Рішення № 106856148, 20.10.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2022 р. справа № 300/7716/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

адвокат Ліпенко Ю.К. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.04.2021 року по 10.11.2021 року у розмірі 17 859,19 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що старшого солдата ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.04.2021 за №75 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2021 №94 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 07.04.2021. Проте при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з нею повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби з 07.04.2021 по 10.11.2021. Як зазначає позивач, розрахунок належної при звільненні компенсації за неотримане речове майно проведено відповідачем лише 10.11.2021. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також КЗпП України, Кодекс), в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за період з 07.04.2021 по 10.11.2021 в розмірі 93995,72 грн., як добуток, визначений шляхом множення 217 днів затримки на 433,16 гривень середньоденного грошового забезпечення позивача. Однак з врахуванням правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13, постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, щодо застосування принципу співмірності, позивач вважає, що обґрунтованим та співмірним розміром середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.04.2021 по 10.11.2021 буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17859,19 грн.

На підставі вказаного представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.26-27).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з правовими позиціями наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 та в постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Таким чином відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України. Окрім вказаного, зазначив про безпідставність вимоги позивача про стягнення з військової частини судових витрат, пов`язаних із підготовкою позовної заяви та відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 15.03.2016 по 07.04.2021 проходила службу в Збройних Силах України, в тому числі у військовій частині НОМЕР_1 . На момент звільнення ОСОБА_1 займала посаду старшого радіотелефоніста артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.02.2021 позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.10).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.04.2021 за №75 старшого солдата ОСОБА_1 старшого радіотелефоніста артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2021 за №94 старшого солдата ОСОБА_1 старшого радіотелефоніста артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , з 07.04.2021 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.13).

Згідно обґрунтувань позовної заяви, в день звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, з нею не було проведено повного розрахунку, нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Така грошова компенсація виплачена військовою частиною 10.11.2021, на підтвердження чого до позовної заяви долучено копію виписки АТ КБ «ПриватБанк» про надходження на банківський рахунок позивача 10.11.2021 коштів в сумі 18 200,35 гривень (компенсація за не отримане речове майно А4267) (а.с.11).

Позивач зважаючи на те, що відповідачем в день звільнення з військової служби не було здійснено повного розрахунку, виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, через уповноваженого представника звернулася до суду із позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2021 до 10.11.2021 в розмірі 17 859,19 гривень.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі по тексту також Закон №2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За змістом частини 2 і 3 статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 за №1934-XII соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.

Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.

Так, Закон України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Як визначено в частині 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також Порядок №178), який, серед іншого, визначає механізм виплати військовослужбовцям Національної гвардії (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).

За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, поряд з іншими, Міноборони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі по тексту також Положення №1153/2008), передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також Порядок №100).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абзаци 1 і 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).

Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

« … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини»;

«… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України»;

«…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла наступного висновку:

«Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.».

У даній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, чи припиняється в роботодавця обов`язок щодо виконання вимог статті 117 КЗпП України, за умови несвоєчасної виплати заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за період невиконання рішення, яким присуджувалася така виплата.

Аналогічна правова позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги коментований висновок Великої Палати Верховного Суду, та враховуючи не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки з 07.04.2021 по день фактичного розрахунку 10.11.2021, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати (грошової компенсації за неотримане речове майно) на підставі статті 117 КЗпП України.

Шодо наявності правових підстав для стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2021 по 10.11.2021, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом по тексту вище Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.04.2021 за №75 старшого солдата ОСОБА_1 старшого радіотелефоніста артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2021 за №94 старшого солдата ОСОБА_1 старшого радіотелефоніста артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , з 07.04.2021 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.13).

Отже, остаточною датою завершення проходження військової служби є 07.04.2021, про що зазначено в наказі від 07.04.2021 за №94, тобто 07.04.2021 є останнім робочим днем.

За змістом пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно матеріалів справи, відповідач нарахував і виплатив 10.11.2021 ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 18 200,35 гривень, що підтверджується поданою позивачем випискою із банківського рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 22.11.2021 (а.с.11).

Відтак, ОСОБА_1 фактично отримала кошти в сумі 18200,35 грн., саме 10.11.2021.

Спору між сторонами щодо виплати грошової компенсації за речове майно саме в розмірі 18200,35 грн., яка надійшла на рахунок позивача і фактичної дати проведення розрахунку 10.11.2021, не має. Зміст позову не містить зауважень позивача з приводу повноти виплати компенсації на банківський рахунок.

З огляду на вказане датою реального виконання відповідачем обов`язку в частині повного розрахунку з позивачем при звільненні є 10.11.2021, а розмір грошової компенсації за речове майно, який слід враховувати при обчисленні середнього заробітку є сума коштів, яка безпосередньо надійшла на рахунок позивача 10.11.2021 18200,35 грн.

Таким чином, станом на дату виключення із списків особового складу військової частини 07.04.2021 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена безпосереднім перерахунком коштів 10.11.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, пункту 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008.

А тому, період з 08.04.2021 (наступний перший день після звільнення) по 10.11.2021 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 06.04.2021 є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 10.11.2021 - день коли позивач фактично отримала кошти у своє володіння, тобто з нею проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.

Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення».

Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що період з 08.04.2021 до 10.11.2021 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, судом встановлено наступне.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки про розмір грошового забезпечення від 09.08.2021 №5/1264 сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці перед звільненням, а саме за лютий-березень 2021 в розмірі 12621,98 грн., та 12934,66 грн., відповідно, що в загальному становить 25556,64 грн. Сума середньоденного забезпечення при діленні 25556,64 грн., на 59 календарних дні складає 433,16 грн., а сума середньомісячного забезпечення при діленні 25556,64 грн., на 2 календарні місяці дорівнює 12778,32 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (08.04.2021 до 10.11.2021) становить 217 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 93995,72 грн., за формулою 433,16 грн., (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 217 (календарні дні періоду затримки виплати компенсації за неотримане речове майно).

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 08.04.2021 до 10.11.2021 в розмірі 93995,72 грн.

Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, могла зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.

З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:

« 81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).»

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817 і від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні 18200,35 гривень становив більше 7місяців;

- з дня звільнення позивача з військової служби по день виплати компенсації за неотримане речове майно (тобто більше ніж 7 місяців) позивач не зверталась до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Доказів зворотного позивачем не надано;

- відповідач з дня звільнення позивача з військової служби протягом семи місяців не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем. В той же час, відповідач добровільно 10.11.2021 нарахував та виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно;

- сума простроченої заборгованості в розмірі 18 200,35 грн., більш ніж в 4 рази перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення 93 995,72 грн..

У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: «Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про «вартість грошових коштів».

Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати компенсації за неотримане речове майно, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2021 році, розміру сум, які позивач недоотримавши належні їй від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин вищезазначений варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв`язку із затримкою виплати компенсації за неотримане речове майно (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2021 році, суд зазначає наступне.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також Закон №2121-III).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

В той же час, статтею 71 Розділу XIV «Особливі положення» коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).

Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про процентну політику Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також Положення №277).

Відповідно до зазначеного Положення процентна політика Національного банку України є установлення та застосування Національним банком облікової (ключової) процентної ставки та інших процентних ставок за його операціями з метою досягнення цілей грошово-кредитної політики. Головною метою процентної політики Національного банку є забезпечення цінової стабільності в середньостроковій перспективі. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову (ключову). Облікова (ключова) ставка Національного банку (далі - облікова ставка) застосовується в значенні, визначеному Законом України «Про Національний банк України» та є основним інструментом грошово-кредитної політики, за допомогою якого Національний банк досягає її цілей. Облікова ставка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці. Облікова ставка встановлюється на основі підготовлених Національним банком комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку.

Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні гривневих короткострокових міжбанківських ставок на рівні, близькому до рівня облікової (ключової) ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 6 Положення №277).

У досліджуваному випадку суд покликається на правову позицію сформовану Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/4518/16.

Зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 по справі №761/9584/15-ц щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:

- «… отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;

- відтак, «середньозважена процентна ставка за кредитом» (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…».

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:

«…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити».

Згідно відомостей із вкладення «Дані статистики фінансового сектору» підрозділу «Статистика фінансового сектору» розділу «Статистика» офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 08.04.2021 по 10.11.2021 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у квітні травні 2021 року 29,6%; у червні 2021 року 30,1%; у липні 2021 року 29,6%; у серпні 2021 року 29,7%; у вересні жовтні 2021 року 29,6%; у листопаді 2021 року 28,3%.

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 по справі №761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити» застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України «для розрахунку розміру сум, які такий працівник (військовослужбовець), недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно (18200,35 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 3 270,59 гривень, а саме:

- у квітні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,6% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 449,55 гривень;

- у травні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,6% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 449,55 гривень;

- у червні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 30,1% річних / 12 місяців = 2,51% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,51% = 456,82 гривень;

- у липні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,6% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 449,55 гривень;

- у серпні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,7% річних / 12 місяців = 2,48% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,48% = 451,36 гривень;

- у вересні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,6% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 449,55 гривень;

- у жовтні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,6% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця), обчислено за формулою: 18200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 449,55 гривень;

- у листопаді 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 28,3% річних /365 днів року (або 28,3% річних / 12 місяців / 30 календарних днів листопада 2021 року) = 0,07% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 18 200,35 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,07% х 9 днів = 114,66 гривень.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої компенсації), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 3 270,59 гривень.

Аналогічне застосування норм в ідентичних спірних правовідносинах здійснено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 і ухвалі Верховного Суду від 29.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/7271/21; касаційне провадження №К9901/22291/21) у справі №300/2865/20, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2021 (апеляційне провадження №А/857/6806/21) у справі №300/1154/19, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 і ухвалі Верховного Суду від 03.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/1783/21; касаційне провадження №К9901/19237/21) у справі №300/2052/20.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 по справі №761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 у справі №711/4010/13-ц).

Враховуючі вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 повинен становити 3 270,59 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Перевіряючи аргументи відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Аналіз пункту 13 частини 1 статті 5 Закону «Про сплату судовий збір» в сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.

Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

Таким чином, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, підставою для звернення позивача до адміністративного суду з даною позовною заявою стала невиплата Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації за неотримане речове майно не в день її звільнення з військової служби, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні. Тому позивач звернулася з цим позовом до суду з вимогою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільнення, а саме за невиплату грошової компенсації за речове майно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не пов`язані з порушенням її права на соціальний захист, саме, як учасника бойових дій. Тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2020 у справі №240/934/20, від 21 квітня 2021 у справі № 240/8644/20 і від 16 лютого 2022 у справі №560/4971/21.

Позивачем при поданні цього позову мав бути сплачений судовий збір в розмірі 908,00 гривень (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як для позову майнового характеру, виходячи із наведеного позивачем розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 17 859,19 гривень.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2021 року, становить 2 270,00 гривень.

Суд при відкритті провадження і до прийняття рішення у справі не звернув увагу позивачу на вказаний процесуальний недолік. Отже, позивачем не сплачено судовий збір в розмірі 908,00 гривень.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_1 судового збору за подання до суду адміністративного позову майнового характеру в розмірі 908,00 гривень, який підлягає сплаті та зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

З огляду на часткове задоволення позову, підлягають стягненню із Військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача 272,40 гривень судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн., надано суду: - копію договору про надання правової допомоги від 19.11.2021, за яким клієнтом визначена ОСОБА_1 , адвокатом Ліпенко Юрій Костянтинович; замовлення №2 про надання правової допомоги від 19.11.2021; - ордер серії ВС№1111048 про надання правничої допомоги позивачу від 26.11.2021 року; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001518, виданого 12.06.2019 ОСОБА_2 ; - копію квитанції №109 від 22.11.2021 про сплату 1500,00 грн., адвокату за надання правової допомоги у даній справі, згідно замовлення №2 від 19.11.2021 (а.с.15-22).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи у суді, суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1500,00 грн., є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягами послуг пов`язаних із справою, затраченим ним часом на надання таких послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 450,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2021 по 10.11.2021 в розмірі 3 270 (три тисячі двісті сімдесят) гривень 59 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) в дохід Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати із сплати судового збору в розмірі 272 (двісті сімдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 450 (чотириста п`ятдесят ) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), АДРЕСА_2 .

Суддя /підпис/ Скільський І.І.