Постанова № 10689239, 13.01.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

14 січня 2009 року Справа № 2-7/6361-2008                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Крименерго";

представник відповідача: не з'явився, Щолкінське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства;

розглянувши апеляційну скаргу Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 07 жовтня 2008 року у справі №2-7/6361-2008

за позовом           відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6,Сімферополь,95034)

до           Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (а/с 184, гуртожиток № 3, м. Щолкіне, Ленінський р-н,98213)

про стягнення 85199,88 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

У травні 2008 року позивач –відкрите акціонерне товариство "Крименерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення 85 199,88 грн., з посиланням на статті 11, 261, 526 Цивільного кодексу України, статті 174, 193, 275-277 Господарського кодексу України, статтю 26 Закону України "Про електроенергетику".

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором №153 від 22 січня 2004 року в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії, у зв'язку з чим, заборгованість Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства перед позивачем за період з травня по жовтень 2005 року складає 53 717,00 грн. та в добровільному порядку до часу звернення до суду відповідачем не погашена. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства 3 340,77 грн. пені, 23 932,72 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 4 206,39 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 07 жовтня 2008 року у справі №2-7/6361-2008 задоволено позов відкритого акціонерного товариства "Крименерго" до Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення суми. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 53717,00 грн., пеню у сумі 3340,77 грн., 23932,72 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 4206,39 грн., 852,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що зобов'язання відповідача перед позивачем, так саме як і строк їх виконання, виникли після порушення провадження у справі про банкрутство Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, тому в силу правил абзацу 6 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначені зобов’язання є поточними вимогами.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, в частині стягнення штрафних санкцій у сумі 31482,88 грн., відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду у зазначеній частині скасувати.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Так, заявник апеляційної скарги, з посиланням на пункт 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стверджує, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, тому вважає неправомірним стягнення з нього пені.

Крім того, в апеляційній скарзі заявник звертає увагу на правила статті 258 Цивільного кодексу України, які встановлюють спеціальний строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) –один рік, та зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій у сумі 31482,88 грн. заявлені за період з травня 2005 року по жовтень 2005 року.

17 грудня 2008 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року розгляд справи було відкладено на 14 січня 2009 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 14 січня 2009 року, сторони не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались. Від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання в якому сторона підтримує вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, та просить розглянути справу без його присутності за наявними у матеріалах справи документами.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2004 року між відкритим акціонерним товариством "Крименерго" (постачальник) та Щолкінським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства (споживач) був укладений договір про поставку електричної енергії №153, розділом 1 якого встановлено, що постачальник поставляє електричну енергію споживачу, а споживач сплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі (5-ти кратний розмір тарифу за перевищення договірної величини електроспоживання, пеню, за графіком погашення заборгованості, за актами порушення Правил користування електричною енергією) згідно умовам цього договору та додаткам до договору, які є його невід'ємними частинами.

Згідно з пунктом 2.2.3. договору споживач зобов'язується сплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно умов додатку №4.1 або №4.2. "Порядок розрахунків".

Відповідно до пункту 1 порядку розрахунків (додаток № 4.2 до договору) розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються одним платежем за фактичними показниками приладів обліку в дату оплати, визначену даним додатком.

У пункті 2 Додатку №4.2. зазначено, що розрахункова дата (день, коли споживач надає "Акт про обсяги переданої споживачу (спожитої споживачем) електричної енергії", а постачальник виставляє остаточний рахунок) встановлюється 20 числа кожного місяця, відповідно розрахунковим вважається період з 20 числа місяця до такого ж числа наступного місяця. Показники розрахункових засобів обліку відповідно до переліку об'єктів та точок комерційного обліку фіксуються 20 числа кожний місяць та оформлюються "Актом про обсяги переданої споживачу (спожитої споживачем) електричної енергії" в 2-х примірниках, по одному для кожної сторони.

Дата оплати встановлюється до 27 числа кожного місяця (відповідно до пункту 6.11 Правил користування електричною енергією).

З матеріалів справи вбачається, що за період з травня по жовтень 2005 року відповідачем були надані акти про обсяги переданої споживачу (спожитої споживачем) електричної енергії, на підставі яких відкритим акціонерним товариством "Крименерго" були виставлені відповідні рахунки на оплату вартості спожитої електроенергії на загальну суму 143 377,95 грн. (арк. с. 22-28).

Проте, вартість спожитої електроенергії була оплачена відповідачем лише частково, у зв'язку з чим заборгованість Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства перед відкритим акціонерним товариством "Крименерго" склала 53 717,00 грн., що явилося підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення зазначеної суми з врахуванням 3% річних, інфляційних втрат, а також пені за порушення зобов’язання.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні у зв’язку з наступним.

Правовідносини, які склалися між сторонами, підлягають регулюванню відповідними положеннями Господарського кодексу України, Закону України "Про електроенергетику" а також Правилами користування електричною енергією.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського кодексу України, абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем його обов’язків за укладеним між сторонами договором постачання електричної енергії №153 від 22 січня 2004 року, проте, доказів сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 53 717,00 грн. відповідач суду не надав.

Таким чином, судова колегія знаходить правомірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення основного боргу у розмірі 53 717,00 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення 3 340,77 грн. пені, 23932,72 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 4 206,39 грн.

Згідно правил частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 травня 2006 року № 10/557-26/155 та від 17 січня 2006 року № 11/690.

Перевіривши розрахунок суми індексу інфляції (арк. с. 122-124), судова колегія погоджується з судом першої інстанції у правомірності стягнення з Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства відповідної суми у розмірі 23932,72 грн.

Разом з тим, при розрахунку 3% річних була допущена помилка. Так, судом першої інстанції була стягнута сума 3% річних у розмірі 4206,39 грн. (арк. с. 106). Перевіривши правильність розрахунку 3% річних колегія суддів приходить висновку про необхідність стягнення відповідної суми у розмірі 4029,39 грн. (арк. с. 125).

Згідно правил статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно закону чи договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою та поручительством. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен уплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 4.2.1 договору №153 від 22 січня 2004 року сторони передбачили, що за внесення платежів з порушенням строків споживач зобов'язаний оплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином, договором між сторонами встановлено інший порядок нарахування штрафних санкцій, а саме - за кожний день прострочення.

Враховуючи, що відповідач, не оспорює арифметичного розрахунку суми пені, яка підлягає стягненню та не надав судовій колегії контррозрахунку суми пені, колегія суддів вважає, що позов в частині стягнення пені у розмірі 3340,77 грн. також задоволений місцевим господарським судом правомірно.

Апеляційна інстанція знаходить помилковими твердження заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з яким, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 березня 2004 року у справі №2-5/4041-2004 відносно Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства порушено справу про банкрутство.

Вказаною ухвалою, відповідно до вимог пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до абзацу 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У той же час, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги, надані за період з травня по жовтень 2005 року. Отже, як зобов'язання відповідача перед позивачем, так і строк їх виконання виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно правил абзацу 6 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Згідно з абзацом 24 зазначеної статті мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Це стосується також і правових наслідків дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, які визначені статтею 12 зазначеного Закону.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вказані приписи цього Закону підлягають застосовуванню до конкурсної заборгованості.

Апеляційна інстанції підтримує позицію місцевого господарського суду, який зазначив, що у разі, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації боржника.

Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не буде співпрацювати з боржником, оскільки за поставлену продукцію, здійснені роботи та надані послуги, під час провадження справи про банкрутство, боржник не буде розраховуватись. Такі обставини надалі матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що в свою чергу зумовлює банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

У зв'язку з цим, законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань.

Отже, до зобов'язань, що виникли та строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, підлягають застосуванню заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Судова колегія вважає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги щодо пропущення позивачем встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України спеціального строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до пункту 1 статті 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 267 вказаного Кодексу, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У пункті 8 Роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 04-5/366 від 28 березня 2002 року з наступними змінами і доповненнями зазначено, що норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача.

Матеріали справи не містять клопотань відповідача, наданих до суду першої інстанції, про застосування строків позовної давності до вимог про нарахування пені.

Крім того, з апеляційної скарги вбачається, що відповідач вважає штрафними санкціями також 3% річних та інфляційні відшкодування.

З цього приводу апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 4), 104 (пункт 3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2008 року у справі №2-7/6361-2008 змінити.

3. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: "2. Стягнути з Щолкінського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства ( 98213, Ленінський район, м. Щолкіне, 3, ідентифікаційний код 00131400) суму заборгованості у розмірі 53717,00 грн., пеню у сумі 3340,77 грн., 23932,72 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 4029,39 грн., 852,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу."

4. Зобов'язати суд першої інстанції видати виконавчий документ.

Головуючий суддя                                                  

Судді