Рішення № 10688280, 01.04.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.10                                                                                 Справа № 6/54пд.

За позовом

Дочірнього підприємства “Луганський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Луганськ

до Закритого акціонерного товариства «Інвестхолдінг», м. Луганськ

про визнання недійсним договору

Суддя Василенко Т.А.          

за участю представників сторін:

від позивача –після перерви не прибув;

від відповідача - Власов О.М., дов. б/н від 12.03.2010;

В судовому засіданні 18.03.2010 було оголошено перерву до 01.04.2010

Обставини справи: позивачем подано позов про визнання договору № 139 від 16.03.2006 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством “Інвестиційна Група “Імперія” та Дочірнім підприємством “Луганський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, недійсним.

          Позивачем відповідач визначений як - Закрите акціонерне товариство «Інвестиційна група «Імперія»(м. Луганськ, вул. Т.Г.Шевченка, б. 7, код 33846041).

Разом з цим, відповідачем до суду наданий статут Закритого акціонерного товариства «Інвестхолдінг»(реєстрація від 04.0310), згідно п. 1.3 якого зазначено, що останній є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Інвестиційна група «Імперія» і відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 № 611134 має той же самий ідентифікаційний код та зареєстрований за тією ж адресою.

З огляду на викладене, відповідачем у справі слід вважати Закрите акціонерне товариство «Інвестхолдінг»

Позивач участі представника у судовому засіданні не забезпечив.

Разом з цим, від позивача до канцелярії суду було надано лист за підписом директора підприємства від 31.03.2010, за яким зазначено, що позивач просить відкласти розгляд справи та без його участі справу не розглядати. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що у зв’язку із зайнятістю представника підприємства, неможливо забезпечити його явку до суду.

Згідно запису про перерву від 18.03.2010 в судовому засіданні 18.03.2010 були присутні представники сторін та в засіданні оголошено перерву до 01.04.2010 о 10 год. 20 хвил. Заява позивача про відкладення була здана до суду 01.04.2010 о 9 год. 45 хвил. Разом з цим, як свідчить протокол судового засідання від 18.03.2010 в судовому засіданні були присутні 2 представника позивача - Янченко А.М., за довіреністю № 179/09 від 28.12.09 і Крупнік О.М., за довіреністю № 178/09 від 28.12.09. Із наданого позивачем листа не вбачається який саме представник не може з’явитися. В той же час, до заяви про відкладення розгляду справи, позивачем не надані будь-яки докази, що б свідчили про неможливість явки до суду повноважного представника. Окрім цього, неявка одного представника юридичної особи не перешкоджає надання повноважень щодо представництва інтересів цієї особо іншому.

Крім цього, представник відповідача заперечив проти відкладення розгляду справи.

Як свідчить запис про перерву від 18.03.2010 суд не витребував від сторін будь-яких документів.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони повинні добросовісно користуватися наданими їм правами, а в даному випадку позивач зловживає наданими є законом правами та безпідставно бажає затягти розгляд спору по даній справі.

Так, справа тричі призначалася до слухання в судовому засіданні, на яких позивач був присутній лише один раз.

З огляду на викладене, клопотання позивача щодо відкладення розгляду справи суд відхиляє.

Разом з цим, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за участю лише представника відповідача, оскільки останнім до суду надані всі необхідні документи.

Відповідачем до суду відзив на позов від 01.03.2010, яким останній проти позову заперечує, зокрема посилаючись на наступні обставини.

Договір № 139 від 16.03.2006 року, на думку відповідача, відповідає вимогам ч. 1,7 ст. 179, 181 ГК України, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 639 ЦК України. Зазначена в договорі скорочена назва позивача не передбачена у ст.ст. 203, 215 ЦК України, як підстава для визнання договору недійсним.

Щодо доводів позивача стосовно підписання договору не повноваженою особою відповідач зазначає, що договір зі сторони позивача підписано директором підприємства, підпис скріплено печаткою підприємства, позивачем не надано жодного доказу того, що договір підписано іншою особою. Якщо договір підписано іншою особою без відповідних повноважень, позивач був зобов’язаний звернутись з цього приводу до правоохоронних органів з відповідною заявою, доказів такого звернення позивачем також не надано.

Крім того, відповідач зазначив, що згідно вимог ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення правочину.

За період часу з 31.03.2009 по 14.12.2009 відповідач поставив позивачу згідно договору № 139 від 16.03.2006 року товар на загальну суму 24456021 грн. 63 коп. Позивач платіжним дорученням оплачував відповідачу вказаний товар, за цей час між позивачем та відповідачем було укладено специфікації №№ 1-29 до вказаного договору, які булі підписані новим директором позивача, що свідчить про наступне схвалення договору позивачем.

Розглянувши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне.

16.03.2006 між сторонами у справі було укладено договір № 139, за умовами якого відповідач зобов’язується передати у власність позивача товар, а останній –зобов’язується прийняти відповідний товар.

Позивач вважає, що вказаний договір суперечить діючому законодавству.

Так, невірно вказано найменування підприємства позивача, згідно статуту воно має назву : ДП «Луганський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Також, договір було підписано неповноважною особою –заступником директора Рябоштановим О.І., який не мав повноважень на підписання договору, але вказано директор –Огиря І.Ю.

На думку позивача зазначений вище договір є недійсними оскільки, укладений між сторонами кредитний договір не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме ст.ст. 203, 207 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у відзиві та наведених вище.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

16.03.2006 між ДП «Луганський облавтодор»в особі директора Огиря І.Ю. та ВАТ «Інвестиційна група Імперія»в особі директора В.Ю.Швайко, правонаступником прав та обов’язків якого є відповідач у справі, було підписано договір №139. Вказаний договір було скріплено печатками Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” і ВАТ «Інвестиційна група «Імперія».

За умовами зазначеного договору відповідач виступав як «Продавець», а позивач –як «Покупець».

У розділі юридичні особи та підписи сторін вказані юридичні адреси сторін, їх рахунки, є печатки вказаних підприємств. А також зазначено, що з боку «Продавця»договір підписано генеральним директором В.Ю.Швайко, а з боку «Покупця»- директор И.Ю. Огиря.

Будь-яких позначок біля підписів або виправлень не вказано.

Разом з цим, позивачем до суду не надано будь-яких відомостей щодо підписання договору іншою особою, ніж Огиря.

Окрім цього код відповідача визначений як 33846041, а позивача –31995774, що співпадає із реєстраційними даними останніх.

Тобто, договір № 139 від 16.03.06 укладався саме між позивачем та відповідачем у справі.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України

Також згідно ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В даному випадку, слід зазначити, що згідно п.1.1 договору № 139 «Продавець»- відповідач у справі зобов’язався передати у власність, а «Покупець» - позивач у справі – прийняти і оплатити відповідний товар з урахування специфікацій до договору.

          Сторони визначили, що договір діє до 31.12.2010., а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання.

Як свідчать матеріали справи сторонами протягом дії договору неодноразово підписувалися специфікації, які скріплялися підписами директорів та печатками підприємств (арк. справи 51-89), здійснювалася поставка та оплата товару та станом на 31.12.2009 було підписано акт звірення розрахунків. Вказані документи свідчать про те, що сторонами виконувалися зобов’язання за договором і наступали певні правові наслідки.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, у тому числі зміст правочину не може суперечити актам законодавства.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази допущення відповідачем порушень. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов’язок їх спростування.

          В даному випадку позивачем до суду не надано будь-яких доказів недійсності правочину –договору №139 від 16.03.06, а доводи за позовом є необґрунтованими та суперечать діючому законодавству та матеріалам справи.

З огляду на викладене слід зазначити, що підстав для визнання недійсним вказаного вище договору у суду не має, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , -

В И Р І Ш И В:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання.

          Дата підписання рішення - 02.04. 2010.

Суддя Т.А.Василенко