Рішення № 106897391, 22.09.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 335/6186/21

Провадження № 2/761/4813/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року Шевченківський районний суду м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притула Н.Г.,

при секретарі: Соломон О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», третя особа: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання договорів факторингу частково недійсними, -

в с т а н о в и в:

09 червня 2021 року до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя надійшла зазначена позовна заява.

19.07.2021 року зазначена справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва за підсудністю.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати недійсним договір факторингу від 13.06.2016 року №13/06/16 укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Довіра та гарантія» в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 10.06.2014 року №2008843683, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір факторингу від 13.06.2016 року №13/06/16 укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Довіра та гарантія» в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 09.04.2014 року №2008622125, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір факторингу від 29.01.2019 року №29/01/19-2, укладений між ТОВ «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 10.06.2014 року №2008843683, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір факторингу від 29.01.2019 року №29/01/19-2, укладений між ТОВ «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 09.04.2014 року №2008622125, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 ..

Вимоги позивача обгрунтовані тим, що 09.04.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2008622125 та 10.06.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2008843683.

13.06.2016 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» був укладений договір факторингу №13/06/16 та 29.01.2019 року між ТОВ «Довіра та гарантія» і ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» був укладений Договір факторингу №29/01/19-2.

Як зазначає позивач, її не повідомляли про укладення оскаржуваних договорів.

Крім того, позивач зазначає, що після укладення оскаржуваних договорів у ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» розпорядженням від 04.06.2020 року №1186 Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг було анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг; у ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на підставі розпорядження від 09.06.2020 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг було анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг.

Таким чином позивач зазначає, що при відсутності фінансової ліцензії на провадження господарської діяльності такої як надання фінансової послуги ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» позбавлене права вимоги до позивача на плату заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідачі не є фінансовою установою.

21.01.2022 року до суду надійшов відзив ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що позивачу були направлені повідомлення про відступлення права вимоги та необхідність сплати заборгованості. На момент укладення оскаржуваних договорів ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» були віднесені до числа фінансових установ та мали ліцензію на провадження господарської діяльності.

Крім того, представник зазначив що дійсно були укладені оскаржувані договори та до відповідача перейшло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позивачем.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

Представник відповідача - ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

А тому у відповідності до положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У відповідності до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №2008843683 за умовами якого позивач отримала кредит в сумі 28 671,96 грн. на споживчі цілі, зі сплатою 0,01% річних, терміном повернення до 10.06.2019 року.

Крім того, 09.04.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №2008622125 за умовами якого позивач отримала кредит в сумі 51 112,05 грн. на споживчі цілі, зі сплатою 0,01% річних, терміном повернення до 09.04.2019 року.

13.06.2016 року між ПАТ «ОТП Банк» (далі - Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - Фактор) був укладений Договір факторингу №13/06/16 за умовами якого Клієнт передає, а Фактор приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає Кредитором за Кредитними договорами, укладеними між Клієнтом і Боржниками, в розмірі Портфеля Заборгованості.

Позивач не надала суду доказів, що за вказаним договором до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_1 .

В подальшому, 29.01.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (далі - Фактор) був укладений Договір факторингу №29/01/19-2 за умовами якого Клієнт передає, а Фактор приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитними договорами, Права вимоги за якими належать Клієнту на підставі Договору факторингу №13/06/16 від 13.06.2016 року, та не було погашене до моменту підписання даного Договору, в розмірі Портфеля заборгованості.

В той же час, представник ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» зазначив, що вони набули право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами №2008843683 від 10.06.2014 року та №2008622125 від 09.04.2014 року.

В позовній заяві позивач зазначала, що її не було повідомлено про укладення оскаржуваних договорів. Однак варто зауважити, що діюче законодавство не передбачає згоди Позичальника на переуступку права вимоги. В той же час, не отримання повідомлення про переуступку права вимоги не є підставою для визнання таких договорів недійсними.

При зверненні до суду з позовом, позивач посилалась на ту обставину що розпорядженням від 04.06.2020 року №1186 Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» було анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг; у ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на підставі розпорядження №1255 від 09.06.2020 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг було анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а тому відсутність ліцензії є підставою для визнання договорів факторингу недійсними.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Однак, оскільки на момент укладення оскаржуваних правочинів відповідачі мали відповідні ліцензії, про що в позовній заяві зазначає і позивач, ліцензії були відкликані уже після укладення спірних правочинів, тому суд не вбачає підстав для визнання правочинів недійсними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не доведені належними та допустимими доказами.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», третя особа: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання договорів факторингу частково недійсними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г.Притула