Рішення № 10759579, 06.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/0206.08.10           

Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В.

При секретарі судового засідання Бойко Є.А., розглянувши матеріали

За позовом Приватного підприємства "Охоронна компанія Пересвіт"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсінгова компанія "Сова"

простягнення 6655,61 грн.

Представники сторін: від позивача Густіна О.С. –представник за довіреністю; від відповідачаНе з»явились. У судовому засіданні 02.08.10р.

оголошено перерву до 06.08.10р., в

порядку ст.. 77 ГПК України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Охоронна компанія Пересвіт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсінгова компанія "Сова" заборгованості на загальну суму 6655,61 грн., у тому числі 5326,56 грн. –основного боргу, пені у розмірі 604,25 грн., 3% річних у розмірі 151,06 грн., інфляційні втрати у розмірі 573,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов’язання за Договором № 18, оскільки не сплатив кошти за отримані від відповідача послуги. Станом на момент звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість по Договору на загальну суму 5326,56 грн., яку позивач просить стягнути з урахуванням пені.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що провадження у справи підлягає припиненню, у зв‘язку з тим, що є рішення суду між тими ж сторонами про те же предмет спору.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Строк розгляду спору продовжувався, згідно ст.. 69 ГПК України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

20.11.2007 між позивачем та відповідачем було укладено Договір №18 про надання послуг з охорони, відповідно до якого Замовник (відповідач) доручає, а Виконавець (позивач) бере на себе зобов'язання по охороні приміщень, матеріальних цінностей, транспорту, персоналу та внутрішньої території відповідача від проникнення третіх осіб на об'єкт, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького. 11, оф.2; Замовник зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги (п.п.1.1,; 4.1.14).

Згідно з пунктом 2.1 Договору, вартість послуг позивача визначається виходячи із кількості відпрацьованих людино/годин протягом місяця і складає суму, яка визначена в Протоколі погодження про розмір домовленої вартості наданих послуг з охорони (Додаток №1) та в Акті про виставлення постів охорони на об'єкті (Додаток №3).

У відповідності до п.п. 7.1,7.2, 7.3 Договору, фактичне виконання позивачем робіт фіксується сторонами у двосторонньому Акті прийому-передачі виконаних робіт, який складається та узгоджується не пізніше останнього числа звітного місяця; Акти прийому - здачі виконаних робіт та Додаток 1 є підставою для взаємних розрахунків та платежів між відповідачем і позивачем; оплата послуг проводиться відповідачем щомісячними платежами протягом 10 днів після підписання обома сторонами Актів прийому-здачі виконаних робіт згідно виставлених позивачем рахунків-фактур, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

За твердженням позивача, на виконання умов договору, він надав відповідачу послуги з охорони у січні 2008 році, яки відповідач не оплатив.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між позивачем та відповідачем щодо оплати вартості послуг у січні 2008 року по договору № 18 виник у 2008 році.

Приватне підприємство "Охоронна компанія Пересвіт" звернулось до Господарського суду міста Києва в червні 2008 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсінгова компанія "Сова" заборгованості на загальну суму 5579,81 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2008 у справі № 25/366, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2008 в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2009 рішення господарського суду м. Києва від 31.07.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2008 у справі № 25/366 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

При новому розгляді, ухвалою господарського суду м. Києва від 13.03.2009 справі № 25/366 присвоєно номер 25/366-26/87.

До прийняття судом рішення по суті спору ПП "Охоронна компанія "Пересвіт" уточнило позовні вимоги та просило суд стягнути ТОВ "АК "Сова" на користь позивача 5129,28 грн. основного боргу, 1400,29 грн. пені, 6,164,33 грн. збитків від інфляції та 179,52 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.06.2009 у справі № 25/366-26/87 позов задоволено частково. Суд стягнув з ТОВ "АК "Сова" на користь ПП "Охоронна компанія "Пересвіт" 5129,28 грн. боргу. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 у справі № 25/366-26/87 рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2009 у справі № 25/366-26/87 скасовано, в позові відмовлено повністю.

Колегією суддів під час розгляду справи № 25/366-26/87 встановлено, що станом на день звернення позивача до суду (26.06.2008), у відповідача не виникло зобов‘язання з оплати отриманих в січні 2008 року послуг, оскільки акт про виконані роботи, разом як і будь –яка вимога про оплату таких послуг, відповідно до п. 7.1., п. 7.2, п. 7.3 договору відповідачу не направлялись.

Крім того, колегією суддів під час розгляду справи № 25/366-26/87 встановлено, що акт виконаних робіт та рахунок –фактура були направлені відповідачу 26.05.2009. Враховуючи нормативи перебігу по місту Києву, а також 10- денний строк на оплату відповідно до п.п. 7.1, п. 7.2, п. 7.3 договору, зобов‘язання з оплати отриманих послуг мало б було виконано відповідачем в строк до 08.06.2009, а отже на час вирішення судом спору по суті та прийняття 04.06.2009 рішення у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, за якою порушено провадження у справі №56/02, підставою позову позивач визначає факти встановлені постановою апеляційного суду, а саме строк до якого відповідач повинен був виконати зобов‘язання з оплати вартості послуг по договору №18. А як вбачається зі змісту судових рішень по справі №25/366-26/87 підставою позову був акт приймання –передачі виконаних робіт за січень 2008 року, який не був підписаний відповідачем, та зобов‘язання у відповідача щодо оплати вартості робіт по якому не настали, оскільки позивач не направляв вказаний акт.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Аналізуючи дані про сторін, предмет спору та підстави позову по справі № 25/366-26/87 та по справі № 56/02, суд приходить до висновку, що господарський суд у справі №25/366-26/87 розглядав спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору проте з підстав, які відрізняються від підстав, що заявлені у позовній заяві, в межах справи № 56/02.

За таких обставин, спір підлягає вирішенню по суті.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду №25/366-26/87 встановлено, що акт виконаних робіт та рахунок –фактура були направлені відповідачу 26.05.2009.

Враховуючи нормативи перебігу по місту Києву, а також 10- денний строк на оплату відповідно до п.п. 7.1, п. 7.2, п. 7.3 договору, зобов‘язання з оплати отриманих послуг мало б було виконано відповідачем в строк до 08.06.2009.

За таких обставин, факт надіслання позивачем акту передачі –приймання виконаних послуг за січень 2008, строк до якого відповідач повинен був оплатити вартість послуг отриманих від позивача за січень 2008, а саме до 08.06.2009, не доводиться знову під час вирішення справи № 56/02.

Відповідач доказів виконання зобов‘язання по договору № 18 за отримані послуги у січні 2008 року на загальну суму 5326,56 грн. у строк до 08.06.2009 так і на момент вирішення справи судом, до суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5326,56 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 604,25 грн., 3% річних у розмірі 151,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 573,74 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.1.2 Договору у випадку прострочення платежів, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

порушення п. 3.1 Договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не врахована ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та не вірно зазначений індекс інфляції.

За розрахунком суду розмір пені становить 560,08 грн.

5326,56 грн. *6 (кількість днів прострочки з 09.06.2009 по 14.06.2009)*24%/365=21,01 грн.;

5326,56 грн. *47 (кількість днів прострочки з 15.06.2009 по 11.08.2009)*22%/365=150,89 грн.;

5326,56 грн. *130 (кількість днів прострочки з 12.08.2009 по 09.08.2009)*20,5 %/365=388,91 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме на суму 560,81 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд визнає його не вірним. За розрахунком суду, інфляційні втрати складають 486,39 грн.

Позивач також просить стягнути 3% річних, розрахунок яких в позовній заяві та в додатках до неї відсутній.

Таким чином, за розрахунком суду, розмір 3% річних становить 147,54 грн. (5326,56*3%*337 (кількість днів прострочки з 09.06.2009 по 25.05.2009) /365).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме на суму 486,39 грн., 3% річних на суму 147,54 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У судовому засіданні від 06.08.10р. оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутсорсінгова компанія "Сова" ( м. Київ, вул. Мечникова, 10/2, кВ. 60, код 34478894 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Приватного підприємства "Охоронна компанія "Пересвіт" (18006, м. Черкаси, бул. Шевченка, 419, кв. 13, код 33903633) суму заборгованості у розмірі 5326 (п‘ять тисяч триста двадцять шість) грн. 56 коп., пеню у розмірі 560 (п‘ятсот шістдесят) грн. 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 486 (чотириста вісімдесят шість) грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 147 (сто сорок сім) грн. 54 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 99 (дев‘яносто дев‘ять) грн. 94 коп. та 231 (двісті тридцять одна) грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текс оформлено та підписано 10.08.10р

СуддяВ.В. Джарти