Рішення № 107065587, 21.10.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

21 жовтня 2022 р. Справа №120/13611/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо затримки виплати всіх належних сум ОСОБА_1 при звільненні, протиправною;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати в розмірі 18071 грн (вісімнадцять тисяч сімдесят одна гривня 64 коп);

- встановити військовій частині НОМЕР_1 строк в 30 календарних днів для подання звіту про виконання судового рішення за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправного, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що його виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Проте в день звільнення, з Позивачем розрахунок не було проведено у повному обсязі.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 27.10.2021 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. По суті спірних правовідносин пояснив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому, норми законодавства про оплату праці і правила вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КзПП України.

Ухвалою суду від 21.03.2022 провадження у справі зупинено до припинення (скасування) воєнного стану. Ухвалою суду від 15.09.2022 провадження поновлено.

Ухвалою суду від 16.09.2022, для повного і всебічного розгляду справи, витребувано у відповідача додаткові докази. 18.10.2022 на адресу суду надійшли витребовувані докази.

Дослідивши наявні у справі докази, та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Згідно з наказом №161 від 03.08.2021 Позивач був звільнений з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 03.08.2021.

Однак, в день звільнення Відповідач не провів Позивачем таких розрахунків: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 130% згідно 4 тарифного розряду за 01 по 03.08.2021; щомісячну надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу за 01 по 03.08.2021; грошову компенсацію за невикористані 1 добу щорічної основної відпустки за 2019 рік, 30 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік та 18 діб щорічної основної відпустки за 2021 рік; компенсацію за додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік 2019,2020 та 2021 роки відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

Лише 23.09.2021 Відповідач здійснив виплату належних Позивачу коштів.

Вважаючи таку бездіяльність Відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, Позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 .

Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст.116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 09.08.2021.

Між тим, судом встановлено, що 23.09.2021 відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 03.08.2021 по 23.09.2021, що становить 42 календарних дня.

Згідно з довідкою - розрахунку середньоденний заробіток позивача становить 367,31 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 15427,02 грн (367,31 грн х 42 календарних дня).

Також, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

У даному ж випадку, суд не бачить підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши доводи сторін, та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 23.09.2021 включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 03.08.2021 по 23.09.2021 включно в сумі 15427,02 грн.

Питання стягнення судових витрат відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 23.09.2021 включно в сумі 15427,02 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста двадцять сім гривень дві копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (22434, Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Гущинці Код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: