Рішення № 107178506, 26.10.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1663/22

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Ловга В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: Калінський С.В. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Ляховець Д.В. /керівник/;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державної установи „Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України до товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-уголь про стягнення 342 937,50 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державна установа „Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України (далі по тексту Установа) звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-уголь (далі по тексту ТОВ „Юг-уголь) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 342 937,50 грн., яка складається із основного боргу у розмірі 303 677,60 грн., збитків від інфляції у розмірі 35 025,12 грн., 3% річних у розмірі 5 144,06 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем зобов`язань в частині сплати штрафних санкцій, розмір яких був визначений сторонами у додатковій угоді №2 від 26.11.2021р. про розірвання договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р.

ТОВ „Юг-уголь у поданому до суду відзиві на позовну заяву було визнано заявлені Установою позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів у розмірі 303 677,60 грн., несвоєчасна оплата яких, як наголошено відповідачем, пов`язана із відсутністю грошових коштів в результаті пандемії. При цьому, за твердженням відповідача, настання форс-мажорних обставин у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану виключає нарахування збитків від інфляції та 3% річних, а, отже, в цій частині позову необхідно відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне

03.09.2021р. між Установою (Покупець) та ТОВ „Юг-уголь (Продавець) було укладено договір поставки №149-К-21, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов`язується у 2021р. продати і відвантажити вугілля кам`яне марки ДГ13 100 в обсязі та асортименті згідно з рознарядками Покупця відповідно до його потреби, а Покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього договору. Продавець має поставити Покупцю товар, загальна вартість якого складає 8 535 900,00 грн.

Згідно з п. 5.2 договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р. Продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі до 01.12.2021р. включно.

Положеннями п. 7.3 договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р. встановлено, що у випадку недопоставки товару у обсязі, який передбачений договором, Продавець сплачує Покупцю штраф у розмірі 25% від вартості недопоставленого товару.

03.09.2021р. між Установою та ТОВ „Юг-уголь було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р., згідно умов якої сторонами погоджено, що Продавець має поставити вугілля, загальна вартість якого складає 7 463 145,0 грн. При цьому, додатковою угодою сторонами було викладено п. 11.2 договору у новій редакції згідно якої Продавець вносить Покупцю забезпечення його виконання у розмірі 5% його кошторисної вартості у сумі 373 158,00 грн.

26.11.2021р. між Установою та ТОВ „Юг-уголь було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р., згідно умов п. 1 якої сторони дійшли згоди розірвати договір поставки.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди №2 від 26.11.2021р. до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р. розірвання договору не звільняє Продавця від сплати штрафних санкцій за невиконання зобов`язань за договором, допущених під час його дії, внаслідок чого Продавець, відповідно до п.7.3 договору, зобов`язується у порядку, встановленому договором та цією додатковою угодою, сплатити на розрахунковий рахунок Покупця штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару, а саме: 828 674,40 грн. Покупець із суми забезпечення виконання договору утримує штрафні санкції у розмірі 373 158,00 грн. Решту штрафних санкцій у розмірі 455 516,40 грн. Продавець зобов`язується перерахувати за реквізитами, зазначеними у додатковій угоді, у такі строки: 151 838,80 грн. до 29.12.2021р., 151 838,80 грн. до 29.01.2022р, 151 838,80 грн. до 28.02.2022р.

29.12.2021р. ТОВ „Юг-уголь було перераховано на рахунок Установи штрафні санкції у розмірі 151 838,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3326.

25.02.2022р. ТОВ „Юг-уголь було видано наказ №11 про оголошення простою і зупинення роботи товариства, починаючи з 25.02.2022р.

10.05.2022р. Установа звернулась до ТОВ „Юг-уголь із претензією №705, відповідно до якої позивач просив сплатити штрафні санкції у розмірі 303 677,60 грн., сплата яких передбачена додатковою угодою №2 від 26.11.2021р. до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р.

В процесі вирішення судом даного спору ТОВ „Юг-уголь було перераховано на рахунок Установи грошові кошти у загальному розмірі 303 677,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3510 від 05.10.2022р. на суму 40 000,00 грн., №3519 від 19.10.2022р. на суму 70 000,00 грн., №3518 від 18.10.2022р. на суму 41 838,80 грн., №3519 від 24.10.2022р. на суму 40 000,00 грн., №3514 від 25.10.2022р. на суму 111 838,80 грн.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 03.09.2021р. між Установою та ТОВ „Юг-уголь було укладено договір поставки №149-К-21, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити вугілля на загальну суму 7 463 145,0 грн. При цьому, п. 7.3 договору сторонами було встановлено відповідальність відповідача за невиконання взятих на себе зобов`язань сплата штрафу у розмірі 25% від вартості недопоставленого товару.

26.11.2021р. між Установою та ТОВ „Юг-уголь було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р., згідно умов п. 1 якої сторони дійшли згоди розірвати договір поставки. До умов додаткової угоди №2 від 26.11.2021р. сторонами було включено положення про сплату відповідачем штрафу у розмірі 455 516,40 грн., право нараховувати який був визначений п. 7.3 договору, у зв`язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

Проте, зобов`язання щодо сплати штрафу були виконані ТОВ „Юг-уголь частково, оскільки до моменту звернення Установи до суду із даним позовом відповідачем було перераховано лише грошові кошти у розмірі 151 838,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3326 від 29.12.2021р., що стало підставою для звернення позивача до суду із даними позовними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що станом на момент звернення Установи до суду із даним позовом несплачена відповідачем сума штрафних санкцій складала 303 677,60 грн.

При цьому, в процесі вирішення судом даного спору ТОВ „Юг-уголь було перераховано на рахунок Установи грошові кошти у загальному розмірі 303 677,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до п.2 ч.1, ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Так, у п. п. 3.12, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи платіжні доручення на загальну суму 303 677,60 грн., господарський суд дійшов висновку про відсутність між сторонами предмету спору у даній частині вимог, що є достатньою підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог Установи до ТОВ „Юг-уголь про стягнення грошових коштів у розмірі 303 677,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З посиланням на приписи ст. 625 ЦК України, Установою було заявлено до стягнення збитки від інфляції у розмірі 35 025,12 грн. та 3% річних у розмірі 5 144,06 грн., які були нараховані на штрафні санкції у розмірі 303 677,60 грн. у зв`язку з порушенням відповідачем графіку їх сплати, визначеного у додатковій угоді №2 від 26.11.2021р. до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р.

Господарський суд зазначає, що незважаючи на звернення Установи до суду із вимогою про стягнення із відповідача основного боргу у розмірі 303 677,60 грн., фактично заявлені до стягнення грошові кошти є штрафом, нарахуванням якого передбачено п. 7.3 договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р.

В укладеній між сторонами додатковій угоді №2 від 26.11.2021р. до договору поставки №149-К-21 від 03.09.2021р. сторонами було визначено розмір штрафних санкції та період їх оплати відповідачем. Проте, навіть у випадку відсутності в додатковій угоді вказаних умов Установа не була позбавлена права нарахувати відповідачу штрафні санкції та звертатись із позовом у випадку відмови відповідача їх оплачувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що за своєю правовою природою заявлені до стягнення Установою грошові кошти у розмірі 303 677,60 грн. є штрафом, визначення строку оплати яких не змінює їх природи.

Господарський суд зазначає, що положеннями чинного законодавства не передбачено право кредитора нараховувати 3% річних та збитки від інфляції на штрафні санкції, оскільки ст. 625 ЦК України визначена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. При цьому, суд зазначає, що необхідно розрізняти поняття грошове зобов`язання та штрафні санкції, які виражаються у грошовій сумі, але виступають санкцією за порушення саме грошового зобов`язання.

З викладених обставин, господарський суд, враховуючи нарахування Установою 3 % річних та збитків від інфляції на штрафні санкції, що не передбачено положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених Установою до ТОВ „Юг-уголь позовних вимог про стягнення збитків від інфляції у розмірі 35 025,12 грн. та 3% річних у розмірі 5 144,06 грн.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених державною установою „Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-уголь про стягнення збитків від інфляції у розмірі 35 025,12 грн., 3% річних у розмірі 5 144,06 грн. Провадження у справі в частині позовних вимог державної установи „Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України про стягнення грошових коштів у розмірі 303 671,60 грн. необхідно закрити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України. При цьому, частина суми судового збору може бути повернута із державного бюджету за клопотанням позивача на підставі ухвали суду згідно з приписами ст. 7 Закону України „Про судовий збір у зв`язку із закриттям провадження в частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 231, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Провадження у справі №916/1663/22 за позовом державної установи „Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України до товариства з обмеженою відповідальністю „Юг-уголь в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу (штрафних санкцій) у розмірі 303 671,60 грн. закрити.

2.В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2022 р.

Суддя С.П. Желєзна