німецькими експортерами та українськими імпортерами.

Рішення щодо залучення іноземних кредитів та надання гарантійних зобовязань на користь іноземних кредиторів до створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України приймалися безпосередньо Кабінетом Міністрів України та Національним банком України як гарантами. Підтвердженням прийняття Урядом України рішення щодо фінансування конкретних контрактів було надання відповідних гарантій Кабінету Міністрів України безпосередньо на користь консорціуму банків АКА, ФРН. Пізніше повноваження Кабінету Міністрів України та Національного банку України щодо надання таких гарантій були підтверджені постановою Президії Верховної Ради України від 15.07.1992 № 2561-ХІІ "Про надання Кабінету Міністрів України права в 1992 році виступати гарантом щодо кредитів іноземних банків, фінансових організацій та про порядок застави під гарантії іноземним кредиторам".

З метою впорядкування використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України Кабінет Міністрів України постановою від 16 червня 1992 р. № 337 "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України" прийняв рішення про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України, до повноважень якої було віднесено розгляд питань зовнішньої та внутрішньої валютної заборгованості України; розгляд висновків міністерств і відомств України щодо заявок органів державної виконавчої влади й окремих суб'єктів підприємництва на одержання кредитів і прийняття по них рішень.

Виходячи з цілей та положень постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 337 "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України", а також з метою ефективного використання коштів, одержаних за рахунок іноземних кредитів, створення відповідної системи їх надання та підвищення оперативності в прийнятті рішень з цього питання, Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України 27 серпня 1992 рокубуло затверджене Положення про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку України.

Вказане Положення регламентувало як порядок розгляду заявок позичальника, так і надання і погашення кредиту, відповідальність позичальника.

Так, Положенням про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку, затвердженим Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України27 серпня 1992 року, і Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року "Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів" Укрексімбанк був визначений фінансовим агентом за міжнародними кредитними договорами. Функції Укрексімбанку як фінансового агента Кабінету Міністрів України були юридично оформлені 19 вересня 1996 року шляхом підписання Агентської угоди між Кабінетом Міністрів України, представленим Міністерством фінансів України, та Державним експортно-імпортним банком України.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Положення агентом Уряду України по залученню іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку України був визначений Укрексімбанк. Згідно з п. 9 цього ж Положення при позитивному рішенні Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України Укрексімбанк укладає з іноземним банком - кредитором або міжнародною фінансовою організацією індивідуальну кредитну угоду, а також Кредитну угоду безпосередньо з позичальником.

На виконання вказаної вимоги п. 9 Положення 12 серпня 1993 року була підписана кредитна угода № 2/11-54 між Державним експортно-імпортним банком України та НВО "Реле і автоматика" (ЗТФ "Релеекспорт") про надання кредиту на оплату 85% ціни контракту № 22 від 02.10.1992 між німецькою фірмою "Сіменс АГ" та Київським науково-виробничим об'єднанням реле і автоматики (ЗТФ "Релеекспорт") в розмірі 50 566 500 німецьких марок. Згідно з п. 2.3 кредитної угоди платежі в рахунок кредиту були здійснені на підставі акредитиву, відкритого Київським науково-виробничим об'єднанням реле і автоматики в Державному експортно-імпортному банку.

Положення від27.08.1992 передбачало, що надання кредиту здійснюється на основі кредитної угоди між Укрексімбанком і позичальником. Позичальник відшкодовує Укрексімбанку всі витрати, пов'язані із залученням, обслуговуванням та погашенням кредиту і сплачує маржу в розмірі, що встановлюється кредитною угодою (п. 10). Джерелом погашення кредиту є валютна виручка позичальника, що надійшла від експорту товарів, робіт, послуг та інших операцій. Забезпеченням кредиту можуть бути фінансові ресурси, товарно-матеріальні цінності та інше майно згідно з чинним законодавством, що надаються позичальником з правом їх реалізації за вільно конвертовану або національну валюту із спрямуванням одержаної виручки на погашення кредиту (п. 12).

Доказів, які б свідчили, що Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України приймалося рішення відповідно до Положення від27.08.1992 щодо виділення кредиту під гарантії Уряду на оплату 85% ціни контракту № 22 від 02.10.1992 між німецькою фірмою "Сіменс АГ" та Київським науково-виробничим об'єднанням реле і автоматики (ЗТФ "Релеекспорт"), суду не надано. Не надано також доказів виконання п. 12 Положення від27.08.1992 при укладанні спірної угоди.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 48 ЦК Української РСР передбачала недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, відповідно до вищевказаних норм вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Крім того, спосіб захисту порушених прав повинен бути направлений на їх відновлення та бути адекватним та співмірним з порушеним правом.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсною кредитної угоди № 2/11-54 від 12 серпня 1993 року, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики, позивач не вказує, що він є стороною оспорюваної ним угоди, як на підставу звернення з вказаним позовом. Навпаки, стверджує, що не є правонаступником Київського науково-виробничого обєднання реле та автоматики, з яким Державним експортно-імпортним банком України була укладена кредитна угода. Порушення своїх прав у звязку із укладанням спірної угоди позивач вбачає у зверненні до нього прокуратурою Жовтневого району м. Києва з позовом про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 2/11-54 від 12 серпня 1993 року, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики.

Проте, звернення до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики" з позовом про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 2/11-54 від 12 серпня 1993 року, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики, не може слугувати доказом порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача укладанням між Державним експортно-імпортним банком України та Київським науково-виробничим обєднанням реле та автоматики кредитної угоди 12 серпня 1993 року, оскільки згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду доказів порушення своїх прав або охоронюваних законом інтересів у звязку із невідповідністю оспорюваного ним правочину п. 9, 12 Положення про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку, затвердженим Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України27 серпня 1992 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 12.08.2010