Рішення № 106981024, 26.10.2022, Приморський районний суд м. Одеси

26.10.22

Справа № 522/3683/22-Е

Провадження № 2/522/3357/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 23 лютого 2022 року звернувся до суду з позовною заявою до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якого просить визнати виконавчий напис № 8702 від 11.09.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, Бондар Іриною Михайлівною таким, що не підлягає виконанню та стягнути сплачені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 11.09.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис № 8702 про стягнення з нього на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості в розмірі 6198 доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на дату складання виконавчого напису становить 159050,66 гривень. На підставі виконавчого напису державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Горбенко М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.04.2020 року. Підстав для винесення виконавчого напису не було, оскільки стягувач пропустив строк звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису, договір про кредитні зобов`язання між позивачем та АТ «КБ «Приватбанк» не був укладений нотаріально, ОСОБА_1 сплачував заборгованість за кредитним договором, а також АТ «КБ «Приватбанк» задовольнив свої вимоги за рахунок предмета застави. Отже, унотаріуса не було належних правових підстав для вчинення виконавчого напису. З огляду на вищенаведене,вважає, що існують усі правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Вказані обставини зумовили позивача звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25 лютого 2022 року звільнено від сплати судового збору ОСОБА_1 за подачу позову до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відкрито провадження у справі. Встановлено порядок спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін для розгляду даної справи.

Також ухвалою суду від 25 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Галайчук Г.С. про вжиття заходів забезпечення позову повернуто заявнику.

В судове засідання 26 жовтня 2022 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Від представника ОСОБА_1 адвоката Галайчук Г.С. до суду надійшов розрахунок судових витрат. Також просила розглянути справу за відсутності, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, сповіщені належним чином, заяв чи клопотань до суду не надано.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача,повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Вивчивши матеріали справи, ретельно перевіривши надані докази, суд приходить до наступних висновків.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що дійсно 11.09.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис № 8702 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № № OD30AE00000030 від 14.08.2007 р., в розмірі 6198 доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на дату складання виконавчого напису становить 159050,66 гривень.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 23.04.2020 року було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису № OD30AE00000030 виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором.

Так, за умовами виконавчого документу стягнення заборгованості проводиться за кредитним договором № OD30AE00000030 від 14.08.2007 р., в розмірі 6198 доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на дату складання виконавчого напису становить 159050,66 гривень.

Нормативне обґрунтування.

Відповідно ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права: «Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку» (пункт 80 вказаної постанови). Даний висновок було підтримано також Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, справа № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21.

Виконавчий напис № 8702, як вбачається з його змісту, було вчинено за період з 14.08.2007 року по 11.08.2017 року, за період 9 років, 11 місяців, 28 днів, а отже нотаріус не мав права його вчиняти, у зв`язку зі спливом строку звернення стягувачем до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат», у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку.

Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу.

При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй Постанові від 05 липня 2017 року по справі № 754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотнього.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості.

Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,виконавчий написбуло вчиненоза періодз 14.08.2007року по 11.08.2017 року.

З наданих з боку Позивача доказів також вбачається, що за період з 16.10.2007 року по 10.06.2011 року ОСОБА_1 сплатив на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № OD30AE00000030 від 14.08.2007 року в розмірі 7609,13 доларів США та 20162,87 гривень, у підтвердження чого до суду було надано платіжні квитанції.

Проаналізувавши викладені обставини суд приходить до висновку що на момент вчинення виконавчого напису заборгованість за кредитним договором № OD30AE00000030 не була безспірною.

Окрім наведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, суд звертає увагу і на іншу умову, обов`язковість дотримання якої передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 21.09.2021 року справа № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Таким чином, досліджуючи правові підстави вчиненого виконавчого напису, який зокрема ґрунтувався на п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.06.1999 року, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису окремим документом, адже нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений.

Окрім того, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, що виключає можливість спору з його сторони щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Також ст. 88 Закону України «Про нотаріат» чітко визначені строки вчинення виконавчого напису, які АТ «КБ «Приватбанк» пропустив при зверненні до нотаріуса.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, а саме того, що ані відповідачами, ані третьою особою, не було доведено правомірності вчинення оспорюваного виконавчого напису від 11 вересня 2017 року, враховуючи також те, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження безспірності заборгованості, прийнявши до уваги неправильне оформлення документів стягувачем та пропуск строку вчинення виконавчого напису, суд приходить до висновку про порушення процедури вчинення вказаної нотаріальної дії.

Щодо визначення відповідачем приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, суд зазначає наступне. Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Отже нотаріус не є належним відповідачем по у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Розподіл судових витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Устатті 137 ЦПК Українивизначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українизазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку стороною позивача до судових дебатів було заявлено про відповідні судові втрати в розмірі 45000,00 гривень, та з наданих договорів вбачається наявність укладених між позивачем, на користь якого винесено рішення, та адвокатським бюро, представник якого здійснювала безпосереднє представництво позивача у судовому провадженні угод про надання правничої допомоги, детальний опис проведених робіт, узгоджені позивачем та адвокатським бюро вартість наданих послуг, акти про прийняття даних послуг як таких, що виконані у повному обсязі.

Також за змістом позовної заяви, поданої до суду 23.02.2022 року, стороною позивача було заявлено орієнтований розмір витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до вимог п.4ст. 264 ЦПКпри виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

За змістом пункту 1 частини другоїстатті 137 ЦПК Україниздійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Згідно постанові від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц Верховним Судом визначено наступна правова позиція - при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина другастатті 137 ЦПК України, частина другастатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Витрати, які понесені ОСОБА_1 , документально доведені та обґрунтовані. Згідно з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 757/47925/15-ц, від 20 червня 2018 року справа № 127/1284/14-ц, від 27 червня 2018 року справа №554/9348/15-ц, від 25 липня 2018 року справа № 522/4198/17-ц, від 13 березня 2019 року справа № 283/2065/14-ц, від 20 березня 2019 року справа № 753/23491/16-ц, від 23 січня 2019 року справа № 552/2145/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 635/5462/17, від 31 січня 2019 року справа № 204/6539/16-ц, , якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 надав до суду Договір № 14/01/2022 про надання правової допомоги від 14.01.2022 року, Додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги № 14/01/2022 від 14.01.2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 14/01/2022 від 14.01.2022 року на суму 45000, 00 гривень та Акт виконаних робіт від 26 жовтня 2022 року з розрахунком таких витрат.

Виходячи із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути з відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45000 грн.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалось раніше, ухвалою суду від 25 лютого 2022 року звільнено від сплати судового збору ОСОБА_1 за подачу позову до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У зв`язку з задоволенням позову ОСОБА_1 , з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» слід стягнути судовий збір в розмірі 992,40 гривень в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений 11.09.2017 року приватним нотаріусом Дніпровсього міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною та зареєстрований в реєстрі за № 8702, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в розмірі 6198 доларів США 58 центів, що за курсом НБУ станом на дату складання виконавчого напису становить 159050,66 гривень таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок, що підлягав сплаті за подачу позовної заяви в дохід держави.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45000(сорок п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів.

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений та підписаний 27 жовтня 2022 року

Суддя Чернявська Л.М.