Рішення № 107185214, 08.11.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року Справа № 160/12088/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначйської служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік";

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_2 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначйської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

27 квітня 2021 року Третім апеляційним адміністративним судом винесено постанову, якою скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 року у справі № 160/12088/20.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року у справі № 160/12088/20 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_2 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18 квітня 2020 по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов`язкових платежів, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 160/12088/20 передано до розгляду судді Рябчук О.С.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі Указу Президента України вона перебуває на посаді судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України " Про Державний бюджет України на 2020 рік", що набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким зазначений Закон доповнено статтею 29, що встановлює у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітну плату, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховувати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказане обмеження поширено також на нарахування суддівської винагороди.

Саме тому, з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода виплачувалася на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вважаючи дії відповідача щодо зменшення розміру суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 по 28.08.2020 року противоправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 р. справу №160/12088/20 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 року залучено до участі у справі як відповідача-2: Державну судову адміністрацію України.

30.08.2021 року засобами електронного зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1 та 3ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"(у редакціїЗакону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Відповідач зазначив, що вказане питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020 року, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 року № 22. У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановленіЗаконом №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18.04.2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 року по 17.04.2020 року здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановленихзаконом №553-ІХ. Також Рада суддів України звернула увагу, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбаченіЗаконом №553-ІХзастосовувати до загальної суми розрахованої" суддівської винагороди. З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначеністаттею 135 Законуокремо скороченню не підлягають, аЗаконом №553-ІХне визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди варто здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Крім того вказано, що положеннямистатті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"та пункту 10 Прикінцевих положень Закону№553-ІХне вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю Україниістаття 29 Закону України "Про оплату праці"). Відповідач звертав увагу суду на те, що оскількиЗакон №553-ІХприйнятий пізнішеЗакону, то виникла неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами. На думку відповідача, він, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановленихЗаконом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"(у редакціїЗакону №553-ІХ). Щодо висновків Конституційного Суду України викладених у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020, то відповідач вважає, що таке рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно достатті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"за період з 18 квітня 2020 по 28.08.2020 року. З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідачем-2 Державною судовою адміністрацією України у встановлений строк відзиву на позов не надано.

Третьою особою: Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області пояснень щодо позовних вимог не надано.

Новий розгляд справи здійснюється в частині позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_2 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18 квітня 2020 по 28.08.2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цьогоКодексусправами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24.09.2016 р. №410/2016 ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 № 68-к «Про зарахування до штату суду ОСОБА_2 » зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 на посаду судді цього ж суду з 13.10.2016 р.

Позивачу наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 р. №11-к «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» встановлено щомісячну доплату за вислугу років станом на 01.01.2020 р., яка складає за 06 років 02 місяці 19 днів 20%.

У період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року ОСОБА_2 нараховано та виплачено суддівську винагороду відповідно достатті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Відповідно до довідки від 28.10.2020 р. №Б-с-1660 розмір обмеження на період карантину суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 складає:

- за квітень 2020 року у розмірі 13717,79 грн.;

- за травень 2020 року у розмірі 26533,09 грн.;

- за червень 2020 року у розмірі 19805,06 грн.;

- за липень 2020 року у розмірі 36009,20 грн.;

- за серпень 2020 року у розмірі 27006,90 грн.

Загальний розмір обмеження суддівської винагороди складає 123072,04 грн., що також підтверджується розрахунковими листами за період з квітня по серпень, наданими позивачем.

12.03.2020р. набрала чинностіпостанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», якою з 12.03.2020р. на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020р. №553-ІХ (даліЗакон №553-ІХ) за яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою було встановлено, що у квітні 2020р. та на період до завершення карантину, заробітна плата державних службовців, у тому числі і суддівська винагорода суддів обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020р.

У подальшому,рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020р. № 10-р/2020у справі №1-14/2020/230/20 положення ряду законів, у тому числі іЗакону №553-ІХбули визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 28.08.2020р.

Відповідно до довідки № Б-с-1660 від 28.10.2020 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, суддівська винагорода ОСОБА_2 з 18 квітня по 28 серпня 2020 року виплачувалась з обмеженнями, визначеними положеннями ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Вважаючи таке обмеження суддівської винагороди протиправним, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція Українимає найвищу юридичну силу.Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Відповідно достатті 130 Конституції Українидержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 4 Закону № 1402-VIIIсудоустрій і статус суддів в Україні визначаютьсяКонституцією Українита законом. Зміни до цьогоЗаконуможуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першоюстатті 135 Закону № 1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цимЗакономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зідно з частиною другоюстатті 135 Закону № 1402-VIIIсуддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді;3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьоїстатті 135 Закону № 1402-VIII(яка згідно зРішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 рокудіє в редакціїЗакону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинностіЗакон № 553-ІХ, згідно з пунктом10 розділу І якогоЗакон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»(далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема статтею29 наступного змісту: «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

28 серпня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням №10-р/2020 визнав такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення частин першої, третьоїстатті 29 Закону №294-IXзі змінами; абзацу дев`ятого пункту2 розділу II Прикінцеві положення Закону № 553-IX. Відповідно до вказаногорішеннявказані положення втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За правилами частини третьоїстатті 3 КАС Українипровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно дозакону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Проаналізувавши наведені у розділі V цієї постанови законодавчі норми, суд дійшов висновку, що виплата суддівської винагороди регулюєтьсястаттею 130 Конституції Українитастаттею 135 Закону № 1402-VIIIі норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Необхідно зауважити, що вперше спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що її розмір встановлюється законом про судоустрій, закріплено уКонституції Україниу редакціїЗакону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.

Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першоїстатті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Наявність уКонституції Українизазначеної норми дає підстави для висновку про те, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальнимзаконом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскількиКонституція Українивідповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, із яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

НормиКонституції Україниє нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, колизакончи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено устатті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій у розумінні частини другоїстатті 130 Конституції України.

У свою чергу,Закон № 294-ІХу редакціїЗакону № 553-ІХмає іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другійстатті95 Конституції Українита деталізовані уБюджетному кодексі України(далі -БК України). Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.Конституція Українине надає закону про державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

При цьому необхідно взяти до уваги те, що на момент звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом,Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020визнав такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення частин першої, третьоїстатті 29 Закону№ 294-IXіз змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX. За текстом указаного Рішення зазначені положеннязаконів№ 294-IX, № 553-IX визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі№ 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин, у якій висловив правову позицію з приводу застосування положеньстатті 135 Закону № 1402-VIIIпри виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положеньЗакону № 553-ІХ, якимЗакон№ 294-ІХбуло доповнено статтею 29. Зокрема Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено устатті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другоїстатті 130 Конституції України(пункт 54). Зміни до цьогоЗаконув частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

ЩодоЗакону № 553-ІХ, то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цейЗаконне може встановлювати розмір винагороди судді, позаяк не є законом про судоустрій, ним чи іншимзакономне вносилися зміни доЗакону № 1402-VIII(стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинностіЗаконом № 553-ІХ, має вирішуватися на користьЗакону № 1402-VIII(пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є нормистатті135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цейзаконприйнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положеньЗакону № 294-ІХ(у редакціїЗакону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, щоОсновний Закон Українимає найвищу юридичну силу, тож «спеціальність»Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступнийзаконз того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

За наведеного правового регулювання та обставин справи, суд констатує, що обмеження розміру суддівської винагороди у зв`язку із прийняттямЗакону № 553-ІХщодо обмеження виплати суддівської винагороди10 розмірами мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду було неправомірним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суд від 05.05.2022 р. у справі № 160/16362/20.

Зважаючи на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того необхідно зазначити про те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі№ 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 260/3641/20, від 12 жовтня 2021 року в справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року в справі№ 580/4201/20, від 22 жовтня 2021 року в справі № 200/6491/20-а, від 25 листопада 2021 року в справах №200/8757/20-а, № 560/2861/20 та інших.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суд від 05.05.2022 р. у справі № 160/16362/20.

За приписами частини третьої статті 148Закону №1402визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація Українищодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів.

Згідно з частиною четвертою статті 148Закону №1402функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації.

Отже, із аналізу наведених норм законодавства, можна дійти висновку, що саме на ДСА України як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов`язок із фінансування діяльності місцевих судів, тому ДСА України підлягає залученню до розгляду у даній справі в якості другого відповідача як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня.

Окрім того, судом було досліджено питання обсягу виділених ДСА України бюджетних асигнувань в межах видатків державного бюджету відповідачеві-1 на оплату праці суддівського корпусу, а також питання розпорядження цими коштами відповідачем-1 та із наданого відповідачем-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) відзивубуло встановлено, що ДСА України у 2020 роцібуло здійснено фінансування суддівської гілки влади лише на 76% від реальної потреби в коштах. Вказане свідчить про те, що зменшення фінансування саме ДСА України призвело до зменшення суддівської винагороди позивача саме відповідачем-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області), при цьому, останній зазначив, що кошти були спрямовані відповідачем-1 на виплату суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році.

Таким чином, суд приходить до висновку, наведені вище висновки Верховного Суду вкотре свідчать про те, що органи державної влади (у даному випадку такими є як відповідач-1 - державний орган, який проводить нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві, так і відповідач-2орган, що здійснює фінансування суддівської гілки влади), не можуть відмовляти у виплатах суддівської винагороди позивачеві, за умови, якщо до відповідного спеціальногоЗакону №1402не були внесені зміни (таких доказів суду не надано).

Тому, виходячи з наведеного, судом встановлено, що вищенаведені досліджені судом дії відповідачів щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 зі змінами, внесенимиЗаконом №553-ІХ, є протиправними.

При цьому, роблячи вищенаведені висновки щодо встановлення у ході судового розгляду даної справи протиправності дійвідповідача-1(Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області) та протиправності бездіяльностівідповідача-2 (ДСА України) судом враховується і правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29.09.2021р. у справі №160/15370/20,яка є обов`язковою для врахування адміністративним судом у відповідності до вимог ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, викладенау п.п. 39, 40, 41, 42 цього рішення з приводу того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії та стягнення коштів з Дніпровського апеляційного суду, як способи захисту порушених прав, неможливі без встановлення протиправності дії/бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими таке право було порушено.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що, у даному випадку, слідвизнати бездіяльність ДСА України (відповідача-2), як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, яка полягає у не забезпеченні повного фінансування Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для виплати суддівської винагороди позивачеві уперіод з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», протиправною, при цьому, вийшовши у цій частині за межі позовних вимог позивача з метою повного захисту порушеного права позивача у відповідності до вимог ст.ст. 9,245 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатнімиє докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконанняст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно дост. 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2ст. 77 КАС Українивизначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області)не було надано жодних доказів та не наведено жодних обґрунтованих підстав, які б свідчили про правомірністьвчинення відповідачем-1 дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагородиза період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням обмежень, встановленихст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»зі змінами, внесенимиЗаконом №553-ІХз урахуванням встановлених вище судом обставин у даній справі, та аналізувищенаведених норм чинного законодавства України.

При цьому, судом враховуються доводи відповідача-1, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування нормКонституції Українита спеціальногоЗакону №1402при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін доЗакону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогамстатті 130 Конституції Українита статті 135Закону №1402, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач-1 у даній справі, виконуючи вимогиБюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем-1, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Щодо посилання на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначене рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від зазначеної справи.

Також, судом відхиляються і посиланнявідповідача на рішення Ради Суддів Українищодо порядку обчислення суддівської винагороди після 18.04.2020р. згідно доЗакону №553-ІХ, оскільки такі рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Крім того, судом надається критично і оцінка доводамвідповідача-1 про необхідність застосування у даних правовідносинах правових позицій Верховного Суду від 25.07.2019р. у справі №804/3790/17, від 23.12.2019р. у справі №814/1274/17, з огляду на те, що проаналізований зміст вищенаведених постанов свідчить про те, що предметом їх спору були правовідносини сторін з приводу виплати суддівської винагороди судді із розрахунку посадового окладу виходячи із 10 мінімальних заробітних плат, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України №2453-УІ, що не є подібними правовідносинами у даній справі, тому виключає можливістьзастосування вказаних висновків у даних правовідносинах у порядку, встановленому ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки правовідносини у цій справі стосуються інших правовідносин (обмеження суддівської винагороди заЗаконом №553-ІХ).

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лишена підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно до ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність вчинення відповідачами дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням обмежень, встановленихст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»зі змінами, внесенимиЗаконом №553згідно до вимог ч.2ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при вчиненні зазначених дій відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли з порушенням вимог ст.ст.19,130 Конституції Українитаст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, суд приходить до висновку, що вчиняючи протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. із застосуванням обмежень, встановленихст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»зі змінами, внесенимиЗаконом №553-ІХ,розміром 123072,04 грн., відповідачіпорушилиправа позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому законом про судоустрій у наведений період та зазначене порушене право підлягає судового захисту у відповідності до вимогст.55 Конституції України.

За викладених обставин, відповідач-2 (ДСА України) має бути зобов`язанийздійснити фінансування відповідача-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачеві недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у сумі 123072,04 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 9, 77, 241-243, 246, 250, 255, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ДСА України, як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, яка полягає у не забезпеченні повного фінансування Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) для виплати суддівської винагороди ОСОБА_2 заперіод з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. у розмірі, встановленому ч. 2, 3ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки) в розмірі 123072,04 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49070, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплати недоплаченої суддівської винагородиза період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки) в розмірі 123 072,04 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук