Рішення № 1068639, 21.09.2006, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.2006 р. Справа № 19/91

За позовом Полтавського обласного виробничо-комерційного підприємства „Полтавапаливо”, м.Полтава

до Карлівської міської ради, м.Карлівка Полтавської області

про стягнення 59801,89грн.

Суддя Безрук Т.М.

Представники:

від позивача –Гордієнко М.І, Морозов В.В., Савченко Г.В.

від відповідача – не з”явився

Розглядається позовна заява про стягнення 59801,89грн., що становить 55531,52грн. заборгованості за вугілля відпущене згідно рахунку фактури №33 від 20.11.2004р., 3720,61грн. – інфляційних, 549,76грн. – 3% річних.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що між ним та позивачем була домовленість про безкоштовний відпуск вугілля, договір на поставку вугілля не укладався, в обґрунтування відповідач посилається на ст.230 ЦК України, відповідно до якої якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі виданої відповідачем довіреності серії ЯИО №462862 від 17.11.2004р. на одержання 116 тон вугілля позивач відпустив представнику відповідача 116 тон вугілля, по ціні 478,72грн. за тону, на загальну суму 55531,52грн., що підтверджено двостороннє підписаним рахунком-фактурою №33 від 20.11.2004р.

Листом від 19.01.2005р. №01-2/62 (а.с.11), врученим відповідачу 21.01.2005р., позивач заявив вимогу до відповідача про оплату одержаної продукції.

Відповідач у відповіді від 01.02.2005р. № 48 відмовився від оплати, мотивуючи це тим, що оплату повинна проводити районна державна адміністрація та районна рада.

Повторну претензію позивача від 15.03.2005р. №01-7/313 про оплату одержаного товару відповідач відхилив. При цьому у відповіді на претензію від 05.04.2005р. №266 відповідач зазначає, що угода з позивачем не укладалася, вугілля передавалося безкоштовно.

Оплати за одержаний товар відповідач не провів.

Заперечення відповідача щодо позову з мотивів відсутності письмового договору з позивачем судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 с.509, ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203 ЦК України).

Згідно ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Посилання відповідача на те, що вугілля передавалося йому позивачем як безкоштовно не підтверджується матеріалами справи. А саме, відповідачем видано довіреність своєму представнику на одержання матеріальних цінностей, в рахунку-фактурі №33 від 20.11.2004р. зазначено кількість, ціна та загальна вартість вугілля, одержаного відповідачем. Будь-які відмітки про передачу чи прийняття вугілля безкоштовно на документах відсутні. Не підтвердився даний факт при розслідуванні кримінальної справи №05570008, про що свідчить постанова прокуратури Карлівського району про закриття кримінальної справи від 01.03.2006р.

Представник відповідача в рахунку-фактурі підписався про одержання вугілля сільською радою в кількості та за ціною, визначеною в цьому рахунку, тобто відповідач вчинив дії спрямовані на набуття цивільних прав та обов”язків.

Крім того, позивачем на одержаний товар видана відповідачу податкова накладна №33 від 20.11.2004р., яка була включена позивачем до Книги обліку продажу товарів (витяг з Книги – в матеріалах справи). Відповідно до підп.7.2.1, підп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов”язаний надати покупцю податкову накладну, яка є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом.

Посилання відповідача на те, що дане вугілля в подальшому було безкоштовно передано ним громадянам, не спростовують обов”язок відповідача розрахуватися за одержану продукцію.

Документальних доказів в підтвердження посилань про одержання вугілля за вказівкою районної державної адміністрації чи районної ради, а також доказів взяття останніми на себе зобов”язань щодо оплати за одержане відповідачем вугілля, відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на недійсність договору на підставі ст.230 ЦК України судом відхиляються, оскільки відповідачем не надано документальних доказів того, що при вчиненні правочину позивач навмисно ввів відповідача в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначене також спростовується постановою прокуратури Карлівського району про закриття кримінальної справи від 01.03.2006р.

За ст.526 ЦК України зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов”язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк зобов”язання не встановлений боржник повинен виконати таке зобов”язання в семиденний строк з дня пред”явлення вимоги кредитором.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної норми позивачем нараховано 3720,61грн. – інфляційних та 549,76грн. – 3% річних за період грудень 2004р. – березень 2005р.

Враховуючи дату надсилання позивачем вимоги на оплату товару - 25.01.2005р., правомірними є вимоги про стягнення суми, на яку збільшився борг в зв’язку з інфляцією за період лютий 2005р. - березень 2005р. в розмірі 1452,70грн., та 3% річних – 264,73грн. В іншій частині дані вимоги відхиляються як безпідставні.

Керуючись ст.ст.43, 49, 82,84,85 ГПК України, суд

Вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Карлівської міської ради (вул.Леніна,54, м.Карлівка Полтавської області,17, ідентифікаційний код 21046549, р/р 35416009001343, банк УДК Полтавської області, МФО 831019) на користь Полтавського обласного виробничо-комерційного підприємства „Полтавапаливо” (м.Полтава, пров.Чапаєва, 2а, ідентифікаційний код 01882732, р/р 26004300681001 в КБ Приватбанк м.Полтави, МФО 331401) 55531грн. 52коп. основного боргу, 1452грн. 70 коп. інфляційних, 264грн. 73коп. річних, 572грн. 49коп. витрат з оплати держмита, 113грн. 28 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3.В іншій частині – у позові відмовити.

Суддя Т. М. Безрук