Рішення № 107097224, 18.08.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/30813/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, зобов`язання вчинити дії та визнання права інтелектуальної власності, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), в якому позивач просить визнати недійсним свідоцтво на знак для товарів і послуг за номером НОМЕР_2 від 25.05.2020 року (за заявкою від 12.04.2018 № m201808798), видане Державною службою інтелектуальної власності України на ім`я ОСОБА_1 відносно послуг віднесених до 39 класу Міжнародної класифікації на знаки для товарів та послуг, зобов`язати Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 25.05.2020 року та визнати за Позивачем право інтелектуальної власності на комерційне найменування «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2».

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «ІНФОРМАЦІЯ_2» використовується позивачем з початку 2016 року, зокрема в мережі Інтернет, соціальних мережах, публікаціях у засобах масової інформації, при здійсненні різноманітних освітніх та інших заходів, у комерційному найменуванні товариства, що займається діяльністю у сфері транспорту, зокрема, організації перевезень різними видами транспорту, групових та індивідуальних відправлень вантажів, видачі й одержуванні транспортної документації та накладних, у сфері надання митних брокерських та агентських послуг, посередницьких послуг з фрахту вантажних місць, вантажно- розвантажувальних робіт, у сфері оптової та роздрібної торгівлі господарськими та іншими товарами, в тому числі через мережу Інтернет, а також іншими видами діяльності, на виконання статутної діяльності при укладенні договорів, у складі доменного імені; позивач є власником комбінованого знака за заявкою № m201712174 від 02.06.2017 року, про що видано свідоцтво № НОМЕР_1 від 12.02.2018 року, що свідчить про використання позивачем позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 » набагато раніше, ніж відповідачем ОСОБА_1 було подано заявку №m201808798 від 12.04.2018 року та видано свідоцтво України на знаки для товарів і послуги № НОМЕР_2, тому позивач вважає, що знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_2 станом на дату подання заявки, був таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає відповідні послуги, тобто позивача. Крім того, вважає, що вказана торговельна марка за свідоцтвом України на знаки для товарів і послуги № НОМЕР_2 порушує право інтелектуальної власності позивача на комерційне найменування.

Ухвалою суду від 21.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.

26.01.2021 позивачем були виправлені недоліки.

Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

09.04.2021 до суду надійшов відзив Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 27.04.2021 замінено первісного відповідача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на належного відповідача - Державне підприємство « Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), (код в ЄДР 31032378, адреса: 01601, місто Київ, вул. Глазунова, буд. 1).

19.05.2021 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки свідоцтво № НОМЕР_2 є доказом відсутності підстав вважати вказані позначення тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, і такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка надає відповідні послуги.

04.08.021 до суду надійшла відповідь ТОВ «ТОПКАРГО» на відзив на позовну заяву ОСОБА_1

10.08.2021 до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на відповідь на відзив на позовну заяву.

27.09.2021 до суду надійшов відзив представника відповідача Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), де вказано, що відповідачем не було порушено будь-яких норм законодавства України при видачі оспорюваного позивачем свідоцтва України на знаки для товарів і послуги та наголошується на необґрунтованості доводів позивача щодо невідповідності оспорюваного позивачем знаку для товарів і послуги умовам надання правової охорони й з цих мотивів просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 07.12.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце судового розгляду були належним чином повідомленими. Разом з цим, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, крім того, наголошується на тому, що позовні вимоги позивачем повністю підтримуються, проти ухвалення заочного рішення у справі позивач не заперечує. Від відповідачів не надходило до суду заяв з процесуальних питань.

За вказаних обставин суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, позивач вказує, що він є власником комбінованого знаку для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 12.02.2018 року, частиною якого є комерційне найменування, та який зареєстрований стосовно 35 та 39 класів Міжнародної класифікації товарів та послуг.

Позивач вважає, що знаки для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_2 , видане на ім`я ОСОБА_1 , станом на дату подання заявки були такими, що могли ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар та надає відповідні послуги, тобто позивача, а також є схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («ІНФОРМАЦІЯ_1»), яке використовував позивач ТОВ «ТОПКАРГО» до дати подання заявки на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 відносно послуг 39 класу МКТП.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивач з 2016 року і по даний час використовує позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «ІНФОРМАЦІЯ_2» у своїй діяльності при здійснення діловодства, листування, укладення договорів та інших правочинів, у мережі Інтернет, соціальних мережах, при рекламуванні, проведенні публічних заходів (збори, форуми, круглі столи тощо), а також у найменуванні доменного імені та комерційному найменуванні товариства. Ці обставини підтверджуються наданими позивачем письмовими та електронними доказами у паперових копіях, зокрема, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Топкарго», свідоцтвом № 237958 та бібліографічними даними свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , відомостями про доменне ім`я «ІНФОРМАЦІЯ_1.ua», експертним висновком №122/2020-ЕВ від 02.06.2020 року за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, через які позивач здійснює свою діяльність, паперовими копіями веб-сторінок у соціальних мережах позивача.

Крім того, позивачем наданий суду висновок експерта № 59-05/21 від 07 травня 2021 р., складений судовим експертом Соповою К.А., за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності.

Зі змісту вказаного висновку слідує, що перед експертом були поставлені такі питання:

«1. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком для товарів і послуг № 237958?

2. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ІНФОРМАЦІЯ_2» («ІНФОРМАЦІЯ_1»), яке використовує Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО»?

3. Чи є знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги 39 класу МКТП, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО»?»

За результатами проведення вказаної експертизи встановлено, що знак « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_2 є схожим зі знаком за свідоцтвом України № НОМЕР_1 настільки, що їх можна сплутати; знак «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_2 є схожим настільки, що його можна сплутати з комерційним (фірмовим) найменуванням «ТОПКАРГО» («ІНФОРМАЦІЯ_1»), яке використовувало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» до дати подання заявки на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 відносно послуг 39 класу МКТП, а саме:

перевезення; пакування і зберігання товарів; автобусне перевезення; автомобільне перевезення; баржеве перевезення; брокерські послуги з фрахтування; буксирування; вантажні перевезення (перевезення товарів суднами); доставляння товарів; доставляння товарів поштою на замовлення; завантажувально-розвантажувальні роботи; залізничне перевезення; захищене перевезення цінностей; зберігання на складах; зберігання; збирання вторинної сировини (перевезення); інформування про рух транспорту; інформування щодо зберігання; інформування щодо перевезення; ліхтерні послуги; логістика транспортна; морське перевезення; обгортання товарів; орендування складів; перевезення броньованими автомобілями; перевезення вантажними автомобілями; перевезення гужовим транспортом; перевезення човнами; перенесення вантажу; повітряне перевезення; попереднє замовляння транспортних засобів; поромне перевезення; посередницькі послуги у перевезенні; прокат контейнерів для зберігання; річкове перевезення; розвантажування вантажів; транспортне експедирування.

Також експертом встановлено, що знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_3 є таким, що може ввести в оману щодо особи, яка надає послуги, а саме щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО».

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Будь-яких інших доказів, які би спростовували наведене, матеріали даної цивільної справи не містять.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами даної справи регулюються, Цивільним кодексом України та Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до ч. 2 ст. 494 ЦК України обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

За ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення торговельної марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Водночас згідно ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» згідно з цим законом не можуть одержати правову охорону позначення, які є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу; не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та п. 7.1. Методичних рекомендацій з окремих питань проведення експертизи заявки на знак для товарів і послуг, затверджені наказом ДП «Український інститут промислової власності» від 07.04.2014 року №91 відповідність певного знаку умовам надання правової охорони визначається через обставини, що правомірно склалися на дату подання заявки на видачу свідоцтва на знак (дату міжнародної реєстрації знаку), або на дату пріоритету, якщо такий заявлено.

Правилами складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, які затверджені наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 року №116, передбачено, що до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності. Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знаку не виключає небезпеку введення в оману споживача (п. 4.3.1.9).

Методичними рекомендаціями з окремих питань проведення експертизи заявки на знак для товарів і послуг, затверджені наказом ДП «Український інститут промислової власності» від 07.04.2014 року №91, передбачено, що позначення, яке може ввести в оману споживача - це позначення, що не містить відомостей, які прямо не відповідають дійсності, проте реально здатне породжувати таку можливість побічно. Такі позначення асоціативно породжують у свідомості споживача помилкову, неправильну думку щодо властивостей або інших якісних характеристик товарів або характеру послуг, географічного походження товарів або послуг, які насправді не відповідають дійсності. Здатність ввести в оману не завжди очевидна, вона має ймовірний характер. До позначень, що можуть ввести в оману, відносяться й такі, в яких окремі компоненти можуть ввести в оману (п. 10.7.3).

Відповідно до Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, які затверджені наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 року №116, позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах. Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним у цілому, незважаючи на окрему різницю елементів. При перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно: провести пошук тотожних або схожих позначень; визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень; визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку (п. 4.3.2.4).

За Правилами складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, які затверджені наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995 року №116, встановлення схожості словесних позначень здійснюється з урахуванням звукового (фонетичного), графічного (візуального) та смислового (семантичного) критеріїв схожості. Під час порівняння таких позначень береться до уваги загальне враження, яке складається на основі сукупної дії звукової, графічної та смислової схожості. При цьому позначення, що порівнюються, повинні розглядатися в цілому, без поділення на окремі елементи, увага звертається в першу чергу на їх схожість в цілому, а не на їх відмінність (п. 4.3.2.6).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом; свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими та електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта № 59-05/21 від 07 травня 2021 р. у сфері інтелектуальної власності, складений судовим експертом Соповою К.А. за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності, суд вважає повним та обґрунтованим, оскільки він містить докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті цього дослідження висновки та повні відповіді на питання, поставлені перед експертом.

Оцінивши Висновок експерта № 59-05/21 від 07 травня 2021 р. у сфері інтелектуальної власності, складений судовим експертом Соповою К.А. за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності в сукупності з іншими доказами в справі за правилами ст. 89 ЦПК України, суд не знаходить обставин, які б давали підстави стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи. За таких обставин він є належним та допустимим доказом у справі.

Окрім цього, відповідачами не надано іншого експертного висновку та не заявлено клопотання про призначення експертизи судом для вирішення питань щодо схожості знаків та можливості введення споживачів в оману внаслідок їх використання щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, в той час як такі питання потребують спеціальних знань.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідачів на висновок про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатом кваліфікаційної експертизи за заявкою № m201808798, наданий під час прийняття рішення щодо реєстрації знаку за свідоцтвом України № НОМЕР_2 , оскільки, по-перше, наслідки такого висновку і є предметом судового оскарження у даній справі, а по-друге отримання відповідного висновку є обов`язковою передумовою для реєстрації будь-якого знаку для товарів та послуг, і ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає можливість визнання свідоцтва недійсним, не пов`язуючи таке право або його відсутність з дотриманням відповідних процедур під час реєстрації оскаржуваного знаку, а пов`язуючи таку можливість лише з невідповідністю зареєстрованого знака умовам надання правової охорони або з порушенням прав інших осіб.

Тобто, чинне законодавство припускає наявність підстав для оскарження, незважаючи на наявність експертизи, проведеної під час процедури реєстрації, тому наявність висновку про відповідність знаку умовам надання правової охорони та рішення компетентного органу про реєстрацію знаку не свідчить про відсутність обставин, які перешкоджали такій реєстрації.

З урахуванням встановлених обставин та наданих позивачем доказів, реєстрація спірного знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_2 була здійснена з порушенням прав позивача, а відтак, відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_2 для 39-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг за заявкою № m201808798 від 12.04.2018 року, яке було видано на ім`я відповідача ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним повністю.

Відповідно до п. 3 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» при визнанні свідоцтва чи його частини недійсними, Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

В силу приписів п.п. 2.3, 2.4 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10 січня 2002 року №10, у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо визнання свідоцтва недійсним повністю або частково. Підставою внесення відомостей до реєстру, в тому числі є і рішення судових органів, які в силу п. 1.3. вказаного Положення Державна служба інтелектуальної власності України публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність».

14 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» від 16.06.2020 №703-ІХ, згідно з яким внесені зміни до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» визначено, що функції Національного органу інтелектуальної власності (надалі - НОІВ) виконує юридична особа публічного права (державна організація), утворена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та визначена Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 2 ст. 21 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» до владних повноважень, делегованих НОІВ, належить, зокрема, опублікування офіційних відомостей про торговельні марки та подані заявки на торговельні марки у Бюлетені, ведення Реєстру та Бази даних заявок, внесення до Реєстру відомостей, надання витягів та виписок в електронній та (або) паперовій формі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про Національний орган інтелектуальної власності» від 13.10.2020 №1267-р, на виконання підпункту 1 п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності», визначено, що Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» виконує функції НОІВ.

Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності», НОІВ є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політки у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом.

З урахуванням наведеного, суд також дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині зобов`язання Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), яке виконує функції Національного органу інтелектуальної власності (адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 31032378) внести відомості про визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

При цьому, у зв`язку з тим, що станом на дату ухвалення цього рішення саме до компетенції Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» відноситься ведення Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, і виключно Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» може внести до реєстру відомості щодо визнання недійними відповідних свідоцтв та опублікувати відомості про це у офіційному бюлетені «Промислова власність», не підлягає задоволенню позов в частині вимог до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, оскільки повноваження Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, як органу який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, перейшли до його правонаступника - Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності».

Крім того, позивач звернувся до суду за захистом своїх виключних прав інтелектуальної власності на комерційне найменування «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Для доведення позовних вимог у цій частині позивачем подано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Топкарго», експертний висновок №122/2020-ЕВ від 02.06.2020 року за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, через які позивач здійснює свою діяльність, паперовими копіями веб-сторінок у соціальних мережах позивача, висновок експерта № 59-05/21 від 07 травня 2021 р. у сфері інтелектуальної власності, складений судовим експертом Соповою К.А. за результатами проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування цих обставин.

Дослідивши та оцінивши вказані докази в сукупності з іншими доказами в справі за правилами ст. 89 ЦПК України, судом вважає, такі докази належними, допустимим, достовірними та достатніми.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Виходячи з визначених цією статтею способів захисту цивільних прав та інтересів, захист прав на комерційне найменування може бути реалізовано шляхом: визнання прав на комерційне найменування; визнання правочину недійсним; припинення дій, які порушують права на комерційне найменування; відновлення становища, яке існувало до порушення прав на комерційне найменування; примусове виконання обов`язку в натурі; зміну правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до ч. 2. ст. 489 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов`язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відповідно до п. 1.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 12 від 17.10.2012 року у застосуванні законів про охорону прав інтелектуальної власності судам слід враховувати одночасне вживання в них деяких відмінних один від одного, але тотожних за своїм правовим змістом термінів, якими визначаються окремі об`єкти права інтелектуальної власності, як-от: «знаки для товарів і послуг» і «торговельні марки»; «фірмове найменування» і «комерційне (фірмове) найменування»; «топографії інтегральних мікросхем» і «компонування інтегральної мікросхеми».

Відповідно до абз. 4 п. 80 зазначеної Постанови момент першого використання комерційного (фірмового) найменування може встановлюватися за даними державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - суб`єкта господарювання, фінансової і технічної документації (рахунки, накладні, технічні умови), рекламних матеріалів, охоронних документів на об`єкти промислової власності (патенти на промислові зразки, деклараційні патенти на винаходи), реєстрації доменного імені тощо.

З огляду на ч. 2 ст. 489 Цивільного кодексу України та абз. 4 п. 80 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 12 від 17.10.2012 року, позивач є таким, що отримав право інтелектуальної власності та виключні майнові права на комерційне (фірмове) найменування «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2», передбачені ч. 1 ст. 490 Цивільного кодексу України, в тому числі виключне право використовувати комерційне (фірмове) найменування «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2» в якості знаку/частини знаку для товарів і послуг, з 11.02.2016 року.

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (п.1 ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», відповідно до покладених на нього повноважень, не відслідковує порушення прав власників знаків для товарів і послуг, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені ним під час розгляду справи, які складаються з суми сплаченого судового збору у розмірі 4204,00 грн.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем разом з позовною заявою надані докази витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, на суму 75000,00 грн (сімдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок). Ця сума включає судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, розмір яких підтверджуються Рахунком № 22LE-VB/16-04-2020 від 16.04.2020 року, Платіжним доручення № 1132 від 30.04.2020 року, Платіжним дорученням № 1137 від 20.05.2020 року, проведенням фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, розмір яких підтверджується Рахунком на оплату Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 1-1661 від 28.04.2020 року, Платіжним дорученням № 330 від 01.06.2020 року, проведенням судової експертизи, розмір яких підтверджується Платіжним дорученням № 1144 від 05.06.2020 року.

Дослідивши надані стороною позивача докази, суд вважає, що вимога про стягнення витрат на суму 75000,00 грн з відповідача ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 20, 494, 489, 490, 495, 499 ЦК України, ст.ст. 10, 16, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) про визнання недійсним свідоцтва України на знаки для товарів і послуги та зобов`язання вчинити дії, визнання права - задовольнити.

Визнати недійсним повністю Свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 25.05.2020 року відносно усіх товарів та послуг, стосовно яких цей знак зареєстровано.

Зобов`язати Державне підприємство ««Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ)внести відомості до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсними повністю свідоцтва України № НОМЕР_2 від 25.05.2020 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40270061) право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування - «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» понесені під час розгляду справи судові витрати в розмірі 4204,00 грн., які складаються з суми сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПКАРГО» понесені, у зв`язку з розглядом справи судові витрати в розмірі 75000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Суддя Т.Г. Ільєва