Рішення № 107087734, 01.11.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2893/22

Справа №754/710/22

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання: Довгань Г.А.

за участі:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: адвоката Лещенко Н.П.

представника відповідача: адвоката Черногуз Б.І.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: акціонерне товариство «ОТП БАНК», про поділ спільного майна подружжя

В С Т А Н О В И В:

17.01.2022 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: акціонерне товариство «ОТП Банк», про поділ спільного майна подружжя, а саме: просить суд: визнати право власності Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 34,3 кв. м., житлової площі 18,5 кв. м., яка складається з однієї кімнати за ОСОБА_1 .. Зобов`язати відповідача ОСОБА_3 сплатити на користь позивача ОСОБА_1 компенсацію Ѕ вартості квартири АДРЕСА_1 у розмірі - 541 450,00 грн. протягом 60 календарних днів з дати винесення рішення.

Вимоги позивача мотивовані тим, що 18.02.1995 Позивач уклав шлюб з відповідачем, що був зареєстрований у Донецькому міському відділі реєстрації актів громадського стану, про що зроблений актовий запис № 61. Від шлюбу мають трьох спільних дітей. 12травня 2008 року відповідачем за спільні кошти подружжя було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 34,3 кв. м. в тому числі житлова площа 18,5 кв. м., кухня площею 6,2 кв. м. за Договором купівлі-продажу предмета іпотеки, зареєстрованого за № 1343, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 12.05.2008 і який зареєстрований у державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. 12.05.2008. Також відповідачем, як Іпотекодавцем було укладено договір Іпотеки № PML-005/106/2008 від 20.05.2008 з Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк» строком до 12 травня 2023 року включно. Предметом іпотеки, що є забезпеченням вкладених у кредитному договорі № ML-005/106/2008 від 12.05.2008 зобов`язань є нерухоме майно, а саме: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язання по сплаті здійснювалось відповідно до Кредитного договору за спільні кошти подружжя, адже цей період відповідач перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною. Хоча договір іпотеки та виплати по кредитному договору були оформлені на ім`я відповідача, але усіма справами займався позивач, в тому числі сплачував платежі по кредиту. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2015 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. В листопаді 2021 року позивачу стало відомо про те, що Відповідач закрила кредитний договір предметом якого була однокімнатна квартира та квартира більше не перебуває під забороною відчуження. Кредитний договір виконано в повному обсязі спільними зусиллями сім`ї, тобто позивача та відповідача. Однак відповідач відмовився передавати позивачу у власність Ѕ частину вищевказаної спірної квартири.

До розірвання шлюбу у них з відповідачкою як подружжя були хороші стосунки, тому він не заперечував, що квартира була оформлена на дружину.

Наразі позивач разом з дружиною та сином проживають в орендованій квартирі. Дружина позивача перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною. Таким чином, станом на час розгляду позовної заяви, позивач не має у своїй власності будь-якого житла та потребує покращення своїх житлових умов. Також позивачу стало відомо, що подаровані відповідачем матері ОСОБА_4 три квартири в м. Києві, що були придбані за спільні кошти подружжя, наразі фактично перебувають у користуванні відповідача, яка здає їх в оренду. Таким чином у відповідача стабільний матеріальний дохід та наявна можливість сплатити позивачу грошову компенсацію вартості Ѕ частки спірної квартири.

Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року прийнято позов до провадження, розгляд справи проводити в загальному позовному провадженні.

Позивач та представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, позивач зазначив, що домовленості про поділ майна на момент розлучення не було, він вважав необхідним залишити дітям, але потім, як у нього народився син він змінив свою думку.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити на підставі обставин та фактів викладених у відзиві, а саме: на момент укладення договору іпотеки 20.05.2008 позивач не був працевлаштований, так і у подальшому, не мав засобів для проживання, внаслідок чого усі кошти, сплачені на користь третьої особи згідно умов договору іпотеки належать відповідачу, так як відповідач всупереч хибній інформації, зазначеній позивачем у позовній заяві - не перебувала у 2008 році у декретній відпустці по догляду за дитиною. Відповідачка з 01.10.2005 працювала директором у приватному підприємстві РІА «Київ-Медіа», а також одночасно працювала як фізична особа-підприємець, також з 03.02.2011 працює директором ТОВ «Мілені», із усіх видів заробітку завжди сплачувала і сплачує податки. У позивача відсутні належні докази зворотнього, зокрема того, що Позивач мав засоби для існування чи був працевлаштованим, внаслідок чого й не додані ним до позовної заяви. Будь-які побутові питання, лікування, освіта дітей, участь у інтелектуальному, моральному, культурному, духовному житті і соціальному розвитку їх дітей - Позивач жодним чином не мав та не має жодного відношення до цього. Відповідач навіть після розлучення вирішила не звертатися до суду із відповідною заявою про стягнення аліментів, так як не бажала мати більше нічого спільного з позивачем. При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (рішення від 03.08.2021 Верховинського районного суду Івано-Франківської області, справа № 340/387/18). Після розлучення, у межах співпраці з банком (третьої особи у справі), було зроблено нову оцінку заставного майна, орієнтовно у 2017 - 2018 р.р., внаслідок чого відповідачем було сплачено на користь банку нову уточнену суму заборгованості у повному обсязі. Таким чином, позивач не має жодного відношення, ні морального ні фінансового до сплати її заборгованості по кредитним договорам із третьою особою у справі. Окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог - просить суд застосувати строки позовної давності.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про час та місце слухання повідомлена належним чином причин не явки суду не повідомила.

В засіданні був заслуханий у якості свідка ОСОБА_5 , який повідомив, що чув у листопаді 2021 року розмову позивача з сином, який сказав, що мама (відповідачка) виплатила кредитні кошти і збирається продати квартиру, а він (позивач) до квартири немає ніякого відношення, вони сварилися.

На адресу суду 05.07.2022 надійшла відповідь на відзив в якому вважає відзив не обгрунтований, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

12 липня 2022 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву про поділ спільного майна подружжя, в яких відповідачка вказала, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі у зв`язку з необгрунтованістю та не підкрипленні жодним належним доказом.

Згідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 18.02.1995 Позивач уклав шлюб з відповідачем, що був зареєстрований у Донецькому міському відділі реєстрації актів громадського стану, про що зроблений актовий запис № 61. Від шлюбу мають трьох спільних дітей.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2015 року укладений між позивачем та відповідачем шлюб - розірвано.

Позивач у свої позовній заяві посилається на те, що однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 34,3 кв. м. в тому числі житлова площа 18,5 кв. м., кухня площею 6,2 кв. м. придбано позивачем та відповідачем у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти за Договором купівлі-продажу предмета іпотеки, зареєстрованого за № 1343, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г..

Однак жодних доказів, придбання спірної квартири за договором купівлі-продажу суду не надано, натомість матеріали цивільної справи містять докази, які надані на підтвердження позовних вимог самим позивачем, що спірна квартира АДРЕСА_1 , загальна площа 34,3 кв. м. в тому числі житлова площа 18,5 кв.м. зареєстрована на праві приватної власності за відповідачкою ОСОБА_2 (а.с.31)

Відповідачем, як Іпотекодавцем було укладено договір Іпотеки № PML-005/106/2008 від 20.05.2008 з Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк» строком до 12 травня 2023 року включно. Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі № ML-005/106/2008 від 12.05.2008 зобов`язань. Вказаним договором не передбачено, що отримані відповідачем за кредитним договором кошти мають бути використані на придбання квартири.

Вдаючись до суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ч.1,2 ст.61 СК України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Як роз`яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція кореспондується з Висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.04.2017 року по справі № 367/5390/14-ц.

Позивачем не доведено та не надано жодного доказу, що кредитні кошти надавалися для придбання квартири.

Таким чином, з матеріалів справи загалом не вбачається наявності у подружжя будь-якого спільного нерухомого майна, оскільки жодних доказів набуття окресленого позивачем майна за спільні кошти подружжя або спільною працею та оформлення його за відповідачкою на праві власності у період шлюбу не надано.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Предметом поділу майна подружжя в силу положень сімейного законодавства може бути набуте під час перебування у шлюбі майно.

Підстави набуття права власності встановлені статтею 328 ЦК України, згідно з якою право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У сенсі розуміння вищенаведеної норми права, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб особа набула права власності на спірний об`єкт.

Тому, у контексті правового розуміння норми ст. 60 СК України, в підтексті прохальної частини позову, задля можливості визнання за позивачем 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальна площа 34,3 кв. м. в тому числі житлова площа 18,5 кв. м., кухня площею 6,2 кв. м, слід перш за все встановити факт, що він є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вимоги щодо поділу квартири та визнання за позивачем 1/2 частини даного нерухомого майна є похідними, та можуть бути задоволені лише в разі встановлення доказової бази основної частини позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 , загальна площа 34,3 кв. м. в тому числі житлова площа 18,5 кв. м., кухня площею 6,2 кв. м.

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, виходячи із приписів діючого законодавства, на основі повно та всебічно досліджених доказів, що придбана квартира відповідачкою під час шлюбу, внаслідок чого можливо було /у разі доказовості усіх необхідних складових/ застосувати презумпцію спільної сумісної власності, тому суд, не виходячи за межі позовних вимог вважає, що в задоволенні позовних вимог про поділ сумісного майна та визнання права власності слід відмовити, як в необґрунтованих та не підтверджених належними і допустимими доказами.

Керуючись ст. ст. 56, 60, 70, 71 СК України, ст. ст. 12, 13, 76, 80, 81, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,-

У Х В А Л И В:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: акціонерне товариство «ОТП БАНК», про поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 02.11.2022 року.

Суддя: Н.Г.Таран