Рішення № 10688941, 02.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2010 р. Справа № 62/153-10

вх. № 5475/4-62

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - не з"явився

позивача - Ремінний В.І., дов. №13-01-37/5117 ввід 17.05.10р.

1-го відповідача - не з"явився

2-го відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Прокурора Золочівського району Харківської області смт. Золочів в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель, м. Харків

до 1. Приватного підприємця ОСОБА_2, с. Золочів

2. Золочівської селищної ради, смт.Золочів

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Золочівського району Харківської області (позивач) в інтересах держави в особі Управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Харківській області звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним короткострокового договору оренди земельної ділянки від 11.01.10р., укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_2 (перший відповідач) та Золочівською селищною радою (другий відповідач).

Позивач посилається на те, що 11.01.10р. між відповідачами був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 326,2 кв.м., розташованої на території смт. Золочів Харківської області по вул. Коника, 125.

На думку позивача вказаний договір був укладений з порушеннями вимог статей 124 та 125 Земельного кодексу України, а саме: використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право на неї, без розробки проекту відведення земельної ділянки та державної реєстрації, що відповідно до положень діючого законодавства, забороняється.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Прокурор та представники відповідачів в судове засідання не зявились, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (арк. с №№ 17,18,19). Таким чином, прокурор та

представники відповідачів не скористались правом на участь у судових засіданнях, правом на подання доказів та іншими процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

11.01.2010 р. між відповідачами по справі був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 326,2 кв.м. яка розташована за адресою: Харківська область, смт. Золочів, вул. Коника, 125. За цим договором орендодавець (другий позивач) передає, а орендар (перший відповідач) приймає у короткострокове користування земельну ділянку. Згідно п. 2.1. договору, земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання.

П. 2.2. договору встановлено, що договір укладається на термін один рік. По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін.

Згідно п. 2.3 договору, плата за короткострокове користування земельною ділянкою вноситься орендарем у вигляді та розмірах 3 (три) грн. 00 коп. за один кв.м. за один рік, загальна сума плати за рік становить 978 грн. 00 коп.

Вказана земельна ділянка була передана Золочівською селищною радою приватному підприємцю ОСОБА_2 за актом прийому-передачі короткострокового користування земельною ділянкою.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що перший відповідач фактично отримав в тимчасове платне користуванняземельну ділянку площею 326,2кв.м. на підставі укладеного договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками,

передбаченими законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

З огляду на вказане вбачається, що договір короткострокового користування земельною ділянкою має відповідати вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та частини 1 статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Цивільним та Земельним кодексами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій відноситься питання розпорядження землями державної власності, в межах, визначених цим кодексом.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Чинне законодавство не містить поняття договору короткострокового користування земельною ділянкою. Тому при розгляді справи суд вважає за необхідне встановити правову природу договору, що укладений між відповідачами по справі.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про оренду землі”, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Суд доходить до висновку, що укладений між сторонами договір короткострокового користування земельною ділянкою фактично є договором оренди земельної ділянки, оскільки за цим договором приватний підприємець ОСОБА_2 отримав у володіння і користування земельну ділянку строком на 1 рік за плату. На користь такого висновку свідчить і те, за текстом договору сторони мають назву орендодавця і орендаря.

При укладенні Золочівською селищною радою з приватним підприємцем ОСОБА_2 фактично договору оренди без попередньої розробки землевпорядної документації, державної реєстрації цього договору грубо порушено встановлений

Земельним кодексом України порядок надання в користування на умовах оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду землі" сільські ради можуть виступати орендодавцями землі.

Згідно статті6ЗаконуУкраїни"Про орендуземлі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Надання в оренду таких земельних ділянок оформляється відповідно до вимог, що містяться в статті 124 Земельного кодексу України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтями 123, 124 Земельного кодексу України, статтею 20 Закону України "Про землеустрій", Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 р. "Про порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передбачено порядок укладення договорів оренди, відповідно до якого при наданні земельних ділянок у оренду повинна розроблятись землевпорядна документація (проект відведення чи технічна документація). Після виготовлення землевпорядна документація, погоджена в установленому порядку відповідними органами державного контролю, подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади, до повноважень якого належить надання у користування земельної ділянки. За наслідками розгляду землевпорядної документації орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в оренду.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених частиною 1 цієї статті, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" визначений порядок укладання договору оренди землі, згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону, укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Також, стаття 21 Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Частинами 4-7 зазначеної статті

встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і для всіх категорій земель, окрім земель сільськогосподарського призначення не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (далі - закон) проведення нормативної грошової оцінки земель є обовязковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Стаття 18 вказаного закону визначає порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів. За результатами нормативної грошової оцінки складається технічна документація (стаття 20 Закону), яка затверджується відповідною радою (стаття 23 Закону), підставою для проведення оцінки землі є рішення органу місцевого самоврядування (стаття 15 Закону).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки щодо якої укладено договір оренди та докази прийняття радою відповідного рішення, доказів на підтвердження наявності вказаних документів відповідачі суду не надали. Отже, суд дійшов висновку, що орендна плата, як істотна умова договору оренди землі (відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі"), в спірному договорі є такою, що визначена не у відповідності до норм чинного законодавства, якими передбачено порядок її встановлення.

Також, відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі", невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. Згідно зі статей 116, 123 та 125 Земельного кодексу України визначений порядок і підстави надання в оренду земельної ділянки.

Текст спірного договору, що був наданий на розгляд суду, передбачає наявність тільки 2 додатків, а саме: план (схема) земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки, що свідчить про порушення приписів частини 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до статті 20 даного Закону України укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

В пункті 1 Указу Президента України "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17 лютого 2003 року № 134/203 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 1039/203 від 15 вересня 2003 року зазначено про необхідність покласти на Державний комітет України із земельних ресурсів функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру. Тобто обовязковою умовою чинності договору є його державна реєстрація. На підтвердження відсутності державної реєстрації спірного договору позивачем було надано до суду відповідь на запит до Золочівського районного відділу Харківської регіональної філії центру державного земельного кадастру, в якому зазначається що станом на 25.05.2010 р. за приватним підприємцем ОСОБА_2 земельна ділянка площею 326,2 кв.м., яка

знаходиться на території смт. Золочів, по вул. Коника, 125, в державному реєстрі земель Золочівського району не зареєстрована.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про наявність порушення сторонами приписів статей 18 та 20 Закону України "Про оренду землі" щодо державної реєстрації договору оренди землі.

На підставі вищевказаного суд встановив, що спірний договір укладений без наявності відповідної документації, передбаченої ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме відсутні: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду і відображає зовнішні межі земельної ділянки, що унеможливлює точне визначення місцезнаходження земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Сторонами договору не додержано вимог статті 125 Земельного кодексу України, статтей 18 та 20 Закону України "Про оренду землі" та п. 5 постанови КМУ N 2073 від 25.12.98 "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди" щодо державної реєстрації договору.

Вказані обставинипідтверджуються матеріалами справи та не спростовані ні першим, ні другим відповідачем. Відповідачами недоведенодотриманнявимог земельного законодавства при оформленні прав наорендуземлітанаявність документів, визначених невід'ємними частинами договору оренди, що є порушенням статі 6 Закону України "Про оренду землі". Даним положенням визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вказане, позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору короткострокового користування земельною ділянкою від 11.01.2010 р., укладеного між Золочівською селищною радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 суд вважає обґрунтованими та доведеними.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів солідарно.

Враховуючи вищевикладене, на підставі статей 6, 8, 13, 19, 124, 129, 142-145 Конституції України, статей 12, 116, 123-125 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статтей 5, 6, 14, 15, 18, 20 Закону України "Про оренду землі", керуючись статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 326,2 кв.м., розташованої на території смт. Золочів Харківської області, вул. Коника, 125 від 11.01.2010 р., укладений між Золочівською селищною радою та приватним підприємцем ОСОБА_2

Стягнути з Золочівської селищної ради (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 13-а, п/р 33215815800245) на користь держбюджету України, одержувач - УДК у м. Харкові, №рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200,символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011, 42 грн. 50 коп. держмита.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь держбюджету України, одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200,символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011, 42 грн. 50 коп. держмита.

Стягнути з Золочівської селищної ради (62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 13-а, п/р 33215815800245) на користь держбюджету України (рахунок №31219264700002, код бюджетної класифікації доходів бюджету (КБКД) 22050003, символ звітності 264, отримувач: УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, код ЄДРПОУ: 24134490, МФО банку: 851011, банк отримувача ГУДКУ у Харківській області) 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь держбюджету України (рахунок №31219264700002, код бюджетної класифікації доходів бюджету (КБКД) 22050003, символ звітності 264, отримувач: УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, код ЄДРПОУ: 24134490, МФО банку: 851011, банк отримувача ГУДКУ у Харківській області) 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення по справі №62/153-10 підписано 02.08.10р.