Рішення № 107512420, 25.11.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10296/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_2 у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо неповного і своєчасного проведення перерахунку при звільненні з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за неповний та несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату в належному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, за період із 27.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості 29.06.2022.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 27 грудня 2017 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 . Відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Представник відповідача зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати середньої виплати.

Всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

Наказом начальника 7 Карпатського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України (інші найменування Львівський прикордонний загін, військова частина НОМЕР_2 ) №337-ос від 26.12.2017 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту; наказом від 27.12.2017 №337-ос виключений із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 27.12.2017.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21 позовні вимоги позивача задоволено: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років без включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за № 889; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нездійснення нарахування та виплати на день звільнення ОСОБА_1 27 грудня 2017 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2012 - 2014 роки; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012-2014 роки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2022 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21 без змін.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21 військовою частиною НОМЕР_4 15 червня 2022 року здійснено виплату на рахунок позивача в розмірі 17911 грн 29 коп та 29 червня 2022 року здійснено виплату в розмірі 4179,29 грн.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 27.12.2017 по 29.06.2022 року, у зв`язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби в частині виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21 суд встановив протиправність дій відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні (нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років без включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди та нездійснення нарахування та виплати на день звільнення 27 грудня 2017 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої). Також вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити з відрахуванням раніше проведених виплат одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012-2014 роки.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 року у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 24.06.2021 року у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст.116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 29.06.2022.

При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 10 календарних років із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди та виплатила компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2012-2014 роки поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Щодо посилань відповідача на практику Європейського суду з прав людини (справа «Меньшакова проти України»), суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року (справа №821/1083/17) та від 13.05.2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст.117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення ст.ст.116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Таким чином, доводи відповідача щодо того, що положення ст.117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, суд не приймає до уваги.

Щодо позовної вимоги про зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за неповний та несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату в належному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, за період із 27.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості 29.06.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Суд встановив, що позивач до 27.12.2017 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , після чого звільнений у запас.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 червня 2022 року.

Вказана обставина сторонами не заперечується.

Враховуючи ту обставину, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Відповідно до довідки про розмір середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням (жовтень листопад 2017) позивачу нараховано 13645,20 грн (по 6822.60грн за кожен місяць). Отже середньоденна заробітна плата позивача становить 223,6 грн (за останні 2 місяці 13645,20грн / 61 календарний день за останні два повні місяці 2017 року перед звільненням).

Суд зазначає, що за період з 28 грудня 2017 року по 28 червня 2022 року було 1644 днів, а тому, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 367 598,4 грн (223,6 х 1644).

Суд встановив, що відповідно до довідки відповідача про розмір усіх належних звільненому працівникові нарахувань та виплат при звільненні, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становить 43212,21 грн, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №380/9664/21 становить 22090 грн 58 коп.

Істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 43212,21 грн/ 22090,58 грн= 1,95.

Ураховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби за період з 27 грудня 2017 року по 29 червня 2022 року, що підлягає стягненню, становить 7168,16 грн (1,95% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 367 598,4 грн).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 7168,16 (сім тисяч сто шістдесят вісім гривень шістнадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський