Рішення № 107195023, 07.02.2022, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/4418/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року Сарненський районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді - ВЕДЯНІНОЇ Т.О.

при секретарі - ВОЗНЮК М.В.

за участю :

позивача - ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сарни в залі суду цивільну справу №572/4418/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору : орган опіки та піклування Немовицької сільської ради, приватний нотаріус Токов Василь Григорович про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить поділити між нею та ОСОБА_7 майно, придбане у шлюбі, а саме : житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Мітцубісі» р.н.з. НОМЕР_1 . В подальшому позивач змінила позовні вимоги, просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 : житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1957 га., передану у власність для будівництва житлового будинку, автомобіль марки «Мітцубісі» р.н.з. НОМЕР_1 , визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки та стягнувши з відповідача на користь позивача 1/2 частину вартості вказаного автомобіля.

Під час судового провадження вказане провадження судом об`єднано з іншим провадженням за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в якому позивач просить визнати недійсним договір дарування ОСОБА_7 ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1957 га., розташованої по АДРЕСА_1 , виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений 01 квітня 2015 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за №450, який зареєстрований за ОСОБА_8 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 463662356254.

Постановою Верховного суду від 21 жовтня 2020 року залишено в силі рішення першої та апеляційної інстанції в частині поділу спірного транспортного засобі.

В позовній заяві позивачем в обґрунтування заявлених вимог вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 18 січня 1999 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Тинненською сільською радою Сарненського району Рівненської області, про що було зроблено актовий запис №01.

Під час перебування в шлюбі у сторін по справі народилось троє дітей : ОСОБА_9 , 1999 року народження, ОСОБА_10 , 2004 року народження, ОСОБА_11 , 2007 року народження, які залишились проживать із матір`ю.

За час подружнього життя сторонами по справі придбано майно : закінчений будівництвом житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , який побудований на земельній ділянці площею 0,1957 га, переданої у власність ОСОБА_7 , згідно Державного акту серії ЯЕ №226667, зареєстрованому в погосподарській книзі №17 Тинненської сільської ради; земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_7 рішенням Тинненської сільської ради №212 від 09 червня 2005 року площею 0,1957 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №226667, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010858801069, виданого 24 жовтня 2008 року; автомобіль марки «Мітцубісі» р.н.з. НОМЕР_1 (питання шодо поділу якого на даний час вирішено в судовому порядку).

Позивач зазначає, що оскільки наведене вище майно придбано у шлюбі воно є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до ст.60 СК України, однак, ОСОБА_7 перешкоджає позивачеві у користуванні цим майном, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про поділ цього майна.

Відповідно до змісту іншої позовної заяви, об`єднаної судом в одне провадження із вказаною вище ОСОБА_7 01 квітня 2015 року подарував ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1957 га, розташовану по АДРЕСА_1 , яка виділена для будівництва житлового будинку і на якій знаходиться закінчений будівництвом житловий будинок. З приводу даного правочину відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Токовим В.Г., зареєстрований в реєстрі за №450.

Позивач вважає, що договір дарування, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 має бути судом визнаний недійсним, оскільки він порушує права ОСОБА_1 , яка, відповідно до вимог ст.89 ЗК України та ст.60 СК України, є співвласником вказаної земельної ділянки, яка набута під час її перебування у шлюбі із ОСОБА_8 , через що ця земельна ділянка має бути поділена між нею та ОСОБА_8 .

Згідно із поданими відповідачем ОСОБА_7 відзивами на позов ОСОБА_1 останній не визнав позовні вимоги останньої в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої заперечення наступним.

Відповідач вказував, що спірна земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , належала йому на праві приватної власності, право було підтверджено відповідним Державним актом. За змістом чинного цивільного законодавства власник майна здійснює своє право власності на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб, а тому він уклав договір дарування належної йому земельної ділянки на користь третьої особи. Відповідач зазначає, що право власності на земельну ділянку він набув в порядку приватизації із земель комунальної власності в межах безоплатної приватизації, через що вказане майно є особистою його приватною власністю та не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя. Сторона зазначає, що при укладенні договору дарування було дотримано обов`язкову нотаріальну форму посвідчення договору, через що вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені ОСОБА_1 вимоги підтримали повністю. Позивач пояснила, що після одруження сторони по справі набули майно, що є предметом позову, яке на даний час має намір розділити із відповідачем ОСОБА_7 . Крім цього, позивач вказує, що договір дарування, укладений її колишнім чоловіком із ОСОБА_8 має на меті виведення цього майна із переліку спільного майна, що підлягає поділу.

Представник відповідача вимоги позивача не визнав повністю, підтримавши аргументи, викладені у відзиві, додавши, що земельна ділянка отримана його довірителем в порядку приватизації, через що не може бути визнана спільною власністю подружжя. Відносно житлового будинку представником зазначено, що вказане житло не введено в експлуатацію, жодного документу з цього приводу немає, а тому вимога позивача про поділ житлового будинку не підлягає до задоволення.

Представник третьої особи огану опіки, вважає, що вимоги позивача є обгрунтогваними, оскільки правочин щодо земельної ділянки не міг укладатись, оскільки сторони по справі мають спільних неповнолітніх дітей, які зареєстровані та проживають у спірному будинку, розташованому на земельній ділянці, щодо якої укладено правочин.

Під час судового провадження сторонми заявлялись клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_8 , а також третіх осіб, крім цього, сторонами заявлялись клопотання про долучення додаткових письмових доказів.

Також, представником позивача було заявлено клопотання про об`єднання позовних вимог ОСОБА_1 в одне провадження, а також про допит свідків, в тому числі, про допит в якості свідка позивача ОСОБА_1 .

Вказані клопотання судом задоволені.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з урахуванням пояснень сторін, суд дійшов до наступного.

Правовідносини між сторонами виникли з приводу нерухомого майна, придбаного під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу.

Вказані правовідносини регулюються нормами СК та ЦК України.

Отже, позивач просить визнати недійсним договір дарування ОСОБА_7 ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1957 га., розташованої по АДРЕСА_1 , виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Тинненської сільської ради №212 від 09 червня 2005 року ОСОБА_7 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1975 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в с.Тинне Сарненського району Рівненської області.

Із дослідженого судом Державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 жовтня 2008 року, встановлено, що ОСОБА_7 на підставі рішення Тинненської сільської ради Сарненського району Рівненської області №212 від 09 червня 2005 року набув право власності на земельну ділянку площею 0,1957 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яку в подальшому 01 квітня 2015 року подарував ОСОБА_8 , що підтверджено дослідженою судом копією договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Токовим В.Г. 01 квітня 2015 року.

За інформацією Тинненської сільської ради №108 від 16 березня 2016 року згідно погосподарської книги №17, номер об`єкта поговсподарського обліку 1080 (за адресою АДРЕСА_1 ) зареєстровано господарство, головою якого з березня 2010 року являється ОСОБА_7 .

За цією ж адресою зареєстровані та проживають ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , що підтверджено копіями довідок, виданих Тинненською сільською радою Сарненського району Рівненської області за №196, №197 від 14 липня 2011 року та №198 від 16 липня 2015 року.

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору дарування, укладеного у 2015 році, а тому, з урахуванням ч.3 ст.3 ЦПК України, згідно із якою - провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, судом підлягає до застосування Закон, який діяв на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до ч.4 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Вказана норма передбачає цілісність об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року зазначав, що оскільки ОСОБА_8 набув право на спірну земельну ділянку до 2012 року не підлягає застосуванню Закон України від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 13 червня 2012 року та яким було визначено, що земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (ч.5 ст.57 СК України).

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна норма міститься у Сімейному кодексі України. Частиною 1 статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, при чому частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином, на підставі наведених норм вбачається, що право на земельну ділянку переходить при виникненні права власності на будівлю і споруду.

Досліджена судом копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , доводить, що сторони по справі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , перебували у шлюбі, який було зареєстровано 18 січня 1999 року Тинненською сільською радою Сарненського району Рівненської області, про що зроблено актовий запис №01, під час якого відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку.

Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2014 року, яке набрало законної сили 08 вересня 2014 року.

Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 січня 1999 року по 22 серпня 2014 року.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 21 січня 2019 року житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер 1458922356254), а також земельна ділянка (кадастровий номер 5625488000:01:001:0031), розташовані по АДРЕСА_1 зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_8 09 січня 2018 року. Підстава виникнення права власності відомості з ДЗК та декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 13 грудня 2017 року (серія та номер РВ 141173471830).

Отже, відповідач посилається на ті обставини, що право на земельну ділянку було набуто ним заздалегідь, до моменту набуття права власності на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

На доведення вказаних обставин ОСОБА_8 суду надано повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 28 лютого 2017 року та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта «Житловий будинок, господарські будівлі та споруди; АДРЕСА_1 » від 13 грудня 2017 року № РВ 141173471830, замовник ОСОБА_8 , згідно із якими датою повідомлення про початок будівельних робіт є 28 лютого 2017 року, декларація про готовність до експлуатації наведеного вище об`єкта нерухомості зареєстрована в Управлінні ДАБІ у Рівненській області 13 грудня 2017 року.

Однак, копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, доводить, що станом на 20 червня 2016 року по АДРЕСА_1 знаходився житловий будинок загальною площею 90 м2 та господарські будівлі 2008 року забудови.

Вказані обставини додатково доводяться Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкту індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , згідно із яким первісне функціональне призначення об`єкту індивідуальний житловий будинок, будівництво якого завершено у 2008 році.

Факт експлуатації житлового будинку до моменту офіційного прийняття його до експлуатації доводиться додатково квитанціями про оплату наданих послуг з газопостачання, що стосуються житлового будинка АДРЕСА_1 , згідно з яким за вказаною адресою надавались відповідні послуги у 2011, 2012 та 2016 роках.

Крім цього, довідка №270 від 21 вересня 2015 року, видана Тинненською сількою радою та інформація №335 від 08 грудня 2015 року, цієї ж сільської ради за №335 від 08 грудня 2015 року, доводять, що житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований без правовстановлюючих документів, а сторони по справі із дітьми вибули у вказане будинковолодіння з березня 2010 року.

Згідно із довідкою №125 від 03 червня 2015 року, виданою Тинненською сільскою радою ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 проживають та зареєстровані по АДРЕСА_1 з березня 2010 року.

Враховуючи наведені вище докази, суд вважає встановленим, що на момент укладення договору дарування земельної ділянки, на ній було розташовано житловий будинок, набутий сторонами під час перебування у шлюбі, через що як вказаний житловий будинок, так і земельна ділянка, на якій він розташований, відносяться до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

В даному випадку при укладені договору дарування земельної ділянки мала бути отримана згода дружини на здійснення чоловіком такого правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства на момент вчинення правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК україни, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 ЦК України).

Отже, вимога позивача про визнання недійсним договору дарування ОСОБА_7 ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1957 га., розташованої по АДРЕСА_1 , виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений 01 квітня 2015 року, підлягає до задоволення.

Іншою вимогою позивача є поділ майна, набутого подружжям під час перебування у шлюбі.

В ході судового провадження судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 січня 1999 року по серпень 2014 року.

На підставі рішення Тинненської сільської ради від 09 червня 2005 року №212 ОСОБА_7 отримав у власність земельну ділянку площею 0,1975 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у с.Тинне Сарненського району Рівненської області, право власності на яку посвідчено в подальшому Державним актом серії ЯЕ №226667 від 24 жовтня 2008 року.

Із вказаних вище довідок Тинненської сільської ради від 22 жовтня 2014 року та 21 вересня 2015 року, відомостей погосподарської книги №17, а також інформації цієї ж сільської ради №335 від 08 грудня 2015 року - за відомостями по господарської книги №7 за 2006-2010 роки встановлено, що по АДРЕСА_1 , збудовано житловий будинок без правовстановлюючих документів, а вказане будинковолодіння за по господарським обліком зареєстровано за ОСОБА_7 за №1080. У вказане будинковолодіння з березня 2010 року вибули ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , де і зареєстровані.

Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно із наданими суду доказами право власності на спірне будинковолодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_8 , підставою виникнення права власності вказано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серія РВ №141173471830 від 13 грудня 2017 року, яка була видана Управлінням. Вказана декларація свідчить про узаконення спірного будівництва, через що воно не має статуса самочинного будівництва, відповідно до вимог 376 ЦК України.

Отже, судом достовірно встановлено із досліджених доказів, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , є побудованим у 2008 році, тобто, під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на приватизованій ОСОБА_7 земельній ділянці, де вказані особи і проживали та були зареєстровані. Крім цього, вказане господарство було зареєстровано у погосподарському обліку с.Тинне Сарненського району Рівненської області.

Вказані обставини підтвердила в суді свідок ОСОБА_12 , яка пояснила, що є сусідкою сторін по справі. Зі слів свідка спірний житловий будинок будувався подружжям ОСОБА_13 орієнтовно з 2005 року, крім цього, вона разом із сусідами ОСОБА_14 проводили спільно комунікації до новобудов. ОСОБА_12 показала, що будинок ОСОБА_15 був повністю побудований і вони одразу почали проживати у вказаному житлі.

Аналогічні покази дала в суді позивач, яка була допитана судом в якості свідка за клопотанням представника позивача.

Так, ОСОБА_1 підтвердила, що будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 вони розпочали із чоловіком одразу після реєстрації шлюбу. Вказане житло будувалось за спільні кошти і одразу після завершення будівництва і до введення в експлуатацію вони почали проживати у цьому будинку, де вона із дітьми мешкають і на даний час.

Наведені вище обставини свідчать про те, що будинковолодіння, розташоване по АДРЕСА_1 було набуто сторонами по справі, а саме : ОСОБА_1 та ОСОБА_7 під час перебування у шлюбі, через що це майно відноситься до спільної сумісної власності подружжя (судом враховано, що ОСОБА_7 , на виконання вимог ст.81 ЦПК України не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу його особистої участі в будівництві вказаного будинковолодіння).

Також, під час розгляду даної справи судом не встановлено обставин, за яких спірне майно належало б одному із подружжя, відповідно до ст.57 СК України.

Частиною1 статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч.1 ст.70 СК України - у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи відсутність клопотань про відступ від засад рівності частко подружжя у спільному майні, суд вважає, що кожна сторона має право на 1/2 частку у вказаному вище майні.

На підставі наведеного, ст.ст. 60, 61, 70, 71 СК України, ст.ст.15, 16, 355, 368 ЦК України, керуючись ст.ст. 81, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_4 (жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 ) до ОСОБА_5 (жителя АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (жителя АДРЕСА_2 ), треті особи без самостійних вимог на предмет спору : орган опіки та піклування Немовицької сільської ради (с.Немовичі вул.Центральна,4 Сарненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04387786), приватний нотаріус Токов Василь Григорович (м.Сарни вул.Пушкіна,4 Рівненської області) - про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання договору недійсним - задоволити повністю.

Визнати недійсним договір дарування ОСОБА_16 на користь ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,1957 га., розташованої по АДРЕСА_2 , виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчений 01 квітня 2015 року приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за №450, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Реєстраційний номер об`єкта нерухомості 463662356254.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майно, придбане у шлюбі, а саме : житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1957 га., розташовані по АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_17 право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1957 га., розташованої за цією ж адресою.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з моменту проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: