Рішення № 10740578, 11.08.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 серпня 2010 р.           Справа 2/2-08

за позовом: Військового прокурора Західного регіону України, м.Львів в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ та Військової частини А0215 (Командування Повітряних сил ЗС України) (як правонаступник військової частини А0155-Командування Військово-Повітряних Сил ЗС України), м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд", м.Вінниця

про спонукання до виконання мирової угоди

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

прокурор: Палига О.І. - старший прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави у судах військової прокуратури Західного регіону України, посвідчення № 37 видане 30.11.2010 року (брав участь в судових засіданнях 25.05.2010 року, 15.07.2010 року).          позивача: Ільчик О.В. - представник за довіреністю № 350/1/17 від 08.01.2010 року, посвідчення офіцера УК № 150515, видане 18.02.2005 року.

відповідача: Романченко Л.І. - довіреність № б/н, паспорт серія АВ №273061 виданий 30.10.2010

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області в липні 2006 року надійшла позовна заява прокурора Західного регіону України подана в інтересах держави –Міністерства оборони України, військової частини А 0215 (Командування повітряних сил ЗС України), як правонаступника військової частини А0155-Командування Військово-Повітряних Сил ЗС України), м.Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд", м.Вінниця про спонукання до виконання мирової угоди.

Ухвалою від 31.07.2006 року суддею Тісецьким С.С. вказану заяву повернуто позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Згідно постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 року ухвалу від 31.07.2006 року скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Вінницької області.

При цьому постановою Вищого господарського суду України ухвалу господарського суду Вінницької області від 31.07.2006 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 року скасовано з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відмови у прийняті позовної заяви.

Ухвалою № 13/50-06/(02-2а) від 05.02.2007 року суддею П.Мельником у прийнятті даної позовної заяви відмовлено відповідно до п.2 ч.1 ст.62 ГПК України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, прокурор звернувся з поданням до апеляційної інстанції, про її скасування.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.06.2007 року ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.02.2007 року № 13/50-06 (02-2а) залишено без змін, апеляційне подання без задоволення.

Прокурором подано касаційне подання у даній справі в якому останній просив скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду та ухвалу господарського суду Вінницької області.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2007 року касаційне подання заступника військового прокурора Західного регіону України задоволено, ухвалу господарського суду Вінницької області від 5.02.2007 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.06.2007 року скасовано з передачею справи до господарського суду Вінницької області для розгляду по суті пред’явлених позовних вимог.

Ухвалою від 12.12.2007 року суддею Мельником П.А. справу було прийнято до провадження та присвоєно їй номер - № 2/2-08.

Ухвалою від 14.01.2008 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 року припинено провадження у справі № 2/2-08 (13/50-06(02-2а)) на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Вищий господарський суд України постановою від 17.06.2008 року ухвалу господарського суду Вінницької області від 14.01.2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 року у даній справі скасував з передачею справи до господарського суду Вінницької області для розгляду по суті пред’явлених позовних вимог.

Ухвалою від 31.07.2008 року Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Вінницябуд" на постанову Вищого господарського сулу України від 17.06.2008 року, відмовив у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку оскаржуваної постанови.

Розпорядженням голови господарського суду Вінницької області від 08.09.2008 року справу № 2/2-08 (13/50-06(02-2а)) передано на розгляд судді Кожухар М.С..

04.11.2008 року у справі № 2/2-08 прийнято рішення яким в задоволені позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2009 року рішення господарського суду Вінницької області від 04.11.2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року, якою вказане рішення залишено без змін, скасовано, а справу № 2/2-08 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

26.06.2009 року після надходження справи з касаційної інстанції остання була прийнята до провадження суддею Тісецьким С.С., який здійснював її розгляд.

29.12.2009 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог згідно якої останній просить суд стягнути з ТОВ "Вінницябуд" на користь військової частини А0215 збитки завдані невиконанням зобов'язань щодо передачі трьох трикімнатних і однієї двокімнатної квартири у сумі 975156,15 грн. (а.с.34-36, т.5).

01.02.2010 року прокурором у справі подано ще одну заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої останній просить стягнути з ТОВ "Вінницябуд" на користь Міністерства оборони в особі військової частини А0215 завдані невиконанням зобов'язання щодо передачі житла загальною прощею 243,85 кв.м. (трьох трьохкімнатних і однієї двохкімнатної квартири) за договором від 23.10.1992 року та затвердженою арбітражним судом Вінницької області мировою угодою від 08.04.1997 року збитки в сумі 1043417,08 грн. з яких 975156,15 грн. реальних збитків та 68260,93 грн. штрафу у розмірі 7 % від загальної вартості невиконаного зобов'язання (заявленого відповідно до ст.231 ГК України) (а.с.41-45, т.5).

02.02.2010 року відповідач надав відзив на позов (а.с.51-54, т.5) з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог від 29.12.2009 року в якому останній просить в позові відмовити посилаючись при цьому на наступне:

- заява позивача про уточнення позовних вимог від 29.12.2009 року подана всупереч приписам ч.4 ст.22 ГПК України, оскільки одночасно змінюється підстава і предмет позову у порівнянні із позовною заявою від 19.07.2006 року № 3/1522;

- мирова угода від 08.04.1997 року затверджена того ж дня відповідним рішенням суду у справі № 26/8-41 не є доповненням цивільно-правової угоди від 23.10.1992 року № 01-08 оскільки мирова угода по своїй суті не є цивільно-правовим договором (угодою);

- визначення позивачем загальної площі квартир, які йому мали бути передані в розмірі 234,85 кв.м. є безпідставним і необґрунтованим, оскільки ні рішення суду у справі № 26/8-41, ні мирова угода не містять чіткого визначення такої площі. Квартир такої площі немає також ні в 108 квартирному житловому будинку, зданому в експлуатацію рішенням Вінницького виконкому від 02.10.1995 року № 738, ні в житловій блок-секції на 40 квартири введеній в експлуатацію рішенням міськвиконкому від 09.12.2003 року № 2140 та від 26.01.2004 року № 118;

- мировою угодою затвердженою рішенням суду від 08.04.1997 року з урахуванням додаткового рішення від 30.05.1997 року вартість квартир визначена в сумі 94 грн.;

- правові наслідки у вигляді відшкодування збитків згідно приписів ст.ст.610, 611 ЦК України настають у разі порушення зобов'язання, яким є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як вказує відповідач згідно мирової угоди від 08.04.1997 року він підтвердив взяте на себе зобов'язання згідно угоди № 01-08 від 23.10.1992 року і при введенні в експлуатацію другої черги 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці мав надати військовій частині А-0155 три трьохкімнатні і одну двохкімнатну квартири в цьому будинку. При цьому відповідач зазначає, що ним не було порушено зобов'язання за мировою угодою, оскільки ним не вводилось в експлуатацію другу чергу 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці;

- покладення на відповідача обов'язку по передачі квартир позивачу по мировій угоді від 08.04.1997 року було здійснено під відкладальною умовою - при введені в експлуатацію другої черги 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці, а оскільки такого введення в експлуатацію не було позивач не вправі вимагати передачі квартир, а у відповідача відсутні підстави виконувати зобов'язання за умовою яка не настала і нести відповідальність за зобов'язанням яке не порушено, оскільки воно не виникло і не настало;

- відповідач не прострочив виконання зобов'язання, оскільки строк мировою угодою не встановлювався - мирова угода передбачала передачу квартир з настанням події, а саме при умові введення в експлуатацію другої черги 148 квартирного житлового будинку.

Крім того до вказаного відзиву відповідачем додано заяву про застосування строку позовної давності (а.с.57-58, т.5).

19.03.2010 року відповідач надав відзив на позов з урахуванням заяви прокурора про уточнення позовних вимог від 27.01.2010 року в якому вказуючи на необґрунтованість, безпідставність позовних вимог прокурора просить в задоволенні позову відмовити (а.с.75-79, т.5).

Як вбачається, в переважній більшості відзив на позов поданий відповідачем до суду 19.03.2010 року є аналогічним за своєю мотивацією відзиву, який подано до суду 02.02.2010 року. Разом з тим, останній містить окремі заперечення. які не увійшли до попереднього відзиву, а саме:

- посилання прокурора на ст.ст.612, 623 ЦК України є безпідставним, оскільки дії відповідача не можуть кваліфікуватися як прострочення виконання зобов'язання позаяк мирова угода від 08.04.1997 року не містить строку виконання зобов'язання;

- розгляд позовної заяви в контексті порушення відповідачем зобов'язання передбаченого угодою від 23.10.1992 року є безпідставним оскільки виконання цієї угоди було предметом попереднього позову прокурора від 09.01.1997 року № 11 за результатами розгляду якого 08.04.1997 року було прийнято рішення про затвердження мирової угоди, що є підставою для припинення провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.80 ГПК України;

- вимога прокурора про стягнення штрафу згідно ст.ст.230, 231 ГК України є безпідставною оскільки відповідач не порушив зобов'язання за мировою угодою від 08.04.1997 року;

- визначення розміру збитків прокурором та позивачем виходячи із опосередкованої вартості житла є неправомірним, оскільки для його застосування необхідно віднесення житлового будинку до такого переліку на підставі відповідного рішення обласної державної адміністрації;

- прокурором не доведено того, що в зобов'язанні по передачі квартир є сторона, що належить до державного сектору економіки або, що виконання зобов'язання фінансувалося з Держбюджету України;

- розрахунок шрафу може бути здійснений за порушення зобов'язання не від суми збитків, а від вартості товарів (робіт, послуг). В свою чергу вартість квартир згідно додаткового рішення арбітражного суду Вінницької області від 30.05.1997 року становить 94 грн..

23.03.2010 року суддя Тісецький С.С. звернувся до голови суду із заявою про самовідвід від розгляду справи №2/2-08 мотивуючи її тим, що 31.07.2006 року ним було прийнято ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ст. 63 ГПК України.

Ухвалою голови господарського суду Вінницької області від 24.03.2010 року заяву судді про самовідвід задоволено та передано справу № 2/2-08 для розгляду судді Банасько О.О..

Ухвалою від 26.03.2010 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.04.2010 року.

Прокурор та відповідач в судове засідання 22.04.2010 року не з'явились. При цьому від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване хворобою його представника.

За таких обставин розгляд справи було відкладено до 25.05.2010 року.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи було відкладено до 09.06.2010 року.

Прокурор в судове засідання 09.06.2010 року не з'явився.

При цьому напередодні судового засідання до суду надійшло клопотання першого заступника військового прокурора Західного регіону України про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явитись в судове засідання.

09.06.2010 року відповідач надав доповнення до відзивів від 25.01.2010 року та від 25.02.2010 року в якому вказує на те, що у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються, а також вказуючи на правову позицію Вищого господарського суду України викладену в п.41 інформаційного листа від 07.04.2008 року № 01-8/211 з цього приводу просить суд при прийнятті рішення врахувати наведене.

Також 09.06.2010 року до суду надійшло письмове пояснення ТОВ "БМУ-2 ЛТД" в якому останнє вказало, що ним не здійснювалось будівництво другої черги будинку по вул.Шевченка, а проведено будівництво окремої житлової блок-секції на 40 квартир. При цьому земельна ділянка для будівництва надавалась в оренду ТОВ "БМУ-2 ЛТД", проектування та будівництво здійснювалось за рахунок власних коштів та засобів ТОВ "БМУ-2 ЛТД", що підтверджується доданими до письмового пояснення доказами.

У зв'язку з неявкою в судове засідання прокурора, а також необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи було відкладено до 24.06.2010 року.

24.06.2010 року позивачем на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2010 року було подано письмове пояснення в якому він навів додаткові обґрунтування підстав заявленого позову.

В судовому засіданні представником відповідача подано письмове клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване необхідністю вивчення письмового пояснення поданого позивачем та надання заперечень на вказане пояснення.

З огляду на подане відповідачем клопотання та з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, а також враховуючи необхідність у витребуванні додаткових доказів розгляд справи було відкладено до 15.07.2010 року.

15.07.2010 року відповідачем подано відзив на пояснення позивача надані 24.06.2010 року в якому відповідач узагальнюючи власні заперечення вказує на наступні висновки:

- заявлений позов про спонукання до виконання мирової угоди від 08.04.1997 року не відповідає змісту названої мирової угоди;

- позовна заява не містить предмету позову, оскільки в ній міститься вимога про передачу трьох трикімнатних квартир загальною площею 64,55 кв.м. кожна та однієї двокімнатної квартири загальною площею 50,2 кв.м. у місті Вінниці без вказівки на конкретний житловий будинок у якому знаходяться витребувані квартири;

- визначення розміру збитків з вартості квадратного метра житла в м.Вінниці, а не вартості 1 кв.м. житла в будинку, зазначеному у мировій угоді є неправомірним;

- визначення загальної площі квартир є безпідставним, оскільки ні в мировій угоді ні в рішенні суду не зазначено такої площі;

- подія вказана в мировій угоді - введення в експлуатацію ІІ черги 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці - не настала;

- мировою угодою від 08.04.1997 року строк передачі квартир не був передбачений, відповідно він не порушувався, а тому вимога про відшкодування збитків завданих порушенням зобов'язання боржником є безпідставною;

- вимога про стягнення збитків є безпідставною з огляду на те, що відповідно до ст.225 ГК України у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому до складу збитків не включаються.

В судовому засіданні 15.07.2010 року оголошувалась перерва до 30.07.2010 року, а 30.07.2010 року до 11.08.2010 року з метою вивчення матеріалів справи та підготовки повного тексту рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

23.10.1992 року між орендним підприємством "Вінницябуд", правонаступником якого є відповідач (довідка від 26.05.2004 року № 237, п.1.1 Статуту - а.с.25, т.2, а.с.17, т.4), та військовою частиною А-0183, правонаступником якої є позивач (довідка від 20.10.2008 року № 350/106/1/193д-а.с.74-79, т.4), укладено договір № 01/08, відповідно до якого ОП "Вінницябуд" приймає військову частину А-0183 в дольову участь в житловому будівництві в належній частині будинків, що будуються в м.Вінниці: по вул.Д.Нечая - 108 квартирний житловий будинок з виділенням однієї чотирьохкімнатної, двох трикімнатних квартир в 1-му півріччі 1993 року; по вул.Шевченко - 148 квартирний житловий будинок з виділенням п'яти трикімнатних квартир в 1-му півріччі 1993 року; по вул.Ширшова - 36 квартирний житловий будинок з виділенням однієї трикімнатної квартири в 1-му півріччі 1993 року; по вул.Глинки - 60 квартирний житловий будинок з виділенням трьох двохкімнатних і трьох трикімнатних квартир в 1-му півріччі 1993 року; по вул.Фрунзе - 117 квартирний житловий будинок з виділенням шести чотирьохкімнатних, трьох двохкімнатних і трьох однокімнатних квартир в 4-му кварталі 1992 року; по вул.Ленських Подій - будинок № 4 кв.94 з виділенням квартири в 4-му кварталі 1992 року.

Згідно п.2 вказаного Договору військова частина перераховує на розрахунковий рахунок відповідача 69,0 млн. крб. до 01.11.1992 року із розрахунку 38 000,00 крб. за 1 кв.м. загальної площі. Ціна 38000,00 карб. є остаточною, не змінюється і не індексується (а.с.17, т.2, а.с.56, т.4).

Відповідно до платіжного доручення № 85 від 28.10.1992 року військовою частиною було перераховано на рахунок орендного підприємства "Вінницябуд" 69 мільйонів карбованців. При цьому в графі "Призначення платежу" у платіжному дорученні зазначено про те, що кошти перераховувались в якості дольової участі в будівництві житла.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що взяті на себе за договором від 23.10.1992 року № 01/08 зобов'язання по оплаті вищевказаних квартир військова частина виконала повністю та в обумовлений договором строк (а.с.57, т.4).

02.10.1995 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів прийнято рішення за № 738 "Про затвердження Акту державної приймальної комісії прийомки до експлуатації першого пускового комплексу 148 квартирного житлового будинку (108 квартир) по вул. Шевченка", перший пусковий комплекс названого будинку було введено в експлуатацію і йому присвоєно поштову адресу: вул.Шевченка, 29 (а.с.34-36, т.2).

Як вбачається із матеріалів справи у січні 1997 року військовий прокурор Вінницького гарнізону подав до арбітражного суду Вінницької області позов в інтересах військової частини А-0155 з вимогами про зобов'язання КП "Вінницябуд" передати військовій частині А-0155 п’ять трьохкімнатних квартир згідно угоди від 23.10.1993 року (а.с.18, т.2, а.с.58-59, т.4).

В процесі розгляду справи військовим прокурором Вінницького гарнізону подано заяву про уточнення позовних вимог згідно якої останній просив суд зобов’язати відповідача передати військовій частині А-0155 три трьохкімнатні квартири загальною площею по 64,55 кв.м. та одну двохкімнатну квартиру загальною площею 50,2 кв.м. на загальну суму 21946,5 грн. з розрахунку 90 грн. за 1 кв.м. загальної площі (а.с.19, т.2, а.с.61, т.4).

08.04.1997 року помічник військового прокурора Вінницького гарнізону, представники сторін - військової частини А 0155 та КП "Вінницябуд" подали спільну заяву зміст якої свідчить про те, що відповідач КП "Вінницябуд" підтверджує взяте на себе зобов'язання згідно з угодою № 01-08 від 23.10.1992 року при введенні в експлуатацію другої черги 148-ми квартирного житлового будинку по вул.Шевченка надати три трикімнатних і одну двокімнатну квартиру в цьому будинку військовій частині А0155 без зазначення площі цих квартир (а.с.20, т.2).

Рішенням арбітражного суду Вінницької області від 08.04.1997 року у справі № 26/8-41 було затверджену мирову угоду між сторонами від 08.04.1997 року як доповнення до договору № 01-08 від 23.10.1992 року з викладенням її в такій редакції: "Колективне підприємство "Вінницябуд" підтверджує взяте на себе зобов’язання згідно угоди № 01-08 від 23.10.1992 року, при введенні в експлуатацію другої черги 148 квартирного жилого будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці, надати в/частині А-0155 три трьохкімнатні і одну двохкімнатну квартири в цьому будинку" (а.с.21-22, т.2, а.с.71-73, т.4).

Слід вказати, що із тексту рішення арбітражного суду у справі № 26/8-41 від 08.04.1997 року випливає те, що КП "Вінницябуд" дійсно має заборгованість перед позивачем по позовним вимогам, які відповідач визнав.

30.05.1997 року у справі № 26/8-41 на підставі клопотання КП "Вінницябуд" арбітражним судом Вінницької області було прийнято додаткове рішення згідно п.1 резолютивної частини рішення від 08.04.1997 року після слів: "три трьохкімнатні і одну двохкімнатну квартири в цьому будинку" доповнено словами в редакції: "на суму 94 грн." (а.с.135-136, т.2).

05.11.1998 року командир військової частини А-0183 звернувся з листом № 160/693 щодо термінів виділення квартир зазначених у рішенні арбітражного суду Вінницької області від 08.04.1997 року у справі № 26/8-41 (а.с.23, т.2).

На вказаний запит КП "Вінницябуд" листом № 09/602 від 17.11.1998 року повідомило, що спорудження другої черги будинку по вул.Шевченка, стосовно якого затверджено мирову угоду, замовником –Вінницькою автобазою не розпочато через відмову мешканців приватного сектору звільнити площадку під забудову, тому мирова угода, яка затверджена під умовою введення в експлуатацію замовником 2-ї черги житлового будинку, не виконується (а.с.24, т.2, а.с.70, т.4).

Як вбачається із матеріалів справи другу чергу вказаного будинку КП "Вінницябуд" не будувало.

При цьому судом встановлено, що фактично по вул.Шевченка, 29 в м.Вінниці після введення в експлуатацію першої черги 148 квартирного будинку в 1995 році (108 квартир) будівництво житлового будинку здійснювало за власний кошт ТОВ "БМУ-2 ЛТД", якому було передано права замовника будівництва.

Так, 19.07.2002 року між Вінницькою міською радою та ТОВ "БМУ-2 ЛТД" укладено договір оренди земельної ділянки для потреб будівництва, яка знаходиться за адресою м.Вінниця, вул.Шевченка (а.с.86-88, т.4).

06.08.2002 року ТОВ "БМУ-2 ЛТД" отримано дозвіл на виконання будівельних робіт зі спорудження блок-секції по вул.Шевченко в м.Вінниці.

17.11.2003 року було складено та підписано акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкта до експлуатації житлової блок-секції на 40 квартир по вул.Шевченка, із якого вбачається, що замовником та підрядником вказаного будівництва виступало ТОВ "БМУ-2 ЛТД".

09.12.2003 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради за № 2140 затверджено акт державної комісії про прийняття до експлуатації житлової блок-секції на 40 квартир по вул.Шевченка у м.Вінниці від ТОВ "БМУ-2 ЛТД" з присвоєнням закінченому будівництвом житловому будинку поштової адреси: вул.Шевченка, 29 (а.с.28, т.2, а.с.89, т.4).

26.01.2004 року виконавчий комітет Вінницької міської ради прийняв рішення за № 118 “Про заселення житлової блок-секції на 40 квартир по вул.Шевченка, 29” (а.с.31-36, т.2).

Також судом встановлено наступне.

Відповідач в листі від 05.12.2003 року № 09/530 на запит позивача повідомив останнього про те, що не продовжує будівництво будинку по вул.Шевченка у м. Вінниці (а.с.37, т.2).

В листі від 25.03.2004 року № 66 керуючий санацією КП Вінницька база "Укрбуд" адресованому старшому помічнику військового прокурора Вінницького гарнізону вказав на те, що КП Вінницька база "Укрбуд" була Замовником будівництва 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка, 29. а Підрядником будівництва виступало БМУ4 треста "Вінницябуд", яке здало в 1995 році першу чергу будівництва (108 квартир). Також у вказаному листі вказано, що другу чергу будівництва –40 квартир - автобаза не будувала та передала права замовника згідно договору і рішення виконкому ТОВ "БМУ-2 ЛТД", яке побудувало вказані квартири.

В листі Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради від 02.04.2004 № 3-1001 вказано з поміж іншого наступне: замовником 148-квартирного житлового будинку по вул.Шевченка № 29 являється підприємство "Вінницька база "Укрбуд"", а генпідрядником КП "Вінницябуд"; в 1995 році прийнято до експлуатації 1 чергу 148-квартирного житлового будинку по вул.Шевченка № 29 (108 квартир); рішенням Вінницького міськвиконкому № 2140 від 09.12.2003 року затвердженоакт державної комісії про прийняття до експлуатації житлової блок-секції на 40 квартир по вул.Шевченка (II черга); будівництво житлового будинку по вул.Шевченка,29 закінчено (а.с.27, т.2).

Виходячи з наведеного, вбачається, що будівництво другої черги 148-ми квартирного житлового будинку по вул.Шевченка відповідачем не здійснювалось і фактично здійснюватись не може (навіть на майбутнє) з тієї причини, що будівництво другої черги (40 квартир) вже здійснено ТОВ "БМУ-2 ЛТД", яке не виступало при будівництві правонаступником зобов’язань, які взяв на себе відповідач, в тому рахунку і за рішенням арбітражного суду від 08.04.1997 року у справі № 26/8-41.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (далі –ЦК України), положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналогічні положення містяться у ч.4 Прикінцевих положеннях Господарського кодексу України (далі –ГК України).

Договір № 01/08 від 23.10.1992 року підписаний та мирова угода як його доповнення затверджена судом до набрання чинності ЦК та ГК України.

Як встановлено судом, саме невиконання взятих на себе зобов’язань відповідачем за умовами договору від 23.10.1992 року та умовами мирової угоди від 08.04.1997 року в частині передачі квартир в житловому будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці спонукало прокурора в липні 2006 року звернутись з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди до господарського суду Вінницької області.

Виходячи з наведеного суд прийшов до висновку про те, що зобов'язання сторін, які виникли на підставі договору від 23.10.1992 року та мирової угоди від 08.04.1997 року продовжують існувати після набрання чинності ЦК України та ГК України в зв'язку з чим останні підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як вбачається із умов договору від 23.10.1992 року № 01/08 та умов мирової угоди затвердженої рішенням суду від 08.04.1997 року відповідач взяв на себе зобов’язання передати позивачу квартири, зокрема в житловому будинку, який будується по вул.Шевченка в м.Вінниці.

Як встановлено судами при попередньому розгляді даної справи, а також при розгляді справи № 26/8-41 саме невиконання КП "Вінницябуд" договірних зобов'язань щодо передачі позивачу квартир в першій черзі житлового будинку по вул.Шевченка, 29 в строки обумовлені договором від 23.10.1992 року № 01/08 (1-півріччя 1993 року) і спричинило подачу відповідного позову до суду та укладення за наслідками його розгляду мирової угоди, яка була затверджена судом 08.04.1997 року .

Із вказаного рішення слідує, що КП "Вінницябуд" допустило прострочення взятих на себе зобов’язань щодо передачі квартир за договором від 23.10.1992 року № 01/08, будівництво яких було оплачено позивачем в строки обумовлені вказаним договором (жовтень 1992 року).

Як наголошено судом касаційної інстанції в його постанові від 26.05.2009 року у даній справі факт прострочення виконання правопопередником відповідача (КП "Вінницябуд") зобов'язань за договором від 23.10.1992 року № 01-08 в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягає доведенню.

Із матеріалів справи слідує, що зміна замовника та підрядника будівництва другої черги житлового будинку по вул.Шевченка, 29 (з КП Вінницька база "Укрбуд" та КП "Вінницябуд" на ТОВ "БМУ-2 ЛТД") відбулась в 2002 році, тобто під час дії ЦК УРСР.

Як зазначалось вище, взяті вже по мировій угоді на себе зобов’язання боржник виконати немає можливості позаяк другу чергу житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці введено в експлуатацію іншою юридичною особою (ТОВ "БМУ-2 ЛТД") в 2003 році. У вказаної юридичної особи відсутні правовідносини із позивачем та відповідачем стосовно зобов’язань, які виникли між останніми з договору від 23.10.1992 року № 01/08 та мирової угоди затвердженої судом 08.04.1997 року.

Як вказано в ст.222 ЦК УРСР зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає (стаття 210 цього Кодексу).

Разом з тим, згідно ч.ч.1, 2 ст.213 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Слід вказати, що в п.4 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 30.03.1995 року № 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки" викладено правову позицію згідно якої у разі прострочення боржником виконання зобов'язання, кредитор за усіх обставин має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних зазначеним простроченням.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Приписами ч.ч.1-3 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Із документів досліджених судом слідує, що в договорі від 23.10.1992 року № 01/08 сторони визначили строк виконання зобов’язання (І півріччя 1993 року).

При затвердженні 08.04.1997 року мирової угоди сторони погодили настання строку виконання взятого на себе відповідачем зобов’язання по передачі трьох трикімнатних та однієї двохкімнатної квартири відповідною умовою - введення в експлуатацію другої черги 148 квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці.

Як встановлено судом, в 2003 році друга черга будівництва 148-квартирного житлового будинку по вул.Шевченка, 29 (кількістю 40 квартир) була введена в експлуатацію, а отже і наступив строк виконання зобов'язання для відповідача.

Крім того аналіз наявного у справі листування сторін та дії позивача по пред’явленню позовної заяви про примусове виконання відповідачем обов'язку в натурі після затвердження 08.04.1997 року мирової угоди в сукупності дають підстави зробити висновок про те, що позивачем відповідачу фактично заявлено вимогу про виконання зобов'язання по передачі квартир по вул.Шевченка в м.Вінниці.

Слід зауважити, що лист позивача від 05.11.1998 року № 160/693 розцінюється відповідачем у заяві про застосування строку позовної давності як власне відповідна вимога із відповіді на яку слід розпочинати обрахунок строку позовної давності (а.с.57-58, т.5).

Відповідно до ст.165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Аналогічне правило закріплено в ст.530 ЦК України.

Частинами 1-3 ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

В статті 22 ЦК України (ч.ч.1, 2) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи із встановлених обставин справи та наведених вище приписів чинного законодавства, суд вважає вимогу позивача та прокурора про стягнення збитків правомірною та обґрунтованою, а отже такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд погоджується із заявленим позивачем розміром збитків та проведеним в його обґрунтування розрахунком виходячи з наступного.

Як вбачається із заяви про уточнення позовних вимог, яка надійшла до суду 29.12.2009 року обґрунтовуючи розмір заявлених до стягнення збитків позивач вказував на те, що загальна площа квартир, які зобов’язувався передати відповідач становить 243,85 кв.м. (три трикімнатні квартири площею 64,55 кв.м. та одна двохкімнатна квартира загальною площею 50,2 кв.м.). При цьому позивач для визначення вартості 1 кв.м. житлової площі скористався опосередкованою вартістю спорудження одного квадратного метра житла закріпленому в наказі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.02.2009 року № 56, яке для Вінницької області становить станом на 01.01.2009 року 3999,00 грн. за 1 кв.м..

Таким чином множення загальної площі квартир, які мав отримати позивач від відповідача на показник опосередкованої вартості спорудження одного квадратного метра житла приводить до отримання суми збитків, які заявив до стягнення позивач –975156,15 грн. ((64,55*3+50,2)*3999,00).

Заперечення відповідача стосовно безпідставності та необґрунтованості визначення позивачем загального розміру площі квартир, які мали бути передані ним позивачу викладені в його відзиві оцінюється судом критично.

При цьому суд виходив з наступного.

Із наявних у справі матеріалів (позовної заяви від 09.01.1997 року, заяви про уточнення позовних вимог, рішення у справі № 26/8-41) вбачається, що предметом спору була вимога про передачу трьох трьохкімнатних квартир загальною площею по 64,55 кв.м. кожна та одна двохкімнатна квартира площею 50,2 кв.м. і саме відносно вказаних квартир між сторонами 08.04.1997 року було затвердження мирову угоду.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що додатковим рішенням від 30.05.1997 року у справі № 26/8-41 прийняття якого було ініційовано відповідачем визначено вартість квартир у розмірі 94,00 грн..

При цьому суд звертає увагу на зміст додаткового рішення від 30.05.1997 року та п.2 договору від 23.10.1992 року № 01/08 в яких зазначено про вартість 1 кв.м. житла в розмірі 38000,00 крб..

Відповідно до п.п. 3, 4 Указу Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 "Про грошову реформу в Україні" українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року, функціонування українського карбованця в готівковому обігу припиняється. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.

Виходячи з наведеного співставлення вартості квартир в розмірі 94,00 грн. із вартістю 1 кв.м. житла в розмірі 38000,00 крб. приводить до отримання 247,37 кв.м. загальної площі житла (94,00/(38000,00/100000,00)), що навіть є більшим ніж вказав позивач.

Також слід зауважити, що позивач при заявленні до стягнення збитків скористався показником опосередкованої вартості спорудження одного квадратного метра житла станом на 01.01.2009 року при тому, що на момент прийняття рішення у справі розмір такого показника на 2010 рік для Вінницької області згідно наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 13.07.2009 року № 285 становив вже 4410,00 грн..

Виходячи із наведених вище приписів матеріального права та норм господарського процесуального законодавства визначення обсягу та доведення розміру збитків в судовому процесі є прерогативою позивача з огляду на що, позовна вимога про стягнення збитків в розмірі 975156,15 грн. повністю задовольняється судом.

Розглянувши позовну вимогу прокурора про стягнення 68260,93 грн. штрафу, визначеного у розмірі 7 % від загальної вартості невиконаного зобов'язання і заявленого відповідно до ст.231 ГК України суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаної вимоги виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 встановив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Частинами 1, 2 ст.5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Згідно п.1 Прикінцевих положень ГК України вказаний Кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року.

При цьому в п.5 Прикінцевих положень ГК України зазначено, що положення Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Положення Кодексу щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Беручи до уваги те, що порушення зобов’язання зі сторони відповідача наступило до набрання чинності ГК України вимога прокурора про стягнення штрафу, яка обґрунтована положеннями ГК України є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Також судом розглянуто заяву відповідача про застосування позовної давності, яка мотивована тим, що позивач знав про порушення свого права по закінченні строку встановленого договором від 23.10.1992 року (І півріччя 1993 року), а також при отриманні ним листа від 17.11.1998 року № 09/602, який був отриманий військовою частиною 20.11.1998 року. Як вказує відповідач позов було заявлено в липні 2006 року, що на його думку свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності.

Разом з тим суд не погоджується із вказаним твердженнями відповідача і вважає, що при зверненні з позовом до суду строк позовної давності пропущено не було виходячи з наступного.

01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність –це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Разом з цим, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічне правило щодо визначення початку перебігу строку позовної давності містить ст.76 ЦК УРСР.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті –захист порушеного права.

На думку суду початком відліку строку позовної давності, як моменту з яким пов’язується поінформованість позивача про порушення його права, слід вважати не лист відповідача від 17.11.1998 року, а події пов’язані із введенням в експлуатацію другої черги будинку по вул.Шевченка, 29 в м.Вінниці, в тому рахунку лист відповідача від 05.12.2003 року № 09/530 та прийняття 09.12.2003 року рішення виконкомом Вінницької міської ради про затвердження акту державної комісії про прийняття до експлуатації житлової блок-секції на 40 квартир по вул.Шевченка тощо.

Як вказувалось раніше позовна заява подана до суду липні 2006 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Розглядаючи заперечення відповідача викладені у його відзиві суд дійшов висновку про їх необґрунтованість виходячи з наступного.

Так, відповідач вказує на те, що заява позивача про уточнення позовних вимог від 29.12.2009 року подана всупереч приписам ч.4 ст.22 ГПК України, оскільки одночасно змінюється підстава і предмет позову у порівнянні із позовною заявою від 19.07.2006 року № 3/1522.

Суд вважає таке твердження відповідача хибним з огляду на наступне.

Позов, як процесуальний документ складається із елементів - структурних складових, які сукупно визначають його зміст. При цьому вирізняють два елементи позову: а) предмет позову; б) підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу (тобто предмет позову прямо кореспондується із способом захисту, який передбачено законодавством). Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як вбачається із змісту позовної заяви від 19.07.2006 року № 3/1522 фактичні обставини, якими обґрунтовується позовна вимога містить, крім іншого (мирової угоди від 08.04.1997 року, рішення арбітражного суду від 08.04.1997 року у справі № 26/8-41 тощо), посилання на неналежне виконання відповідачем договору від 23.10.1992 року № 01/08 виходячи з чого, заява позивача та прокурора про уточнення позовних вимог, за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позовних вимог подача якої не була заборонена чинним на момент подачі вказаних заяв господарським процесуальним законодавством (ч.4 ст.22 ГПК України).

Посилання відповідача на те, що визначення розміру збитків прокурором та позивачем виходячи із опосередкованої вартості житла є неправомірним не ґрунтується на чинному законодавстві.

Як вказувалось раніше, згідно приписів ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому суд зауважує, що використання позивачем з цією метою показників опосередкованої вартості спорудження житла не суперечить діючому законодавству по причині відсутності прямої заборони на вчинення таких дій.

До того ж згідно п.1.2 Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України затвердженого наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27.09.2005 року № 174 показник опосередкованої вартості спорудження житла - вартість будівництва в розрахунку на один квадратний метр загальної площі квартир будинку, визначений на підставі вартості будівництва об'єкта-представника.

Слід вказати, що визначення розміру збитків виходячи із ринкових цін, а не на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла призвело б до суттєвого збільшення розміру позовних вимог в цій частині.

Посилання відповідача на те, що відповідно до ст.225 ГК України у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому до складу збитків не включаються не є обґрунтованим, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачем до подачі позовної заяви до суду фактично понесені витрати –сплачено грошові кошти за квартири, які він не отримав в повному обсязі вартість яких він і вимагає відшкодувати за рахунок відповідача.

Твердженню відповідача про те, що він не може нести відповідальності, оскільки ним не порушено зобов’язання –не введено в експлуатацію другу чергу 148-квартирного житлового будинку по вул.Шевченка в м.Вінниці - судом надавалась оцінка вище (в тому рахунку і те, що позивачем фактично заявлялась вимога про виконання зобов'язання тощо).

Разом з тим невиконання зобов’язання покладеного на ТОВ "Вінницябуд" договором від 23.10.1992 року № 01/08 та мировою угодою від 08.04.1997 року протягом тривалого часу (з 1997 року), відсутність намагання вирішити спірну ситуацію іншим шляхом розцінюється судом як порушення відповідачем таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність та недодержання відповідачем при здійсненні своїх прав моральних засад суспільства (п.6 ст.3, ст.13 ЦК України).

Інші доводи відповідача наведені в його відзивах спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а отже не можуть слугувати підставою для відмови в позові. До того ж переважній більшості заперечень відповідача судом надавалась оцінка при розгляді позовних вимог прокурора та позивача.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі витрат на інформаційно-технічне забезпечення суд враховував те, що позовна заява була подана до суду в липні 2006 року виходячи з чого розмір цих витрат на той час становив 118,00 грн. (ПКМУ від 29.03.2002 року № 411).

Також суд враховує, що із врахуванням поданих позивачем та прокурором заяв про уточнення розміру позовних вимог ціна позову складає 1043417,08 грн. (975156,15+68260,93).

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд", м.Вінниця, вул. Театральна, 20, м.Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ - 01273444) на користь військової частини А 0215 Командування повітряних сил Збройних Сил України, вул.Червоноармійська, 105, м.Вінниця, 21007 (код ЄДРПОУ - 24981451) –975156 грн. 15 коп. збитків.

3. В позові в частині стягнення штрафу в розмірі 68260 грн. 93 коп. відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд", м.Вінниця, вул. Театральна, 20, м.Вінниця, 21050 (код ЄДРПОУ - 01273444) - 9751 грн. 56 коп. державного мита та 110 грн. 28 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в доход державного бюджету України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати прокурору та сторонам у справі.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 11 серпня 2010 р.

віддрук. 6 прим.:

1 - до справи

2 - прокурору (м.Львів, вул.Клепарівська,20)

3,4 - позивачу(м.Київ,Повітрофлотський проспект,6; м.Вінниця, вул.Червоноармійська,105 в/ч А0215)

5 - відповідачу (м.Вінниця, вул.Театральна,20)