Рішення № 10688846, 27.07.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2009 р. Справа № 52/286-06

вх. № 10174/4-52

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Петрова О.В., дов. від 05.02.08р.

1-й відповідач - не з"явився;

2-й відповідач - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Споживчого підприємства "Лозівський колгоспний ринок", м. Лозова

до 1)Приватно підприємця ОСОБА_2, смт. Близнюки

2) Споживчого товариства "Універсал" смт Близнюки

про стягнення 4668,90 грн. та виселення

ВСТАНОВИВ:

Позивач СП „Лозівський колгоспний ринок” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Споживчого товариства "Універсал" (2-й відповідач) на свою користь 521,42 грн. за користування чужими грошовими коштами; стягнути з ПП ОСОБА_2 (1-й відповідач) на свою користь 4147,49 грн. заборгованості, з яких 3581,75 грн. складає основна сума заборгованості, 147,03 грн. - 3 % річних, 418,71 грн. - пеня, що утворилася на підставі договору оренди № 15 від 20.12.2002р., крім того, просить виселити першого відповідача з нежитлової будівлі магазину № 1, що знаходиться за адресою: Харківська обл.., Близнюківський район, смт Близнюки, вул.. Радянська, буд. 10-а та зобовязати першого відповідача передати за актом приймання-передачі будівлю магазину площею 40 кв.м, що розташована за адресою: смт. Близнюки, вул.. Радянська, 10-а, у стані, у якому вона була отримана з урахуванням нормального зносу. Також позивач просить покласти судові витрати на відповідачів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 серпня 2006 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 26 травня 2009 року о 10:10 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 лютого 2008 року (суддя Білоусова Я.О.) зупинено провадження у справі до розгляду Верховним судом України повязаної справи №2-302/06.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2008 року, у звязку з призначенням судді Білоусової Я.О. на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду, справу передано до розгляду судді Аюповій Р.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 липня 2009 року, у звязку з тим, що обставини, що зумовили зупинення провадження у справі усунені, поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 13 липня 2009 року то 12:20 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 липня 2009 року, у звязку з тим, що сторонами не надано витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.

Через канцелярію господарського суду Харківської області представником позивача подано правове та документальне обґрунтування позову (вх. № 189,45 від 27.07.2009 р.), та додаткові документи, які долучені до матеріалів справи.

Перший та другий відповідачі правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином.

Другий відповідач через канцелярію суду надав заяву (вх. № 18948 від 27.07.2009 р.), в якій просить слухати справу без присутності його представника за наявними в матеріалах справи документами.

Перший відповідач про причини неявки у судове засідання не повідомив, проте, позивачем надано розписку, в якій він визнає заявлену до стягнення суму боргу.

Присутній в судовому засіданні 27 липня 2009 року представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників першого та другого відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача судом встановлено наступне.

20 грудня 2002 року між Споживчим товариством „Універсал” (другий відповідач) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (перший відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна № 15 (далі договір), відповідно до умов якого, другий відповідач передав, а перший відповідач прийняв в тимчасове платне користування будівлю (приміщення) частину магазину, площею 20 кв.м, за адресою: Харківська область, Близнюківський район., с.м.т. Близнюки, вул. Радянська, буд. 10 а, для торгівлі.

Розділом 4 договору оренди передбачено, що розмір орендної плати на дату укладення договору складає 50 грн. в місяць, яка сплачується в безготівковому порядку на розрахуноквий рахунок орендодавця (2-го відповідача) не пізніше 25 числа поточного місяця.

25 грудня 2003 року сторонами договору укладено Протокол змін та доповнень до договору оренди № 15, згідно з яким, сторони доповнили договір пунктами 5.2.1, 6, та п.8., а також виклали пункти 1.3, 4, в новій редакції, а саме домовились про збільшення орендованої площі до 40 кв.м, та про збільшення розмір орендної плати до 100 грн. на місяць. Також договір

Факт передачі орендованого майна підтверджується актом від 25 грудня 2003 року.

Протоколом змін та доповнень до договору №15 від 20 жовтня 2002 року внесено зміни до п.4.1 договору та встановлено орендну плату у розмірі 200 грн. на місяць з 01 листопада 2004 року.

10 січня 2005 року між позивачем СП „Лозівський колгоспний ринок” та другим відповідачем укладено договір купвлі-продажу основних засобів, відповідно до умов якого, позивач купив у другого відповідача нежитлову будівлю - магазин №1, що знаходиться за адресою: Харківська область, Близнюківський район., с.м.т. Близнюки, вул. Радянська, буд. 10 а.

Факт передачі майна за договором купівлі-продажу підтверджується актом приймання-передачі основних засобів від продавця (2-го відповідача) до покупця (позивача), підписаний позивачем та другим відповідачем 25 січня 2005 року та скріплений печатками сторін.

Згідно витягу про реєстрацію права власності № 6367205 від 31.01.2005 року позивач є власником нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: Харківська область, Близнюківський район., с.м.т. Близнюки, вул. Радянська, буд. 10 а

Як вказує позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях, другий відповідач зобов'язаний був попередити позивача про права оренди першого відповідача на цей об'єкт на підставі договору оренди №15 від 20 грудня 2002 року та протоколів про зміни та доповнення до договору оренди від 25 грудня 2003 року від 20 жовтня 2004 року, однак не зробив цього.

Частиною 1 ст. 770 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни власника майна, переданого у найм, до нового власника переходять права і обов'язки наймодавця.

Таким чином, до позивача перейшли права та обовязки орендодавця по договору №15 від 20 жовтня 2002 року та протоколів змін та доповнень до договору №15.

Проте, другий відповідач після продажу орендованого майна продовжував отримувати від першого відповідача орендну плату за січень - лютий 2005 року, про що свідчать надані до позову платіжні документи від 05.01.2005 р., та від 01.02.02.2005 р, а також довідки другого відповідача, в якій повідомляв, що орендар (перший відповідач) перерахував гроші через банк за орендну плату в 2005 році 17.01.2005 р. 200 грн. та 17 лютого 2005 року 200 грн.

У звязку з тим, що другий відповідач з моменту отримання грошових коштів до теперішнього часу не перерахував вказані суми на поточний рахунок позивача власника та орендодавця нежитлової будівлі - магазин №1, що знаходиться за адресою: Харківська область, Близнюківський район., с.м.т. Близнюки, вул. Радянська, буд. 10 а, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Окрім того, як зазначає позивач, починаючи з березня 2005 року по липень 2006 року, перший позивач, в порушення умов договору оренди №15 від 20 жовтня 2002 року, не сплачував орендну плату, внаслідок чого у нього виникла заборгованість з орендної плати перед позивачем у розмірі 3400 грн. Позивач надсилав першому відповідачу лист від 16.06.2006 року, проте, перший відповідач заборгованість не сплатив, що і стало підставою позивачу для звернення з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 770 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни власника майна, переданого у найм, до нового власника переходять права і обов'язки наймодавця.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього кодексу.

Проте, Орендар (перший позивач) систематично порушував умови Договору щодо своєчасного внесення орендної плати на рахунок позивача, внаслідок чого, за період з березня 2005 року по липень 2006 року, виникла заборгованість відповідача з орендної плати в сумі 3400,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати орендної плати за договором оренди № 15 від 20.12.2006 року та протоколів про зміни та доповнення до договору оренди від 25 грудня 2003 року від 20 жовтня 2004 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що перший відповідач надав розписку від 25.07.2009 року, якою визнав суму боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з першого відповідача 3400 грн. заборгованості з орендної плати за період з березня 2005 року по липень 2006 року, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 7.1 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.. За прострочення внесення орендної плати, позивач нарахував першому відповідачу пеню, яка за період з 25.03.2009 р. по 16.08.2006 року склала 418,71 грн.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В преамбулі Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” зазначено, що дія цього закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені за несвоєчасну сплату платежів до бюджету всіх рівнів.

Проте, частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути змінено у договорі.

Відповідно до п.1.ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені, та встановлено, що заявлена до стягнення пеня є зайво нарахованою, судом перераховано розмір пені з урахуванням вимог діючого законодавства, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України; таким чином розмір пені складає 308,14 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобовязання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 308,14 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

В решті заявленої до стягнення пені в сумі 110,57 грн., суд відмовляє в її задоволенні, як зайво нарахованої.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи, що другий відповідач після продажу позивачу орендованого майна, безпідставно отримував від першого відповідача оплату за оренду приміщення у січні лютому 2005 року по договору № 15 від 20.12.2005 року, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з другого відповідача 400 грн. обґрунтованою, та такою, що підлягає стягненню з другого відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення першим відповідачем грошового зобов'язання нараховано 3% річних в розмірі 147,03 грн., та інфляційні у розмірі 181,75 грн.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем зайво нараховані 147,03 річних. Судом перераховано розмір 3% річних з урахуванням вимог діючого законодавства; станом на дату подачі позову до суду, розмір 3% річних складає 65,63 грн. Таким чином з першого відповідача підлягають стягненню 65,63 грн. 3% річних та 181,75 грн. інфляційних.

В решті заявлених до стягнення 3% річних в сумі 81,40 грн., суд відмовляє в їх задоволенні, як зайво нарахованих.

Відповідно ч.2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦК України).

Частиною 2 ст. 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивачем за безпідставне одержання грошових коштів нараховано 3% річних в розмірі 63,27 грн., та інфляційні у розмірі 58,15 грн.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем зайво нараховані річні та інфляційні. Судом перераховано розмір інфляційних та 3% річних з урахуванням вимог діючого законодавства; таким чином, станом на дату подачі позову до суду, розмір інфляційних складає 51,62 грн.; розмір 3% річних складає 18,05 грн., та підлягають стягненню з другого відповідача.

В решті заявлених до стягнення 3% річних в сумі 45,22 грн. та 06,53 грн. інфляційних, суд відмовляє в їх задоволенні, як зайво нарахованих.

Окрім того, позивач в позовній заяві просив суд виселити першого відповідача з нежитлової будівлі магазину № 1, що знаходиться за адресою: Харківська обл.., Близнюківський район, смт Близнюки, вул.. Радянська, буд. 10-а та зобовязати першого відповідача передати за актом приймання-передачі будівлю магазину площею 40 кв.м, що розташована за адресою: смт. Близнюки, вул.. Радянська, 10-а, у стані, у якому вона була отримана з урахуванням нормального зносу.

Представник позивача в судовому засіданні 27 липня 2009 року та у наданих поясненнях (вх. № 18945) заявив клопотання про відмову в іншій частині позовних вимог, посилаючись на те, що 07.11.2006 року на підставі договору купівлі-продажу позивач здійснив продаж нежитлової будівлі магазину с смт. Близнюки, вул. Радянська, 10- а ФОП ОСОБА_3, та на теперішній час перший відповідач ОСОБА_2 уклав договір оренди з ФОП ОСОБА_3

Враховуючи, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову, господарський суд, відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, приймає відмову позивача від позову, оскільки вважає, що ця відмова не суперечить діючому законодавству і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та на підставі чого, у господарського суду є підстави для припинення провадження по справі згідно п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині виселення першого позивача з нежитлової будівлі магазину № 1, що знаходиться за адресою: Харківська обл.., Близнюківський район, смт Близнюки, вул.. Радянська, буд. 10-а та зобовязання першого відповідача передати за актом приймання-передачі будівлю магазину площею 40 кв.м, що розташована за адресою: смт. Близнюки, вул.. Радянська, 10-а, у стані, у якому вона була отримана з урахуванням нормального зносу.

Суд звертає увагу позивача на те, що наслідком відмови позивача від позову є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі за розгляд вимог щодо стягнення заборгованості покладаються на першого та другого відповідачів пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49,78, п. 4 ст. 80 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 525, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 651,762,764,782 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статтями 179, 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 291, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Споживчого товариства «Універсал» код 30343782 (с.м.т. Близнюки, вул. Комсомольська, 37, п/р 260014869 в ХОД АППБ «Аваль», МФО 350589) на користь Спільного підприємства «Лозівський колгоспний ринок», код 01563389 (64600, Харківська область, м. Лозова, вул. К. Лібкнехта,14, п/р 26003348033001, МФО 351533 Лозівське відділення ХГРУ Приватбанк м. Лозова) - 400 грн. 00 коп. - сума за користування чужими грошовими коштами, 18,05 грн. - 3% річних та 51,62 грн. - інфляційних, а також 12,13 грн. держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 14,04 грн.

В частині стягнення 3% річних в сумі 45,22 грн та 06,53 грн. інфляційних в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2, код НОМЕР_1 (АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про місце народження та банківські рахунки відсутні) на користь Спільного підприємства «Лозівський колгоспний ринок» (64600, Харківська область, м. Лозова, вул. К Лібкнехта, 14, П/рахунок 26003348033001, МФО 351533 Лозівське відділення ХГРУ Приватбанк м. Лозова, код ЄДРПОУ 01563389- 3400 грн. заборгованості з орендної плати,308,14 грн. пені, 65,63 грн. 3% річних та 181,75 грн. інфляційних, а також 84,55 грн. держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 97,80 грн.

В частині стягнення 3% річних в сумі 81,40 грн. та 110, 57 грн. пені в задоволенні позову відмовити.

Прийняти заяву позивача про відмову від частини позовних вимог.

В іншій частині позову провадження по справі припинити.

Суддя

Повний текст рішення підписано 03.08.2009 року

справа № 52/286-06