Ухвала суду № 107595574, 29.11.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710У Х В А Л А

про повернення позову

29 листопада 2022 р. справа № 520/9893/22 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши матеріали адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УБТС" (далі за текстом - позивач, заявник) до Державної податкової служби України (далі за текстом - Служба), Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, Управління, ГУ, орган публічної адміністрації, владний суб"єкт) про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 31.05.2022 №6888526/43063708 про відмову у реєстрації податкової накладної №16 від 11.02.2022 в ЄРПН; 2) зобов`язання Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД УБТС» №16 від 11.02.2022 в ЄРПН, датою її первинного подання на реєстрацію - 18.02.2022, -

встановив:

Спір склався з приводу незгоди платника із рішенням ГУ ДПС у Харківській області з приводу відмови у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної ТОВ "ТД УБТС" №16 від 11.02.2022 датоване 31.05.2022р.

Не погодившись із вказаним рішенням, заявник вдався до застосування процедури адміністративного оскарження рішень контролюючих органі системи ДПС України (тобто досудового порядку урегулювання спору) і 14.06.2022 р. склав скаргу, яку скерував до ДПС України.

Рішення Служби за скаргою позивача датовано 23.06.2022р.

Позов про скасування спірного рішення контролюючого органу було подано заявником 14.11.2022 р. і ухвалою суду від 16.11.2022 р. був залишений без руху у зв`язку із наявністю недоліків в оформленні у вигляді наявності ознак звернення до суду зі пропущенням визначеного строку.

18.11.2022 р. до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.

У якості причин пропущення строку зазначає, що через військову агресію російської федерації проти України головний бухгалтер підприємства була змушена евакуюватися з міста Харкова, а працівники були фактично позбавлені можливості підготування позову, збирання доказів та документів для вчасного (до 23.09.2022 р.) звернення до суду. За твердженням позивача, можливість доступу до необхідних документів з`явилася лише у жовтні 2022 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. ці мотиви заявника були визнані неповажними причинами пропуску строку на звернення до суду з огляду на відсутність будь-яких об`єктивних даних, котрі б нездоланно заважали звернутись до суду з урахуванням періоду часу 14.06.2022р.-14.11.2022р.

Так, заявник було самостійно визнано, що до поданої в ДПС України 14.06.2022 р. скарги були надані також і первинні документи, які стосувалися правочину, у межах якого була складена спірна податкова накладна. Отже, щонайменше 14.06.2022 р. відповідальні особа підприємства мала доступ до документів, необхідних як для процедури адміністративного оскарження, так і для судового оскарження спірного рішення. Жодних пояснень з приводу того, чому такий доступ після 14.06.2022 р. було втрачено, і відновлено лише у жовтні 2022 р., позивачем у заяві не зазначено.

28.11.2022 р. до суду надійшла нова заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якій підприємство знов посилається на наслідки військову агресії російської федерації проти України, через головний бухгалтер підприємства, яка проживала у Харкові на Північній Салтівці була змушена евакуюватися з міста Харкова, а працівники були фактично позбавлені можливості підготування позову, збирання доказів та документів для вчасного (до 23.09.2022 р.) звернення до суду. За твердженням позивача, можливість доступу до необхідних документів з`явилася лише у жовтні 2022 року, коли було дозволено доступ до напівзруйнованого будинку головного бухгалтера.

Отже, слід підкреслити, що доводи заяви від 28.11.2022 р. фактично відтворюють доводи попередньої заяви від 18.11.2022 р.

Вирішуючи питання поважності причин несвоєчасного подання позову, суд виходить із таких підстав та мотивів.

За змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов`язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.

Строки звернення до адміністративного суду визначені положеннями ст.122 КАС України і відносно ініційованого заявником спору підлягають застосуванню приписи ч.4 ст.122 КАС України, де передбачено тримісячний строк звернення до суду.

Суд відзначає, що згідно з ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

У силу приписів ч.1 ст.121 та ч.1 ст.123 КАС України умовою для поновлення пропущеного процесуального строку є поважність причини, котра зумовила такий стан практичної реалізації процесуальної дії.

Постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19 містить правовий висновок, згідно з яким причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Окрім того, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.04.2021р. у справі №807/627/16: 1) День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.; 2) Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.; 3) Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 4) Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.; 5) Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.; 6) У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.; 7) В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).; 8) Отже, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.; 9) ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.; 10) У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).; 11) Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.; 12) На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17 (провадження №11-337заі18).; 13) Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.; 14) Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.; 15) Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує часників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Аналогічні приписи містились й у частині другій статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час розгляду і вирішення цієї справи у судах попередніх інстанцій.; 16) Наведені вище правові нормами Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.; 17) Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.

В ухвалі від 20.10.2022р. Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022р. у справі №9901/462/21 сформульовані правові позиції, у силу яких учасники справи повинні вчасно, сумлінно, в належний спосіб використовувати всі наявні в них засоби та можливості, передбачені законодавством, з метою запобігання невиправданим зволіканням під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 20.10.2022р. у справі №9901/462/21 зазначила, зокрема, що позивач мав можливість ознайомитись з оскаржуваним судовим рішенням з моменту його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень з 20 червня 2022 року (з дати відновлення загального доступу до цього реєстру) або ж продемонструвати зацікавленість щодо стану розгляду справи, наприклад, шляхом скерування відповідного запиту до суду, заяви про видачу копії судового рішення або ж ознайомлення з матеріалами справи, але станом розгляду власної справи не опікувався; посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги без зазначення конкретних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з апеляційною скаргою, та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на подання апеляційної скарги; процесуальна поведінка скаржника не демонструє повноти використання своїх процесуальних прав, готовності брати участь у справі на всіх етапах її розгляду, достатньої зацікавленості щодо належного захисту своїх прав у судовому порядку.

У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано, що 20.02.2014р. була розпочата агресія Російської Федерації проти України, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022р.

Звідси слідує, що сама по собі обставина військової агресії Російської Федерації проти України та обставина введення у дію правового режиму воєнного стану поза межами конкретної життєвої ситуації не може автоматично виправдовувати несвоєчасність звернення до суду.

Позивач у якості такої ситуації посилається на життєві обставини, у які потрапила головний бухгалтер підприємства, яка була змушена покинути помешкання одразу ж 24.02.2022 р., і змогла повернутися лише наприкінці жовтня 2022 р., що зумовило відсутність доступу до необхідних для звернення до суду документів.

Однак, жодних пояснень стосовно того, що означені документи були наявні у розпорядженні уповноваженої особи підприємства принаймні 14.06.2022 р. (дата подання скарги до ДПС України) ані у позові, ані у заявах про поновлення пропущеного строку не міститься.

Довід заявника про відсутність доступу до необхідних документів з 24.02.2022 р. спростовується наявними у справі документами, адже відсутність у головного бухгалтера доступу до власного помешкання жодним чином не завадила підприємству 14.06.2022 р. подати скаргу до ДПС України, і до вказаної скарги були долучені первинні документи у межах спірного правочину. Суддя в черговий раз наголошує, що щонайменше 14.06.2022 р. відповідальна особа підприємства мала доступ до документів, необхідних як для процедури адміністративного оскарження, так і для судового оскарження спірного рішення, і вказана обставина позивачем жодним чином не спростована.

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що заявник не подав до суду доказів існування поважних причин непереборної дії, котрі б не залежали від вільної волі заявника на невідкладне звернення до суду у період з 23.06.2022 р. по 23.09.2022 р. з урахуванням обставини подання адміністративної скарги до Служби - 14.06.2022р.

Відсутність поданих заявником на неодноразову вимогу суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду згідно з ч.2 ст.123, ч.6 ст.161, п.1 ч.4 ст.169 КАС України зумовлюють прийняття процесуального рішення про повернення позову.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118, 121-123, 160, 169, 161, 171, 173, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суддя, -

ухвалив:

1.Позов - повернути.

2.Роз`яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.

3.Копію ухвали надіслати заявникові.

4.Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя Сліденко А.В.