Рішення № 10751872, 10.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.08.10 р. Справа № 37/156пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при помічнику судді Левшиній Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: ОСОБА_1, с.Ілліча Донецької області

про: розірвання договору купівлі-продажу №4297 від 30.07.2004р. та зобовязання повернути майно до державної власності

за участю уповноважених представників:

від Позивача Манжула А.М. (за довіреністю №68 від 22.07.2010р.);

від Відповідача - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, виданий Костянтинівським РВ ГУМВС України в Донецькій області), Азаров О.А. (за довіреністю №1625 від 10.08.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 10.08.2010р. оголошувалася перерва для виходу суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1, с. Ілліча Донецької області (далі Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу №4297 від 30.07.2004р. та зобовязання повернути будівлю колишнього клуба, яка розташована за адресою: Донецька область, Костянтинівський р-н, с. Осинове, вул. Поповича, 11, до державної власності відповідно до порядку повернення у державну власність обєктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсним договорів купівлі-продажу таких обєктів, затвердженого постановою КМУ від 18.01.2001р. №32.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем приватизаційних зобовязань за спірним договором щодо отримання обєкту приватизації у належному технічному та санітарному стані та забезпечення благоустрою прилеглої території.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу №4297 від 30.07.2004р., листування із Кіндратівською сільською радою, пропозицію Відповідачеві у добровільному порядку розірвати спірний договір та повернути майно з доказами надсилання та отримання, фотографії будівлі.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 27 Закону України „Про приватизацію державного майна”.

Позивач на вимогу суду 05.08.2010р. надав пояснення (а.с.а.с.15,16) відносно визначеності тривалості строків дії порушених Відповідачем приватизаційних зобовязань положеннями діючого законодавства та акт приймання-передачі майна за спірним договором (а.с.25).

Відповідач надав відзив від 10.08.2010р. з додатком (а.с.а.с.21-23), яким проти позову заперечив, посилаючись на відсутність підстави для висновку про порушення зобовязання та застосування приписів ст. 611 Цивільного кодексу України.

Представники сторін справи у судовому засіданні 10.08.2010р. підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу не впливають на таку кваліфікацію та не перешкоджають вирішенню спору у розумінні ст. 77 Кодексу.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

13.07.2004р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладений та посвідчений нотаріально договір купівлі-продажу №4297 будівлі колишнього клуба, розташованої за адресою: Донецька обл.., Костянтинівський р-н, с. Осинове, вул. Поповича, 11, що знаходиться на балансі ТОВ „Агрофірма „Берестовий” (а.с.а.с.5-7), згідно п.1.1 якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця відповідне нежиле приміщення загальною площею 260,3кв.м., а Покупець, в свою чергу прийняти вказаний обєкт та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у договорі.

Пунктом 1.2. договору (далі спірний договір) передбачено, що право власності на обєкт переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та держаної реєстрації у відповідних органах.

Положеннями п. 3.2. договору передбачено, що передача спірного обєкту Продавцем та його прийняття Покупцем посвідчується актом приймання передачі, який був складений сторонами 02.08.2004р. (а.с.25).

Відповідно до умов розділу 5 спірного договору на Покупця, крім здійснення розрахунків за обєкт купівлі-продажу, врегульованих положеннями розділу 2, та інших немайнових зобовязань, покладений обовязок із утримання обєкту у належному технічному та санітарному стані та забезпечення благоустрою прилеглої до обєкта території. Проте тривалість дії відповідних зобовязань у договорі сторонами не визначена.

За змістом п. 11.3. договору у разі невиконання однією стороною умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду.

Листом від 05.03.2010р. №05-12-02449 (а.с.11) Позивач звернувся до голови сільської ради с. Кіндратівна із запитом щодо визначення поточного санітарно-технічного стану обєкту приватизації за спірним договором, на який листом від 19.03.2010р. №63 (а.с.8) повідомлено про нездійснення Відповідачем з моменту придбання обєкту ніяких ремонтних робіт та благоустрою прилеглої території, в чому існує потребу через жалюгідний вигляд обєкту.

Листом від 18.06.2009р. №05-12-06511 (а.с.10) Регіональне відділення Фонду державного майна України знову просило голову сільської ради с. Кіндратівка визначити технічний стан будівлі та прилеглої території, на що листом від 27.07.2009р. №195 (а.с.9) зазначено про перебування будівлі у занедбаному стані.

Посилаючись на вказані відповіді Кіндратівської сільської ради Позивач листом від 09.04.2010р. №20-12-03813 (а.с.12), отриманим Відповідачем 14.04.2010р. (згідно відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення), запропонував останньому у добровільному порядку розірвати договір купівлі-продажу від 30.07.2004р. №4297 та повернути будівлю до державної власності.

Не отримавши відповідні на означену пропозицію, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 10.08.2010р. (а.с.а.с.21, 22).

Стосовно заявлених Позивачем вимог суд вважає за необхідне наголосити, що їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення, їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у застосуванні заходів відповідальності за невиконання зобовязань за договором у формі розірвання зазначеного договору та повернення обєкту приватизації до державної власності.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками договору (приватизаційні), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу №4297 від 30.07.2004р.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобовязань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Позивач як орган приватизації управнений у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору у разі невиконання його умов покупцем.

За змістом ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, що кореспондується із визначеними ст. 611 цього Кодексу наслідками порушення зобовязань у світлі змісту п. 11.3. спірного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність будь-якого з означених умов унеможливлює застосування судового захисту.

Зважаючи на статусу Позивача держаний орган приватизації згідно ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” та приписи абз. 16 ч. 2 ст. 27 цього Закону, і ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, подання розглядуваного позову розцінюється судом як реалізацію Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області у розумінні ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України спеціального повноваження із захисту інтересів держави у сфері контролю за дотриманням приватизаційного законодавства, що і є обєктом захисту у розглядувані справі.

Як встановлено ч. 2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” та передбачається ч.ч. 2, 3 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” всі зобовязання сторін, які визначалися умовами відповідного аукціону, мають бути обовязково включені до договору, що дозволяє зробити висновок про граничність переліку зобовязань Відповідача як покупця, встановлених розділом 5 спірного договору купівлі-продажу.

Здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням приватизаційних зобовязань за змістом наведеної норми обмежується терміном дії означених зобовязань, який не може перевищувати 5-ти років. Отже і порушення визначених такими зобовязаннями умов обтяжень обєкту приватизації може бути вчинене виключно впродовж відповідного строку їх дії, який і має визначати строк існування захищуваного права.

Між тим, за висновком суду, встановлення законодавцем граничної тривалості існування обтяжень обєкту приватизації зобовязаннями не може ототожнюватися із обовязковістю застосування 5-ти річного строку їх дії відносно кожного договору безвідносно до змісту домовленостей сторін з цього приводу, адже імперативно заборонено лише визначати більшу, аніж 5 років тривалість таких зобовязань, тоді як встановлення меншого строку не заборонено.

Оскільки термін дії зобовязань має істотне значення для здійснення покупцем своїх прав і обовязків щодо обєкту приватизації, остільки, у світлі запровадженого ч. 1 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” правила оформлювати приватизаційні правовідносини угодою, термін має визначатися саме у договорі про приватизацію відповідного майна, з огляду на що суд відхиляє міркування Позивача, викладені у поясненнях (а.с.а.с.15, 16) щодо звичайного характеру умови приватизаційного договору про конкретну тривіальність строку приватизаційних зобовязань.

Однак, як вбачається із змісту спірного договору купівлі-продажу, його положення не визначають такого терміну, що унеможливлює існування факту порушення інтересів держави в контексті покладених на Позивача функцій контролю виконання зобовязань на момент звернення із розглядуваними позовом (27.07.2010р.) після спливу максимального 5-ти річного строку існування будь-яких приватизаційних зобовязань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України Позивач як державний орган приватизації має здійснювати свої повноваження з контролю за виконанням приватизаційних зобовязань виключно в межах, встановлених законом, у тому числі щодо строків дії відповідних обтяжень приватизаційного майна.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає ініціювання Позивачем розглядуваного позову таким, що виходить за межі наданих йому діючим законодавством повноважень.

Виходячи з підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач наполягає на розірванні договору саме як на наслідку порушення його умов з боку Відповідача у вигляді невиконання вимог п. 5.3. спірного договору щодо утримання обєкту у належному технічному та санітарному стані та забезпечення благоустрою прилеглої до обєкта території.

Натомість, суд вважає недоведеним в супереч ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належними у розумінні ст. 34 цього Кодексу доказами з боку Позивача представленими у справі матеріалами означених підстав позову - факту порушення Відповідачем умов спірного договору в обсягу, достатньому для його розірвання, оскільки:

-по-перше, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” не передбачає серед повноважень сільської ради або її голови можливості визначати санітарно-технічних стан обєктів нерухомості. В свою чергу, і будь-яких висновків державної санітарно-епідеміологічної служби, до повноважень якої за змістом п. 5 Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 листопада 2002 року N 420, віднесено встановлення дотримання санітарних норм, з цього приводу не надано, та взагалі не вбачається її участі у проведенні перевірки виконання цієї частини приватизаційних зобовязань. Аналогічне зауваження стосується і відсутність доказів участі у проведенні перевірки дотримання приватизаційних зобовязань щодо забезпечення належного технічного стану відповідної спеціалізованої організації, уповноваженою визначати такий стан відповідно до п. 1.2. Положення про спеціалізовані організації з проведення обстежень та паспортизації існуючих будівель і споруд з метою забезпечення їх надійності й безпечної експлуатації, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27 листопада 1997 р. N 32/288;

-по-друге, за відсутністю спеціальних законодавчих застережень, перевірка дотримання приватизаційних зобовязань має здійснюватися з урахуванням загальних положень Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. В свою чергу, ч. 11 ст. 4 означеного Закону встановлює правило, згідно якого плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Втім, до матеріалів справи не надано жодних доказів інформування Відповідача про встановлення санітарно-технічного стану обєкту приватизації та його присутності при визначені такого стану із складанням відповідного акту такий акт перевірки Позивачем із дотриманням всіх вимог ст. 7 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” щодо змісту акту та положень ч. 1 ст. 6, ч. 4 ст. 5 цього Закону щодо визначеності підстав перевірки і попереднього повідомлення про її проведення взагалі не складався;

-по-третє, умови спірного договору не визначають сутність заходів з благоустрою прилеглої території, її площі та строку проведення таких заходів Покупцем, що унеможливлює ствердження про невиконання Відповідачем такого обовязку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем як наявності захищуваного права та і його порушення з боку Відповідача, що зумовлює відмову у задоволені позову.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач згідно п. 35 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) до ОСОБА_1, с.Ілліча Донецької області про розірвання договору купівлі-продажу №4297 від 30.07.2004р. та зобовязання повернути будівлю колишнього клуба, яка розташована за адресою: Донецька область, Костянтинівський р-н, с. Осинове, вул. Поповича, 11, до державної власності відповідно до порядку повернення у державну власність обєктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсним договорів купівлі-продажу таких обєктів, затвердженого постановою КМУ від 18.01.2001р. №32.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 10.08.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2010р.

Суддя