Рішення № 106845198, 19.10.2022, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

19.10.2022

ЄУН № 337/2647/22

Провадження № 2/337/1623/2022

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2022 року Хортицкий районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Смірнової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (що мешкає: АДРЕСА_1 ) до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, м.Львів вул. Смаль-Стоцького, буд.1 копрус 28), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна ( АДРЕСА_2 ), Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович (69041, м.Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд.26 оф.1.11) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

19.08.2022року ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом ТОВ«ФК «Кредит-Капітал»»про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню,в якомупросить визнатитаким,що непідлягає виконанню,виконавчий напис№ 21229від 15.06.2021року,вчинений Приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу ДаничО.Ф.,щодо стягненняз неїзаборгованості закредитом всумі 27203,09грн тастягнуті понесенісудові витрати, посилаючись на те, що вказаний виконавчий напис вчинений з порушеннями вимог законодавства. Так, нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які визначають перелік документів, які підтверджують безспірність заборгованості за кредитним договором, за якими боржником допущено прострочення платежів, були не чинні на момент вчинення вказаного виконавчого напису. У нотаріуса під час вчинення ним виконавчого напису були відсутні документи, які б свідчили про безспірність заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 22.08.2022 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження, відповідачу наданий строк на подання відзиву до суду.

У встановлений судом термін відповідачем відзив на позов не надано.

4.10.2022 року позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №21229 від 15.06.2021 р. вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. про стягнення з неї на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованості за кредитним договором у розмірі 27203 грн.09 коп.; стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-капітал» на користь кошти в сумі 30423 грн., отримані в порядку примусового виконання та витрати зі сплати судового збору; та скасувати арешт, накладений 26 липня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко А. Ю. на грошові кошти на всіх належних їй рахунках, та арешт з автомобілю DAF FT CF85.430 vin/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 , та причіп CHN Hamle, д/н НОМЕР_3 , vin/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 , посилаючись на те, що після відкриття провадження, а саме 08 вересня 2022 року працівниками поліції було затримано належний їй транспортний засіб в зв`язку з накладеним арештом третьою особою приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко Антоном Юрійовичем, та у зв`язку з виниклими обставинами, їй довелось сплатити кошти, які вона заборгувала відповідачу та виконавчі витрати в загальному розмірі 30 423 грн. 40 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Ухвалою суду від 19.10.2022 року закрито провадження в частині позовних вимог про скасування арешту, накладений 26 липня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко А. Ю. в порядку примусового виконання оспорюваного напису нотаріуса.

У судове засідання сторони та треті особи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.

Позивач та представник позивача звернулися до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутністю, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять уточнені позовні вимоги задовольнити, справу розглянути заочно.

Представник відповідача та третя особа в судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили, з заявою про відкладення розгляду справи до суду не звертались, про розгляд справи сповіщені у встановленому порядку.

У відповідності до вимог ст.223 ЦПК України суд провів судове засідання у відсутності осіб, що не з`явилися до суду.

Оскілки позивач не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідача, на підставі документів наявних у матеріалах справи з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що 15.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за номером 21229, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованості за кредитним договором у розмірі 27203, 09 грн.

В порядкувиконання напису відповідач,звернувся доприватного виконавцявиконавчого округуЗапорізької областіПроценко АнтонаЮрійовича,яким 14.01.2022року було відкритовиконавче провадженняВП №68163811.

Згідно 0.0.2667194351.1 позивач ОСОБА_1 перерахувала грошові кошти у розмірі 30423, 40 грн одержувачу приватному виконавцю Проценко А.Ю. за призначенням оплата суми боргу за ВП №68163811

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідчені права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

У постанові від 06 травня 2020 року по справі № 320/7932/16-ц Верховний суд зазначив, що вчинення виконавчого напису полягає у посвідченні права стягувана на стягнення коштів або витребування майна. Таке право, як і безспірна заборгованість повинні існувати на момент звернення до нотаріуса. Сам по собі факт подання стягувачем необхідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору щодо боргу.

Боржник у судовому порядку може оспорювати виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (щодо розміру боргу або спливу строків давності за вимогами).

В свою чергу в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для правильного застосування статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у спорі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд має перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто: 1) чи існувала заборгованість узагалі; 2) чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі; 3) та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 27.03.2019 року № 137/1666/16-ц та в постанові Верховного суду від 20.05.2021 року № 756/8279/18-ц.

Крім того, розрахунок боргу, здійснений Відповідачем щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками фінансової компанії, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача

Натомість, як встановлено у судовому засіданні, нотаріусом було вчинено виконавчий напис на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», що є (як вбачається зі змісту виконавчого напису) правонаступником АТ «ДЕЛЬТА БАНК», однак відповідних доказів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами суду не надано.

Таким чином вбачається, що виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками банку, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача.

Доводи позивача щодо не направлення позивачу жодних вимог про усунення порушень кредитного договору та в частині не надання нотаріусу жодних первинних документів, які б свідчили про факт отримання позики, її розмір, тощо та безспірність заборгованості - не спростовані, копії відповідних документів суду не надані, клопотань про їх витребування з боку відповідача не надходило.

Крім того, порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України, зокрема, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.

Даний Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

У відповідності до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, не передбачено можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, які нотаріально не посвідчені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 662 до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку було додано розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», який дозволяв вчиняти виконавчі написи на оригіналах кредитних договорів, які не були нотаріально посвідчені. Але постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1111.2017 у справі № 826/20084/14, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 в цій частині.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 в редакції від 29.11.2001.

Пунктом 1 зазначеного Переліку в редакції від 29.11.2001 передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

В порушення вказаних положень матеріального права виконавчий напис, що оскаржується, було вчинено на підставі договору, який нотаріально не посвідчувався.

Верховний Суд у своїй Постанові від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц (провадження №61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже, не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Доводи позивача щодо не направлення позивачу жодних вимог про усунення порушень кредитного договору належними доказами та вчинення виконавчого напису не на оригіналі договору та до нього не підшитому - з боку відповідача залишилися поза увагою відповідача, який не надав жодних доказів на їх спростування.

Доводи позивача в частині не надання нотаріусу жодних первинних документів, які б свідчили про факт отримання позики, її розмір, тощо та безспірність заборгованості - не спростовані, копії відповідних документів суду не надані, клопотань про їх витребування з боку відповідача не надходило

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Оскільки оспорюваний виконавчий напис визнаний таким що не підлягає виконанню, то стягнуті на підставі вказаного виконавчого напису кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпадає.

Аналогічний правовий висновок, з аналогічно спору, викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню.

Щодо стягнення з відповідача витрат за виконавчим провадженням суд зазначає наступне:

Відповідно достатті 42Закону України«Про виконавчепровадження» коштивиконавчого провадженняскладаються з:виконавчого збору,стягнутого зборжника впорядку,встановленому статтею27цього Закону,або основноївинагороди приватноговиконавця; авансовоговнеску стягувача; стягнутихз боржникакоштів навитрати виконавчогопровадження.Витрати органівдержавної виконавчоїслужби таприватного виконавця,пов`язані зорганізацією тапроведенням виконавчихдій щодозабезпечення примусовоговиконання рішень,є витратамивиконавчого провадження.Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).

Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що питання про повернення боржнику стягнутих приватним виконавцем виконавчого округу м. Запорізької витрат виконавчого провадження, має вирішуватися не в порядку ст.1212 ЦК України

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення з відповідача отриманих грошових коштів в прядку примусового виконання виконавчого напису підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат за виконавчим провадженням, накладеним приватним виконавцем в порядку виконання оспорюваного напису, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушених прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

До позовної заяви додано оригінали квитанцій про сплату судового збору позивачем на суму 992, 40 грн, який підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11,13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 282, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 (що мешкає: АДРЕСА_1 ) до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, м.Львів вул. Смаль-Стоцького, буд.1 копрус 28), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна ( АДРЕСА_2 ), Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович (69041, м.Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд.26 оф.1.11) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №21229 від 15.06.2021 р. вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» заборгованості за кредитним договором у розмірі27203, 09 грн.

Стягнутиз ТОВ«ФК «Кредит-капітал»(місцезнаходження:79018,Львівська областьм.Львів вул.Смаль-Стоцькогобуд.1корпус 28, НОМЕР_5 в АТ«Райффайзен БанкАваль»,МФО 380805)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків№ НОМЕР_6 ,що мешкаєза адресою: АДРЕСА_1 ,реквізити НОМЕР_7 , МФО 305299, рахунок отримувача НОМЕР_8 , РНОКПП НОМЕР_6 , отримувач ОСОБА_1 ) кошти в сумі 27 203, 09 грн та судовий збір 992, 40 грн, а всього 28195,49 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з часу виготовлення повного тексту рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Л.Г. Салтан