Рішення № 107238664, 10.11.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року ЛуцькСправа № 140/5945/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді ВалюхаВ.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ківерцівської міської ради про визнання протиправним рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до Ківерцівської міської ради про визнання протиправним рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.08.2022 Ківерцівська міська рада прийняла рішення №19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України», яким вирішила:

«1. Схвалити звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України.

2. Секретарю Ківерцівської міської ради (Оксана Баранович) надіслати звернення священнослужителям Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви), для інформування парафіян розмістити звернення на офіційному вебсайті Ківерцівської міської ради.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту».

Позивачі вважають, що рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 є протиправним, виходячи із такого.

Позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у м. Ківерці Волинської області, є прихожанином Свято-Миколаївської релігійної громади Волинської єпархії Української православної церкви міста Ківерці Ківерцівського району Волинської області. Стверджує, що оскаржуваним рішенням порушуються його право та свобода приймати і змінювати релігію та керівника Української православної церкви на території Ківерцівської міської територіальній громади, право та свобода одноособово чи разом з іншими сповідувати релігію Української православної церкви на території Ківерцівської територіальної громади.

Позивач ОСОБА_2 є настоятелем Свято-Миколаївського храму м.Ківерці Волинської області. Вказує, що внаслідок прийняття зазначеного рішення позивач, як священник Української православної церкви, зобов`язаний змінити здійснення Богослужінь, релігійних культів та релігійних обрядів у громадах Української православної церкви на юрисдикцію Православної церкви України на території Ківерцівської міської територіальної громади, зобов`язаний на своїх проповідях, спонукати (схиляти) прихожан Української православної церкви до переходу під протекторат Православної церкви України, позбавлений можливості виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади.

Позивачі зазначають, що правовідносини, які виникли між ними та відповідачем, стосуються питань участі позивачів у створенні та діяльності релігійних громад Української православної церкви. Оскаржуване рішення стосується інтересів прихожан та кліриків Ківерцівського благочиння Волинської єпархії Української православної церкви.

Ківерцівська міська рада оскаржуваним рішенням заперечує права на вільний вибір конфесійної належності та права на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

На думку позивачів, вказаним рішенням від 05.08.2022 №19/2 (усіма його пунктами) відповідач Ківерцівська міська рада Волинської області грубо порушила права позивачів: на вільний вибір конфесійної належності; підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням); на вільну зміну канонічної підлеглості; на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади; безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди у громадах Української православної церкви; приймати участь у релігійних культах та релігійних обрядах у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади; вести релігійну діяльність у громадах Української православної церкви, на території Ківерцівської міської територіальної громади.

Крім того, оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради є незаконним та протиправним, оскільки рішенням порушено право на свободу думки, совісті і релігії, яке включає: право (свободу) змінювати свою релігію або переконання; право (свободу) сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими; право (свободу) сповідувати свою релігію або переконання прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні, навчанні, виконанні та дотриманні релігійної практики і релігійних та ритуальних обрядів. Визначені в оскаржуваному рішенні Ківерцівської міської ради звернення та заклики змінити канонічну юрисдикцію є обмеженням сповідувати свою релігію або переконання, які не встановлені Законом України, які не є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Через прийняття Ківерцівською міською радою оскаржуваного рішення позивачі зазнали примусу, що принижує (порушує) свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, цим рішенням зневажається свобода батьків забезпечувати релігійне і моральне виховання дітей відповідно до своїх власних переконань, позивачі позбавлені можливості забезпечити релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань.

Внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивачі піддані дискримінації та нетерпимості на основі релігії чи переконань зі сторони Ківерцівської міської ради, які означають відмінність, виключення, обмеження чи уподобання, засноване на релігії чи переконаннях і такі, що мають на меті або наслідком знищення чи зменшення визнання, користування чи здійснення на основі рівності прав людини і основних свобод.

Оскаржуваним рішенням Ківерцівської міської ради здійснюється дискримінація позивачів та інших людей на основі релігії чи переконань, таке рішення є образою гідності позивачів і людської особистості, воно є прямим заперечення принципів Статуту Організації Об`єднаних Націй, беззаперечним порушенням прав людини та основоположних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини і детально викладених у Міжнародних пактах про права людини.

Позивачі просять визнати протиправним рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України».

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.35).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 29.09.2022 №1240/01-09/2-22 (а.с.41-47) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, з огляду на таке.

02.05.2022 до Ківерцівської міської ради депутатом Ківерцівської міської ради ОСОБА_3 були подані проекти рішень, а саме:

- проект рішення «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмою скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання Помісною Православною Церквою України»;

- проект рішення «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради Волинської області до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, народного депутата України Констанкевич І.М. та Волинської обласної ради щодо підтримки малого та середнього бізнесу»:

- проект рішення «Про заборону діяльності на території Ківерцівської територіальної громади московського патріархату - російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною російської православної церкви, в тому числі Української Православної Церкви».

Постійною комісією з питань культури, освіти, охорони здоров`я, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту 10.05.2022 (протокол №19) були надані рекомендації підтримати вищезазначені проекти рішень.

На спільному засіданні постійних комісій з питань планування, бюджету, фінансів, економічного розвитку, підприємництва та інвестицій, та з питань благоустрою, житлово-комунального господарства, транспорту, зв`язку, торгівлі, побутового обслуговування населення та об`єднання співвласників багатоквартирних будинків 11.05.2022 (протокол №19) були прийняті рекомендації підтримати проекти рішень: «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради Волинської області до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, народного депутата України Констанкевич І.М. та Волинської обласної ради щодо підтримки малого та середнього бізнесу»; «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісного Православною Церквою України».

В зв`язку з тим, що засідання сесії Ківерцівської міської ради в травні 2022 року не відбулося, питання були перенесені на наступне чергове засідання сесії, яка відбулась 05.08.2022.

На засіданні постійної комісії з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту 01.08.2022 (протокол №19/2) надані рекомендації підтримати проекти рішень:

- «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради Волинської області до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, народного депутата України Констанкевич І.М. та Волинської обласної ради щодо підтримки малого та середнього бізнесу»;

- «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України».

Проект рішення «Про заборону діяльності на території Ківерцівської територіальної громади московського патріархату - російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною російської православної церкви, в тому числі Української Православної Церкви» не рекомендовано комісією до розгляду на пленарному засіданні сесії. Проект рішення «Про заборону діяльності на території Ківерцівської територіальної громади московського патріархату - російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною російської православної церкви, в тому числі Української Православної Церкви» не рекомендовано комісією до розгляду на пленарному засіданні сесії, рекомендації №19/15 від 01.08.2022.

На пленарному засідання дев`ятнадцятої сесії Ківерцівської міської ради восьмого скликання було прийнято рішення Ківерцівської міської ради №19/2 від 05.08.2022 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України».

Відповідач стверджує, що оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради № 19/2 від 05.08.2022 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України» не містить юридичних наслідків або ж заборон щодо діяльності певної громади та окремих громадян, а є пропозицією щодо перегляду своїх поглядів в зв`язку з ситуацією, яка склалася у даний період в зв`язку з агресією РФ; не носить зобов`язальний характер і ні в якій мірі не зобов`язує змінити здійснення Богослужінь, релігійних культів та релігійних обрядів; не породжує для позивачів правових наслідків і не порушує охоронюваних законом їх прав та інтересів, а несе рекомендаційний характер.

07.10.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, а 14.10.2022 заперечення, у яких сторони заперечили доводи відзиву та відповіді на відзив з мотивів, викладених у позовній заяві та відзиві відповідно (а.с.79-82, 89-91).

Ухвалою суду від 12.09.2022 було відмовлено у задоволенні клопотань позивачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, про виклик та допит як свідка Ківерцівського міського голови ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) цю справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 05.08.2022 Ківерцівська міська рада прийняла рішення №19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України», яким вирішила:

1. Схвалити звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України.

2. Секретарю Ківерцівської міської ради (Оксана Баранович) надіслати звернення священнослужителям Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви), для інформування парафіян розмістити звернення на офіційному вебсайті Ківерцівської міської ради.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту (а.с.11).

Додатком до рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 затверджено текст «Звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з помісною Православною Церквою України» (а.с. 12).

З тексту рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 також вбачається, що воно прийняте з врахуванням рекомендації постійної комісії з питань культури, освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, молоді, спорту, міжнародної співпраці та регламенту від 01.08.2022 №19/15 «Про розгляд звернень депутата ОСОБА_3 » (а.с.51-52).

Листом від 25.08.2022 №1089/02-03/2-22 Ківерцівська міська рада надіслала рішення від 05.08.2022 №19/2 Свято-Миколаївській релігійній громаді м.Ківерці (а.с. 13).

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №677441 24.12.1991 проведена державна реєстрація Свято-Миколаївської громади Української православної церкви, м.Ківерці (а.с.30), яка діє відповідно до статуту релігійної організації «Свято-Миколаївської релігійної громади Волинської єпархії Української православної церкви міста Ківерці Ківерцівського району Волинської області» (нова редакція), прийнятого 17.04.2016 (протокол №1) (а.с.24-29), а настоятелем Свято-Миколаївського храму м.Ківерці є позивач ОСОБА_2 згідно з указом керуючого Волинською єпархією Української православної церкви від 02.07.2010 (а.с. 23).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

За приписами частин першої третьої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Згідно із частинами першою четвертою статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі Закон №987-ХІІ) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Відповідно до частин першої п`ятої статті 5 Закону №987-ХІІ в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Частинами першою третьою статті 8 Закону № 987-ХІІ передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

За приписами частини першої статті 29 Закону № 987-ХІІ забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із частинами першою, третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до частин першої, другої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону №280/97-ВР).

Згідно із частиною першою статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За приписами частин першої, другої, десятої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях 27 грудня 2001 року №20-рп/2001у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Відповідно до пунктів 18, 19 частини першої статті 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі (вказані висновки узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №520/16518/20).

З урахуванням наведеного, на думку суду, рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України» не є нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює, не змінює, не припиняє (не скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, та не розраховане на довгострокове та неодноразове застосування.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 (пункт 5) вказав, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону №280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. В контексті завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).

Отже, у цій справі необхідно з`ясувати, чи мають позивачі матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного вбачається необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є те, що:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).

У контексті вищевказаних мотивів необхідно звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, де Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що доводи позивачів про порушення їх прав є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачів.

Позивачі не вказали, як саме оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради від 05.08.2022 №19/2 «Про звернення депутатів Ківерцівської міської ради восьмого скликання до священнослужителів та парафіян Української православної церкви Московського патріархату (Української православної церкви) Ківерцівської територіальної громади щодо єднання з Помісною Православною Церквою України» (яке не є нормативним актом з огляду на відсутність у ньому обов`язкових до виконання правових приписів та яке носить рекомендаційний характер) порушує права позивачів на свободу світогляду і віросповідання, та у чому саме полягають об`єктивні перешкоди у фактичній реалізації позивачами їх прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення. Текст адміністративного позову містить лише перелік належних позивачам прав, проте у позовній заяві відсутнє обґрунтування їх реального порушення оскаржуваним рішенням.

На думку суду, безпосередньо позивачі не є потерпілими від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивачів і вони не зазнали жодної реальної шкоди. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивачів у даному випадку є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, оскільки позивачами не наведено обґрунтованих мотивів і не надано відповідних доказів, яким чином спірне рішення порушує їх права або інтереси, тобто породжують, змінюють або припиняють їхні права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, та під час розгляду справи встановлено відсутність матеріально-правової заінтересованості позивачів, тому з наведених вище мотивів та підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні підстави для стягнення на користь позивачів судового збору в розмірі по 992,40грн та витрат на правову допомогу в сумі по 40000,00грн. кожному.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх