Рішення № 106883896, 21.10.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2022 р. Справа № 120/15484/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 25.09.2020 по 20.10.2021 та стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 жовтня 2018 року №263 його у зв`язку зі звільненням з військової служби з 26 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Водночас, як вказує позивач, відповідач не провів із ним повного розрахунку при звільнені, а відтак він був змушений захищати свої права в суді.

Зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №120/2709/19-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік. На виконання даного рішення у грудні 2019 року відповідачем виплачено відповідні кошти.

В подальшому, як стверджує позивач, він звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за результатами розгляду якої Сьомим апеляційним адміністративним судом прийнята постанова від 25.09.2020 у справі № 120/865/20-а, згідно якою стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.10.2018 по 23.12.2019 в сумі 8000 грн.

Водночас позивач вказує, що оскільки на час розгляду справи № 120/865/20-а кінцевий розрахунок із ним проведений не був, а саме відповідачем не була виплачена індексація його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018, він знову ж таки продовжував захищати свої права в суді. При цьому, на виконання наступних судових рішень у справах № 120/2431/20 та № 120/8414/20-а військовою частиною НОМЕР_1 лише 20.10.2021 виплачено кінцеву суму перерахованої індексації грошового забезпечення в розмірі 43048,16 грн.

На переконання позивача, оскільки виплата військовою частиною НОМЕР_1 присуджених за судовим рішенням сум індексації відбулася лише 20.10.2021, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період часу 25.09.2021 (з дати коли була ухвалена постанова Сьомого апеляційного суду по справі № 120/865/20-а) по 20.10.2021, що є наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 21.12.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

11.01.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, то він має право не надавати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Відтак, відповідач зазначає, що позивач своїм правом передбаченим абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не скористався, оскільки його виключили зі списків особового складу військової частини за його згодою (рапортом).

Крім того відповідач наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом.

Також відповідач звертає увагу суду і на тій обставині, що 16.10.2020 військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні в сумі 7880 грн., у зв`язку з чим його вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 25.09.2020 по 20.10.2021 є безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити.

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

У процесі розгляду справи ухвалою суду від 16.03.2022 провадження у справі було зупинено з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України.

Проте, ухвалою суду від 20.10.2022 за ініціативи суду провадження у справі було поновлено. А отже, згідно ч. 2, 3 ст. 237 КАС України з цього дня продовжився перебіг процесуальних строків.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ на посаді стрільця 3-го відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти патрульного батальйону.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Західного ОТО Національної гвардії України від 22.10.2018 №45 о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 26.10.2018 №263 за яким позивача з 26.10.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату міста Вінниці.

Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав. Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.

Так, як встановлено судом, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №120/2709/19-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року.

Виплата коштів за даним судовим рішенням була проведена відповідачем 23.12.2019.

Після отримання позивачем зазначених грошових коштів останній звернувся до суду з позовом щодо відшкодування з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 27.10.2018 по 23.12.2019 згідно ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2020 по справі №120/865/20-а заявлений ОСОБА_1 адміністративний позов задоволено частково та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 по 23.12.2019 в сумі 106450,57 грн.

Втім, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2020 згадане вище судове рішення суду першої інстанції було скасоване в частині визначення суми грошової компенсації. В цій частині прийнято нову постанову, якою стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 по 23.12.2019 в сумі 8000 грн.

Поряд із цим позивач вважав, що і до цього часу остаточний розрахунок із ним проведений не був, а саме вказував на те, що військова частина НОМЕР_1 не виплатила йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби. Наведе спонукало позивача знову ж таки захищати свої права в суді.

Зокрема, судом встановлено, що іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2020 по справі № 120/2431/20-а зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 та з 01.01.2017 по 26.10.2018.

Наступним рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.04.2021 по справі № 120/8414/20-а, яке в подальшому було частково скасоване постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.01.2016 та з 01.01.2017 по 28.02.2018 враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Із довідки військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2021 № 215 слідує, що після того, коли позивачу 23.12.2019 було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 7039,79 грн. (згідно судового рішення по справі №120/2709/19-а) відповідачем були здійсненні на користь позивача наступні грошові виплати (в тому числі і на виконання винесених після цього судових рішень), а саме:

-25.03.2020 грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 18364,89 грн.;

- 07.12.2020 індексація грошового забезпечення в сумі 4783,16 грн.;

-18.05.2021 грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 3912,56 грн.;

-20.08.2021 індексація грошового забезпечення в сумі 19960,04 грн.;

-19.10.2021 індексація грошового забезпечення в сумі 43264,48 грн.

Всього здійснено виплат в сумі 90285,13 грн. При цьому в дану суму не включено виплату середнього заробітку згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №120/865/20-а (8000 грн.), позаяк такі кошти не є грошовим забезпеченням позивача, належним йому на день звільнення з військової служби.

Позивач вважає, що оскільки останню грошову виплату від відповідача (перераховану суму індексації грошового забезпечення) він отримав на свою банківську карту лише 20.10.2021, тому з огляду на положення статтей 116, 117 КЗпП України у відповідача існує обов`язок сплатити йому середній заробіток як компенсацію за час затримки в розрахунку при звільненні. А так як відповідач жодних дій спрямованих на відшкодування йому цієї компенсації не здійснив, тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, є безпідставними.

Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.

В даному випадку в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, у зв`язку з чим є підстави вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час суд вважає, що розмір такої компенсації має бути пропорційним до розміру невиплачених позивачу коштів.

Так, визначаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільнені, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 26.10.2018. Між тим, остаточний розрахунок (виплата індексації) проведено лише 19.10.2021 ( при цьому відповідні кошти надійшли на банківську картку позивача 20.10.2021).

А оскільки спір щодо відшкодування середнього заробітку за період з 27.10.2018 по 23.12.2019 уже був вирішений судом в межах іншого судового провадження (справа № 120/865/20-а), тому актуальний період за який відповідач зобов`язаний компенсувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має охоплюватися з 24.12.2019 по 19.10.2021.

Натомість позивач відлік такого періоду визначає датою набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/865/20-а 25.09.2020, що вочевидь є помилковим, позаяк відповідальність за затримку розрахунку при звільненні має охоплювати весь період такої затримки: з моменту звільнення до дати кінцевого розрахунку, без прив`язки до дати набрання судовим рішенням законної сили.

Тому, оскільки період затримки розрахунку при звільненні з 27.10.2018 по 23.12.2019 охоплювався іншим судовим спором (справа № 120/865/20-а), відтак в межах цієї справи з метою ефективного та повного захисту законних прав, свобод та інтересів позивача, а також дотримуючись принципу законності суд вважає за необхідним згідно ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та розглядати даний спір в межах дійсного періоду затримки розрахунку при звільненні з 24.12.2019 по 19.10.2021.

Відповідно, час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 665 календарних днів.

Згідно витребуваної у відповідача довідки № 215 від 31.12.2021 про грошове забезпечення ОСОБА_1 та проведені йому грошові виплати слідує, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становив 255,25 грн.

Таким чином загальний середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період з 24.12.2019 до 19.10.2021 в цьому разі становитиме 169741,25 грн. (255,25 грн. х 665 календарних днів).

Проте, як вже наголошено судом вище, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату лише частину належних працівникові сум 90285,13 грн., які визначені судом на підставі вже згаданої довідки військової частини НОМЕР_1 від 31 грудня 2021 року № 215 (25.03.2020 виплата грошової компенсація за неотримане речове майно в сумі 18364,89 грн.; 07.12.2020 виплата індексації грошового забезпечення в сумі 4783,16 грн.; 18.05.2021 виплата грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3912,56 грн.; 20.08.2021 виплата індексації грошового забезпечення в сумі 19960,04 грн.; 19.10.2021 виплата індексації грошового забезпечення в сумі 43264,48 грн.).

Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 90285,13 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 24.12.2019 по 19.10.2021 становить 53,18% (90285,13 : 169741,25 х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 53,18% розраховується наступним чином: 255,25 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 53,18% = 135,74 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 135,74 грн. х 665 (днів затримки розрахунку) = 90267,10 грн.

Таким чином загальний розмір середнього заробітку, який визначений пропорційно розміру невиплачених позивачу сум за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 19.10.2021 становить 90267,10 грн.

Однак, у згаданій вище справі №480/3105/19 визначення Верховним Судом розміру середнього заробітку виходячи із пропорційності розміру відповідальності мало наслідком зменшення відшкодування з 59255,90 грн. до 11246,77 грн., тоді як розмір спірної своєчасно не виплаченої позивачу суми становив 57 657,47 грн.

Натомість, у справі що розглядається суд враховує, що до відповідача уже застосовувалась відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 по 23.12.2019, що підтверджується постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 по справі № 120/865/20-а. У даному рішенні суд встановив, що за несвоєчасно виплачені позивачу спірні кошти до військової частини НОМЕР_1 необхідно застосувати відповідальність у вигляді відшкодування на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в сумі 8000 грн.

Суд зазначає, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 та надалі застосовані Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі N 360/3574/19.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався існуючими судовими спорами. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовими рішеннями законної сили, з чого власне і виник значний період затримки розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру.

Крім того, аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Неможливо оминути поза увагою і ту обставину, що хоч і позивач був звільнений з військової служби 26.10.2018, проте з судовими позовами щодо стягнення спірних сум грошових виплат звертався значно пізніше (2019-2021роки) та почергово, розуміючи при цьому, що у зазначених категоріях справ строки звернення до суду не застосовуються. Тобто, період такої значної затримки проведення відповідачем остаточних розрахунків пов`язаний в тому числі і з поведінкою позивача (можливо і не завжди добросовісною).

Отже, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також беручи до уваги уже застосовану до відповідача часткову відповідальність за несвоєчасний розрахунок із позивачем при його звільненні з військової служби за інший період (з 27.10.2018 по 23.12.2019), суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за новий період з 24.12.2019 по 19.10.2021, визначивши його в загальній сумі 40000 грн. (саме така сума є близькою, тобто співмірною до суми останньої грошової виплати індексації грошового забезпечення - 43264 грн., що мало місце 19.10.2021).

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі N 360/3574/19. Крім того, такої ж позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.02.2022 у справі № 120/7264/21-а.

Відтак, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 КЗпП України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку, що визначений судом розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40000 грн. в повній мірі має забезпечити компенсацію працівнику майнових втрат внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Як зазначено у пункті 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тому, визнаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 19.10.2021, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є покладення на відповідача рішенням суду обов`язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 19.10.2021 в сумі 40000 грн., а не стягнення відповідних коштів, як про те просив позивач.

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову у визначений судом спосіб.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує положення статті 139 КАС України. Однак, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, в межах визначеної судом суми середнього заробітку мінімальна ставка судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір становила 908 грн. (на час звернення позивача до суду в 2021 році). Тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 908 грн. згідно банківської квитанції ПАТ КБ «Приватбанк» від 06.12.2021 підлягають відшкодуванню на його користь в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 5, 9, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 19.10.2021.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 19.10.2021 в сумі 40000 грн. (сорок тисяч гривень).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено і підписано 21.10.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович