Рішення № 106884020, 18.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року Справа № 160/12740/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/12740/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

23.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області від 29.06.2022 року №045550015319 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) дострокову пенсію за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.06.2022 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 23.08.2022 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 25.08.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 25.08.2022 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме копії:

- пенсійної справи позивача;

- звернення позивача про призначення пенсії, разом із додатками;

- рішення Пенсійного органу від 29.06.2022 року №045550015319 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- відомості/інформацію щодо підстав відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком, згідно її заяви від 21.06.2022 року;

- лист/відмову Пенсійного органу на звернення позивача та інші докази щодо суті спору.

06.09.2022 року відповідачем 1 суду подано відзив на позовну заяву позивача, а також надано витребувані ухвалою суду додаткові докази по справі.

15.09.2022 року позивачем надана письмова відповідь на відзив відповідача.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 18.10.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що вона є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства та на підтвердження цього факту разом з заявою про призначення дострокової пенсії було надано всі медичні довідки, зокрема висновок лікарської комісії.

Відповідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії мають жінки, які народити п`ять або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Вважаючи, що нею було виконано всі умови для отримання дострокової пенсії, позивач, звернулась до Пенсійного органу.

Проте, у відповідь на її звернення було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.06.2021 року № 045550015319 та було розглянуто звернення.

Не погоджуючись з таким рішенням Пенсійного органу, та вважаючи його таким, що порушує її право на отримання належного розміру пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Обов`язковою умовою для призначення такого виду пенсії є надання заявником документів про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.

Згідно пункту 2.18 порядку, визнання особи інвалідом з дитинства засвідчується випискою з акту огляду МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.

У разі, якщо дитину за висновком медичного закладу визнано інвалідом з дитинства після досягнення шестирічного віку.

Для визначення права на призначення дострокової пенсії надається довідка лікувально консультативної комісії (ЛКК) про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку.

Заявником не було надано документів, підтверджуючих визнання її сина інвалідом з дитинства або дитиною з інвалідністю до 6 років.

Наведений факт став підставою для прийняття оскаржуваного рішення та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Ухвалою суду від 25.08.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Цією ж ухвалою суду від 25.08.2022 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/12740/22.

05.09.2022 року відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується розпискою про вручення, яка міститься в матеріалах справи.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії відповідно до ч.1 п.3 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження права на дострокове призначення пенсії за віком позивачем було надано ряд документів, в тому числі висновок лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) №47 від 18.05.2022 року, виданий КНП «Дніпровський ЦПМСД №2», про те. що її дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю з діагнозом цукровий діабет І типу, субкомпенсований.

01 червня 2022 року Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області Пустельник Н.Б. було прийнято рішення №045550015319, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.

Відмова у призначенні пенсії за нормами ч.1 п.3 ст.115 Закону №1058 аргументована недотриманням позивачем п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії №22-1 від 25.11.2005 року.

Недотримання вимог порядку полягає у тому, що ОСОБА_2 був визнаний дитиною з інвалідністю з 27.11.2014 року, тобто у віці до 9 років, і станом до досягнення 6 років не мав медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю.

Додатково ГУ ПФУ у Вінницькій області зазначив, що «30.04.2022 року набув чинності Закон України від 15.02.2022 року №2040-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства», яким внесено зміни до ч.1 п.3 ст. 115 Закону та визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком тепер мають і матері тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058 визначено новий термін «тяжко хвора лити на. якій не встановлено інвалідність - дитина, дитина, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, дитина, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органу, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність

Враховуючи вищевказані змінені норми законодавства для перегляду права на достроковий вихід на пенсію по віку за нормами ч.1 п.3 ст.115 Закону №1058 позивачу необхідно надати повторно уточнюючий висновок лікарсько-консультаційної комісії, оскільки у доданому до заяви висновку вказано діагноз «Цукровий діабет, 1 типу, субкомпенсований», а відомості про інсулінозалежність відсутні».

На виконання рішення Пенсійного органу, позивач звернулася до Дніпровського ЦПМСД №2 ДМР повторно і отримала уточнюючий висновок ЛКК №52 від 16.06.2022 року, в якому зазначено діагноз дитини - Цукровий діабет, І тип, інсулінозалежний, що відповідає вказаним вище вимогам та положенням чинного законодавства.

Позивач звернулася до органу Пенсійного органу повторно із заявою про призначення пенсії достроково на надала уточнений висновок лікарсько-консультаційної комісії.

29.06.2022 року Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Полтавській області було прийнято рішення №045550015319, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.

В обґрунтування відмови ГУ ПФУ в Полтавській області зазначає, що висновок лікарсько-консультаційної комісії наданий позивачем не підтверджує права позивача па достроковий вихід на пенсію, оскільки у висновку не зазначено відомості, що дитина мама медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало ненадання позивачем документи про визнання дитини інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Позивач, не погоджуючись із такою відмовою/рішенням Пенсійного органу та вважаючи їх протиправною, позивач звернулась з цим позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Отже, встановлено, що спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови Пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Зазначене положення кореспондується також із частиною першою статті 17 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Судом встановлено, що відповідно до висновків лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) №47 від 18.05.2022 року та №52 від 16.06.2022 року, виданих КНП «Дніпровський ЦПМСД №2». син Позивача - ОСОБА_2 був визнаний дитиною з інвалідністю з 27 листопада 2014 року, згідно з наказом МОЗУ/МПСПУ/МФУ від 08.11.2001 року №454/471/516 «Про Перелік медичних показань та порядок видачі медичних висновків дітям інвалідам з дитинства віком до 16 років», діагноз - Цукровий діабет, І тип, Інсулінозалежний, вперше виявлений, декомпенсація і кетонурія.

Суд звертає вагу, що на даний час у законодавстві України існує термінологічна невизначеність самих понять «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства», а відповідно, відсутнє і чітке розмежування цих понять.

Цього поняття не містить ані Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII, ані Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16 листопада 2000 року № 2109-III.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Єдиними законодавчими актами, які містять визначення поняття "дитина з інвалідністю" є Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та Закон України "Про охорону дитинства".

Так, відповідно до положень абзацу третього статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Водночас, абзац другий наведеної статті містить визначення, відповідно до якого: інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" містить абзац, відповідно до якого визначено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Окрім того, положення цієї статті містять відповідний абзац про те, що дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров`я та розвиток у зв`язку з інвалідністю, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини це дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

У Законі України "Про державну соціальну допомогу дітям - інвалідам та інвалідам з дитинства" встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.

Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни, залежно від діагнозу.

Таким чином, визначення категорії інвалідів все ж можна зробити, виходячи з логічного тлумачення норм законодавства, а також законодавчо закріплених понять "дитина" та "інвалідність" (яка настає у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами):

- "дитина з інвалідністю" - це статус, який надається дитині від народження до 18 років у разі наявності двох обов`язкових фактів: 1) виявлення відповідного захворювання, травм чи вроджених вад до 6-річного віку та 2) встановлення на підставі відповідної документації закладів охорони здоров`я до досягнення дитиною 6 років інвалідності вперше;

- "особа з інвалідністю з дитинства" - це статус дитини, який надається дітям від 6 до 18 років у випадках, коли сама інвалідність може наставати як до 6 років так і після (а не до 6 років) внаслідок певних травм та захворювань чи вроджених вад, - однак вперше така інвалідність встановлена у визначеному законом порядку на підставі медичної документації - вже після досягнення дитиною 6-річного віку.

Показанням для визначення інвалідності у дітей - є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.

Разом з тим, загальновідомим та беззаперечним є той факт, що будь-які діти (в тому числі, і до 18 років), які мають інвалідність, незалежно від часу її встановлення, - вимагають опіки та постійного нагляду, який, відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати законні представники: батьки; усиновителі; опікуни чи піклувальники; прийомні батьки; батьки-вихователі; патронатні вихователі.

Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, забезпеченні медикаментами, технічними й іншими засобами, здійсненні реабілітаційних заходів, з медичної, соціальної, трудової та професійної реабілітації, побутового обслуговування, а також- встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Відтак, відповідно, посиленого соціального захисту потребують і особи, які доглядають за дітьми, які мають інвалідність, - як до досягнення ними 6-річного віку, так і у віці від 6 до 18 років.

Поряд з цим, зі змісту статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можна зробити висновок, що право на дострокове призначення пенсії як матерям "дітей-інвалідів" та і матерям "інвалідів з дитинства" обмежується кількома умовами:

- виховання дитини-інваліда або інваліда з дитинства до шестирічного віку, якнайменше;

- досягнення жінкою, яка виховувала дитину-інваліда або інваліда з дитинства 50-річного віку;

- наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).

Окрім того, згідно даної статті - до поняття інвалідів з дитинства включено також дітей-інвалідів віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно пункту 2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Відповідно до пункту 2.18 цього Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Таким чином, суд приходить до переконання, що безпосередньо сама норма пункту 2.18 Порядку і містить не лише розмежування понять "інвалід з дитинства" та "дитина-інвалід", але й ставить в залежність від цих понять та часу набуття відповідного статусу дітьми - обов`язковість подання матерями таких дітей тих чи інших документів при зверненні за призначенням дострокової пенсії, - відповідно, а саме:

- обов`язковість подання висновку ЛЛК про те, що дитина, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, - для матері, дитині якої встановлено статус "дитини-інваліда" (а не статус "інваліда з дитинства") після досягнення шестирічного віку;

- обов`язковість подання висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) - для матері, дитині якої встановлено статус "інваліда з дитинства" (а не статус "дитини-інваліда") після досягнення вісімнадцятирічного віку.

При цьому, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини, яка має статус "інваліда з дитинства" - "дитиною-інвалідом" до 6-ти річного віку.

Верховний Суд в своїй постанові від 14.02.2019 року у справі №216/2437/16-а (2-а/216/60/16) зазначив, що згідно із пунктом 2.18. Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Таким чином, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років. Також, відповідно до підпункту 5 пункту 2.1. Постанови № 22-1, у якості документів, які необхідно додати до заяви про призначення пенсії визначено лише документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною- інвалідом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 501/2838/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області від 29.06.2022 року №045550015319 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Отже, в цій частині позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.

Щодо частини позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Як зазначалось вище відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Таким чином, для призначення дострокової пенсії за віком жінці згідно пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV слід дотримуватись одночасно трьох умов:

- матір особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку;

- досягнення 50 років;

-наявність страхового стажу не менше 15 років.

За змістом рішення, яке є предметом оскарження у даній справі, пенсійний орган самостійно визначив наявність у позивача страхового стажу 28 років 04 місяці 05 днів, вік - 50 років.

При цьому, під час судового розгляду справи судом встановлено відповідність позивача першому критерію, що визначений п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV, відтак позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.06.2022 року.

На переконання суду, зобов`язання відповідача призначити пенсію з дати звернення є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

До того ж, згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку зобов`язання відповідача призначити пенсію є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту рішення відповідача вбачається, що відповідач 1 відмовив позивачу у призначенні пенсії. Таким чином, Пенсійний орган у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.03.2018 (справа № 823/795/17), від 27.02.2018 (справа № 816/591/15-а), від 16.09.2015 (справа № 21-1465а15), від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17.

Статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі "Фадєєва проти Росії", в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства" зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".

Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписівстатті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі оп 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, кожного окремо.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області від 29.06.2022 року №045550015319 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 21.06.2022 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 496,20 гривень.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 496,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66, код ЄДРПОУ 13967927).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.10.2022 року.

Суддя В.В. Ільков