Ухвала суду № 107531880, 23.11.2022, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

23 листопада 2022 року м. Чернігівсправа № 927/846/22 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренка Ю.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000

до відповідачів: 1.Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, пр. Миру, 14, м. Чернігів, 14000; 2. Сосницької селищної ради, вул. Л. Українки, 3, смт. Сосниця, Корюківського району Чернігівської області, 16100

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на земельну ділянку.

За участю представників:

від позивача: не прибув.

від відповідачів: 1. Шелест С.Ю., в порядку самопредставництва. 2. Не прибув.

представник прокуратури: Лепська Н.П.

ВСТАНОВИВ:

Керівником Корюківської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача: Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до відповідачів: 1). Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та 2). Сосницької селищної ради, про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на земельну ділянку, у якому просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га кадастровий номер 7424986500:08:001:0988.

2. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №57468445 від 05.04.2021, номер запису про право власності №413359173, та одночасно припинити за Сосницькою селищною радою Сосницького (на даний час Корюківського) району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412656) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 6,2861 га кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2329198374249.

В обґрунтування заявлених позовних вимог керівник Корюківської окружної прокуратури посилається на порушення ст.53,54 Земельного кодексу України та ст.17,34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою суду від 13.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.11.2022; встановлено строки надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, пояснень, заперечень.

Ухвала суду від 13.10.2022 отримана особисто представниками Чернігівської обласної прокуратури, позивача та відповідача-1, що підтверджується наявними в матеріалах справи розписками (а.с.155-157).

Керівником Корюківської окружної прокуратури ухвала суду від 13.10.2022 отримана 19.10.2022, а відповідачем-2 20.10.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 17.10.2022 №1400054713349, №1400054713764 (а.с.158,159).

28.10.2022, у встановлений судом строк, від відповідача-1 надійшов відзив на позов №9-25-0.6-3509/2-22 від 27.10.2022 у якому відповідач-1 просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, відповідач-1 зазначає, що в даному випадку прокурор не може звертатись з відповідним позовом до суду виступати альтернативним суб`єктом звернення до суду та замінювати належного суб`єкта владних повноважень. Видання спірного наказу було виключним повноваженням відповідача-1. Позов не містить жодних належних та допустимих доказів того, що межі земельної ділянки площею 6,2861 га накладаються на межі поселення «Дуброва». Відповідач-1 ніякої пам`ятки у комунальну власність не передав. Предметом спору є земельна ділянка, а не пам`ятка чи об`єкт історико-культурного призначення (а.с.160-164).

07.11.2022 від керівника Корюківської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив №3196вих-22 від 04.11.2022, у якій прокурор вважає доводи відповідача-1 такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Листом №2248вих-22 від 09.09.2022 Корюківською окружною прокуратурою повідомлено позивача про факт порушення земельного і пам?яткоохоронного законодавства. Позивач листом №15-3210/8 від 20.10.2021 повідомив, що в умовах діючого воєнного стану додаткові витрати на судові процеси не передбачені бюджетним видатками. З урахуванням ст.53,54 Земельного кодексу України та ст.17,34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» спірна земельна ділянка не може вибувати із державної власності та не підлягає передачі до комунальної або іншої форми власності. Наслідком використання земельної ділянки без збереження археологічного об`єкта може призвести до їх знищення. Позивач, всупереч вимогам закону, не здійснив захисту державних інтересів, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом (а.с.169-178).

У судове засідання 09.11.2022 прибули представники прокуратури та відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання 09.11.2022 не з?явились.

У судовому засіданні 09.11.2022 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 23.11.2022, про що позивача та відповідача-2 повідомлено ухвалою суду від 09.11.2022.

Ухвала суду від 09.11.2022 отримана позивачем та відповідачем-2 11.11.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №1400055672662, №1400055672654.

14.11.2022 від відповідача-1 надійшли письмові заперечення №9-25-0.6-3737/2-22 від 10.11.2022 (на відповідь на відзив від 04.11.2022 №3196вих-22), у якій відповідач-1 заперечує щодо доводів прокурора та вказує на те, що висновок прокуратури стосовно відношення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення зроблений на основі трактування законодавства без належного підтвердження. Подана позовна заява обґрунтована порушенням норм законодавства, дотримання яких покладено на позивача. Позивач ніколи не розробляв і не замовляв технічну документацію на земельну ділянку, щоб змінити її цільове призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення спірної земельної ділянки ніколи не відбувалась. Відповідач-1, враховуючи відсутність технічної документації з боку позивача на земельну ділянку під пам`яткою археології (без визначення її меж та координат (поворотних точок), здійснив інвентаризацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення із зазначенням відповідної охоронної зони.

У судове засідання 23.11.2022 прибули представники прокуратури та відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання 23.11.2022 не з`явились.

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3,4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України Про прокуратуру, у якій зазначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Виходячи з приписів абзацу 2 частини 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Керівником Корюківської окружної прокуратури при зверненні з даним позовом до суду, у додатку до позовної заяви додано лист від 09.09.2022 №2248вих-22, адресований позивачу Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, у якому прокурором зазначено, що «виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор, відповідно до абз.4 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у випадку, якщо захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб?єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії» (а.с.129-131).

Тобто, зазначеним листом від 09.09.2022 №2248вих-22 керівник Корюківської окружної прокуратури лише повідомляє Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про право прокуратури витребовувати відомості та документи за фактом проведення будь-якої роботи за зазначеними правовідносинами виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді; просить у найкоротший можливий строк, однак не пізніше 16.09.2022, надати змістовну відповідь та належними чином завірені документи з вказаного питання, а у разі неможливості направити запитувану інформацію та документи, просить повідомити про це відповідним листом у якому вказати причини і конкретну дату виконання.

Разом з тим, у листі від 09.09.2022 №2248вих-22 відсутні будь-які зазначення чи повідомлення про звернення Корюківською окружною прокуратурою до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації з позовом за спірними правовідносинами.

У відповіді на лист №2248вих-22 від 09.09.2022 Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації листом №15-1375/8 від 16.09.2022 повідомив Корюківську окружну прокуратуру, що в умовах діючого воєнного стану додаткові витрати на судові процеси не передбачені бюджетними видатками. Проте, Департамент готовий постійно надавати консультативну допомогу, а також наявні текстові та графічні матеріали прокуратурі Чернігівської області для запровадження ефективної системи заходів щодо цивільно-правового захисту культурної спадщини та представництва прокуратурою області державних інтересів щодо охорони культурної спадщини у судах (а.с.132-134).

Прокурор у позовній заяві зазначив, що незважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки та усвідомлення протиправної поведінки відповідача у частині прийняття рішення про відчуження земельної ділянки, на якій розташована пам?ятка археології місцевого значення, Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації заходи, спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави не вжито, що свідчить про його бездіяльність.

За доводами керівника Корюківської окружної прокуратури, з огляду на відмову від вжиття заходів реагування Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як органом, який відповідно до Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 08.04.2019 №203, є спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини в частині охорони пам?яток археології, історії та монументального мистецтва Чернігівської обласної державної адміністрації та компетентним суб?єктом у даних правовідносинах, з метою захисту інтересів держави, прокурор виконує субсидіарну роль та на законних підставах замінює в судовому провадженні відповідного суб?єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснив захисту державних інтересів.

Матеріали справи містять Повідомлення в порядку ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а саме про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді №2737вих-22 від 06.10.2022, адресоване керівником Корюківської окружної прокуратури Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, у якому на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляється, що Корюківською окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах Департамента культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на земельну ділянку. Вказана заява буде скерована до Господарського суду Чернігівської області (а.с.145-146).

Проте, докази направлення зазначеного Повідомлення №2737вих-22 від 06.10.2022 позивачу Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим вбачається, що позовна заява керівника Корюківської окружної прокуратури складена 06.10.2022 за №2738вих-22 і 07.10.2022 вже була направлена в Господарський суд Чернігівської області, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Тобто, і Повідомлення в порядку ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» №2737вих-22 і позовна заява №2738вих-22 складені одночасно та датовані одним і тим же числом 06.10.2022.

Прокурором не додано інших доказів того, що ним попередньо, до звернення до Господарського суду Чернігівської області із позовною заявою, належно повідомлено Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про намір подати позов, що свідчить про порушення прокурором встановленого порядку звернення до суду.

Направлення до суду позову одночасно з відповідним повідомленням суб`єкта владних повноважень фактично унеможливлює реалізацію компетентними органами своїх повноважень та усуває саме існування "розумного строку".

Як вкотре зазначив Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 по справі № 922/652/18, звернення прокурора до господарського суду з позовом наступного дня після складання листа-повідомлення не може вважатися наданням компетентному органу розумного строку для реагування на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, або вчинення дій для виправлення ситуації, тому наявне звернення майже одночасно з поданням позову до суду позбавило позивача можливості відреагувати на звернення прокурора.

За наведених обставин у їх сукупності, суд вважає, що звернувшись до суду із цим позовом, прокурор діяв саме як альтернативний суб`єкт звернення, замінивши позивача, який може самостійно захищати інтереси держави у суді, і фактично усунувши можливість подання позову останнім, а підстави для самостійного звернення до суду мають штучно створений характер.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що прокурором всупереч вимогам частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру у позовній заяві не доведено невжиття Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації належних заходів щодо захисту інтересів держави протягом розумного строку та відповідно не обґрунтовано підстави для звернення до суду з даним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) дійшла висновку про те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в такому випадку виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що подана позовна заява №2738вих-22 від 06.10.2022 є такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, а тому підлягає залишенню без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами п.2 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Частиною 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Клопотань про повернення судового збору, відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Керуючись п.2 ч.1 ст.226, ст. 182-183, п.1 ч.2 ст.185, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити позов без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання 23.11.2022, та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст ухвали складено та підписано 28.11.2022.

Суддя Ю.В. Федоренко