Рішення № 106799680, 04.10.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2022Справа № 910/15496/20

За позовом Ель Пасадена Інвест Лімітед

до 1. Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"

про визнання договору переведення боргу недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Дяченко Я.А.

Представники учасників справи:

від позивача Рубля О.С.;

від відповідача-1 Тарасенков В.В., Ананійчук О.А.;

від відповідача-2 не з`явилися.

В судовому засіданні 04.10.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача-1, що повне рішення буде складено 18.10.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

Ель Пасадена Інвест Лімітед звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про визнання договору переведення боргу недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 року у справі № 910/15496/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" у частині, що стосується будь-яких прав чи зобов`язань за договором банківського рахунка, укладеним ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Кримське регіональне управління" (правонаступником якого є Банк) та Компанією. Стягнуто солідарно з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед 2102,00 грн. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року у справі № 910/15496/20 частково задоволено заяву Ель Пасадена Інвест Лімітед про відшкодування витрат на правничу допомогу, стягнуто солідарно з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 850,00 грн.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 року у справі № 910/15496/20 заяву Ель Пасадена Інвест Лімітед про солідарне стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом апеляційним судом справи № 910/15496/20, задоволено частково. Стягнуто солідарно з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед 31 317,98 грн. витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. У задоволенні заяви про розподіл судових витрат в іншій частині відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року у справі № 910/15496/20 задоволено частково. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року у справі № 910/15496/20 змінено, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: 1. Заяву представника Ель Пасадена Інвест Лімітед про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити частково. 2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) 22 925,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) 22 925,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2021 року касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 року у справі № 910/15496/20 скасовано; справу № 910/15496/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

30.12.2021 року матеріали справи № 910/15496/20 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021 року матеріали справи № 910/15496/20 передано для розгляду судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року прийнято справу № 910/15496/20 до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання відкладено на 15.03.2022 року.

Підготовче засідання у даній справі, призначене на 15.03.2022 року не відбулося у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2022 року підготовче засідання у справі № 910/15496/20 відкладено та повідомлено учасників справи, що дата, час і місце підготовчого засідання у цій справі будуть визначені судом після припинення воєнного стану в Україні, про що учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

З огляду на те, що на території міста Києва, де здійснює свою діяльність Господарський суд міста Києва, не ведуться активні бойові дії, з метою забезпечення конституційних прав учасників справи на судовий захист, безперервного здійснення правосуддя та дотримання розумності строків розгляду справ, суд призначив справу № 910/15496/20 до розгляду у судовому засіданні на 16.06.2022 року, про що учасників справи було повідомлено ухвалою суду від 20.05.2022 року.

10.06.2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду № 910/15496/20 від 09.06.2022 року про витребування матеріалів справи № 910/15496/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 року зупинено провадження у справі № 910/15496/20 до повернення матеріалів справи № 910/15496/20 до Господарського суду міста Києва.

07.07.2022 року матеріали справи були повернуті до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 року поновлено провадження у справі № 910/15496/20, підготовче засідання призначено на 11.08.2022 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 11.08.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/15496/20 до судового розгляду по суті на 13.09.2022 року.

В судовому засіданні 13.09.2022 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 04.10.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача-1 проти позовних вимог заперечили та просили відмовити в позові в повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судове засідання 04.10.2022 року не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2006 року між Ель Пасадена Інвест Лімітед (надалі - позивач, клієнт) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «Приватбанк») в особі філії "Кримське регіональне управління" (надалі - відповідач-1, банк) було укладено договір банківського рахунка № 8І296И (надалі - договір банківського рахунка), відповідно до п. 1.1. якого, банк (відповідач-1) відкриває клієнту (позивачу) поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

24.02.2020 року з метою розірвання договору банківського рахунку позивач звернувся із заявою до відповідача-1.

За твердженням позивача, відповідач-1 жодним чином на заяву не відреагував, зокрема, не повідомив про укладання договору з відповідачем-2, яким без згоди позивача перевів борг, тому позивач був змушений захищати свої права у судовому порядку.

За відсутності реакції банку позивачем було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву про розірвання договору банківського рахунку та стягнення залишків грошових коштів на рахунках, на підставі якої відкрито провадження у справі № 910/5684/20.

Як вказує позивач, із відзиву відповідача-1 на вказаний позов від 19.05.2020 року йому стало відомо про укладення 17.11.2014 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору про переведення боргу (надалі - договір), згідно із яким зобов`язання відповідача-1 щодо виплати коштів за договором банківського рахунку несе відповідач-2. Відповідач-1 посилався на те, що відповідно до умов договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на відповідача-2, у тому числі і по договору банківського рахунку.

В п. 2.1.28. договору банківського рахунку сторонами погоджено, що усі інші відносини між відповідачем-1 та позивачем, не врегульовані цим договором, вирішуються шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору. Зокрема, договір не передбачає права відповідача-1 в односторонньому порядку шляхом зміни Умов та правил надання банківських послуг, які не є частиною договору банківського рахунку та до того ж ніяк у ньому не згадуються, та розміщення цих змін тільки на веб-сайті відповідача-1 відступати боргові зобов`язання або інші права чи обов`язки за договором третім особам.

Згідно з п. 3.2.3. договору банківського рахунку банк має право доповнювати та коригувати тарифи, змінювати розмір відсотків на залишки вільних коштів на рахунку (рахунках) у порядку, передбаченому п. 6.3. цього договору. Додатково інформація про чинні тарифи та зміни до них розміщується на дошці оголошень в операційному залі банку.

За умовами п. 6.3. договору банківського рахунку за ініціативою банку можуть бути внесені зміни і доповнення у тарифи, розмір відсотків, що нараховуються на залишки вільних коштів. При цьому банк направляє клієнту повідомлення про внесення змін та/або доповнень із зазначенням дати змін/доповнень не пізніше аніж за 20 днів до їх введення у дію. Повідомлення вноситься до виписки за-рахунком (рахунками) клієнта.

На твердження позивача, в односторонньому порядку згідно з вищезазначеними пунктами договору банківського рахунку відповідач-1 мав право виключно змінювати тарифи або розміри відсотків за рахунками, а не замінювати сторін договору.

Відповідно до п. 2.1.18. договору банківського рахунку банк зобов`язаний зберігати таємницю операцій за рахунками клієнта та без згоди клієнта передавати відомості третім особам тільки у випадках, передбачених чинним законодавством. Тобто, як вказує позивач, передачу боргу відповідачу-2 можна було б вважати правомірною лише за умови попереднього укладання додаткової угоди з позивачем та отримання відповідного дозволу позивача на передачу відповідачу-2 відомостей щодо відповідного рахунку та операцій за ним. Таких документів позивач, за його твердженнями, не укладав, згоди жодним чином не надавав.

Як стверджує позивач, укладення договору відповідачами суперечить не тільки умовам договору банківського рахунку, а й закону. Відповідно до положень ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Договір банківського рахунку не містить умов про мовчання як спосіб вираження згоди позивача на відступлення відповідачем-1 своїх прав чи обов`язків відповідачу-2. Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачами. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів за винятком випадків, встановлених законом. В силу положень ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідач-1 не мав права самостійно змінювати умови договору банківського рахунку, замінюючи себе на відповідача-2 у частині виплати коштів за договором банківського рахунку.

Станом на 17.11.2014 року договір банківського рахунка не був розірваний, тобто банк (відповідач-1) не повинен був виплачувати грошові кошти позивачу, а отже, за твердженням позивача, не існувало боргу, який міг би виступати сам по собі предметом договору про переведення боргу. Позивач вказує, що можлива лише повна заміна сторони у договорі банківського рахунку, однак відповідач-2 не міг би стати стороною такого договору, адже не був та не є банком, а за переконанням позивача, виключно банк може бути стороною договору банківського рахунку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що заміна сторони у договорі банківського рахунку на відповідача-2, який не є банком, або переведення обов`язків за цим договором на таке товариство суперечить нормам чинного законодавства та є підставою для визнання договору недійсним.

Позивач також вказує, що згідно з п. 1 спірного договору банк переводить на відповідача-2 зобов`язання, що виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування. Однак договір банківського рахунку до таких договорів не відноситься і відповідачі у оскаржуваному договорі не передбачили переведення прав за договорами банківського рахунку, отже у відповідачів не було підстав переводити права за договором банківського рахунку та включати відомості про нього до додатку 1 до договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статтей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі № 6-806цс16.

Таким чином, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

У даному випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору у контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача у майбутньому законних майнових прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17).

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Згідно із статтею 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 321/1260/19 зазначено наступне:

"Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:

- по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;

- по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу".

Зі змісту договору банківського рахунка № 8І29618І від 20.09.2006 року, боржника за яким змінено відповідачем-1 всупереч закону в односторонньому порядку, вбачається, що він не містить положень про мовчання як способу вираження згоди позивача на відступлення банком своїх прав чи обов`язків третім особам. До того ж, відповідно до положень ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачами. Тим самим Банк, у порушення положень зазначеної ст. 1066 Цивільного кодексу України, обмежив право позивача (клієнта за договором банківського рахунка) щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

У своїх запереченнях відповідач-1 стверджує, що недотримання ним при укладенні договору переведення боргу вимог ст. 520 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки, начебто, такого наслідку не передбачено у самій ст. 520 Цивільного кодексу України.

Вказане суперечить нормам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, згідно з якими правочин може бути визнаний судом недійсним з підстав недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд погоджується із твердженням позивача, що будь-які односторонні зміни договору банківського рахунка, між первісними сторонами (позивачем та відповідачем-1) є протиправними, адже його текст не включає таких можливостей. Зокрема, договір не передбачає права відповідача-1 в односторонньому порядку шляхом зміни якихось Умов та правил надання банківських послуг, які не є частиною договору, та розміщення цих змін тільки на власному веб-сайті відступати боргові зобов`язання або інші права чи обов`язки за договором третім особам. На спростування вказаного відповідачем-1 належних та допустимих доказів до матеріалів справи не представлено.

В свою чергу, відповідач-1 зазначає, що умови було розміщено на офіційному сайті відповідача-1 у відповідній редакції від 01.06.2014 року. Відповідно до таких Умов, взаємодія за договором клієнта з банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті банку у відповідному розділі Умов. При необхідності отримання банком згоди від клієнта на вчинення таких дій, сторони керуються вимогами ст. 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода). Саме на підставі таких Умов відповідача-1 було наділено правом переведення боргу на відповідача-2.

Відповідач-1 також зазначає, що за своєю правовою природою Умови, розміщені на його власному веб-сайті, є договором приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідач-1 також посилається на відповідні пункти Умов та правил надання банківських послуг (п. 1.1.7.58 та п. 1.1.7.59), які розміщені на офіційному сайті Приватбанка та викладені в редакції від 01.06.2014 року, що містяться в розділі «архів договорів».

На підставі зазначених пунктів Умов та правил надання банківських послуг, 30.01.2015 року на офіційному сайті Банку за посиланням "https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru" було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з наступним змістом:

"У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015 р. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" зі згоди Клієнта".

За доводами відповідача-1, будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення відповідачем на ТОВ ФК "Фінілон" боргу за договором банківського рахунка на адресу банку не надходило, тому 17.11.2014 року між відповідачами було укладено договір про переведення боргу.

Проте, відповідачем-1, посилаючись на ст. 634 Цивільного кодексу України, не наведено жодного доказу того, що позивач підписав якийсь формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також відповідач-1 не надав доказів того, що Умови якось регулюють відносини за договором банківського рахунка, та є його частиною. Відповідач-1 не наводить посилання на жоден пункт договору банківського рахунка, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.

Тому з врахуванням зазначених положень саме АТ КБ "ПриватБанк" повинен доводити перед судом належними та допустимими доказами наявність відповідних письмових змін до договорів банківського рахунку, які не визнають клієнтами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс1), в якій АТ КБ "Приватбанк" шляхом незаконного застосування "мовчазної" згоди його клієнтів незаконно змінював умови кредитних договорів, зазначила наступне: "За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.". Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться у матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

При цьому, суд критично оцінює довідку заступника Головного бухгалтера АТ КБ "ПриватБанк" від 05.06.2020 року про перерахування на рахунок ТОВ ФК "Фінілон" коштів, належних позивачу, оскільки вказана довідка не є первинним документом, що підтверджує господарську операцію. Витяг з електронного додатку до договору переведення боргу від 17.11.2014 року також не підтверджує перерахування коштів, належних позивачу від відповідача-1 до відповідача-2.

Вважаючи, що дії відповідачів щодо укладення оскаржуваного правочину та переведення боргу вчинені зі значними порушеннями як чинного законодавства, так і умов договору банківського рахунку, тому укладений між відповідачами договір підлягає визнанню недійсним у частині, що стосується позивача та договору банківського рахунку від 20.09.2006 року № SI296N.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 року у справі № 910/15496/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" у частині, що стосується будь-яких прав чи зобов`язань за договором банківського рахунка, укладеним ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Кримське регіональне управління" (правонаступником якого є Банк) та Компанією. Стягнуто солідарно з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед 2102,00 грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2021 року касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 року у справі № 910/15496/20 скасовано; справу № 910/15496/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 року вказав на те, що «Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині застосування до спірних правовідносин частини першої статті 257, 261 ЦК України, що, зокрема, було визначено скаржником у касаційній скарзі як підстава оскарження рішень судів попередніх інстанцій, оскільки судами не надавалась належна правова оцінка усім доказам у справі в частині визначення початку перебігу строку позовної давності, поважності причин пропуску позовної давності з урахуванням того, що Компанія звернулась за захистом своїх прав майже через шість років, та враховуючи події, які відбувались на території Автономної Республіки Крим і були загальновідомими у розумінні обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, проявляти турботу до свого майна та бути обізнаною з його станом.

Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено та не досліджено чи мав можливість позивач довідатися про наявність оспорюваного договору з огляду на наявність тривалих договірних відносин (з 2006 року) між позивачем та відповідачем та необхідністю обслуговування банківського рахунку (здійснення розрахунково-касового обслуговування, видача банківських карток, проведення операцій по рахунку, видача розрахункових документів тощо), що передбачено умовами Договору банківського рахунку від 20.09.2006 року.».

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, відповідачем-1 згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог у даному спорі.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Однак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", 22.10.1996, заяви № 22083/93, № 22095/93; пункт 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", 20.09.2011).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 року у справі № 910/12604/18.

Відтак, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З наведеного вбачається, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.

У даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання договору переведення боргу недійсним строк позовної давності.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Так, позивачем було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву про розірвання договору банківського рахунку та стягнення залишків грошових коштів на рахунках, на підставі якої відкрито провадження у справі № 910/5684/20.

Зі відзиву відповідача-1 на вказаний позов від 19.05.2020 року позивачу стало відомо про укладення 17.11.2014 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору про переведення боргу.

З розглядуваним позовом про визнання договору про переведення боргу недійсним позивач звернувся до суду 12.10.2020 року.

При цьому, при зверненні до суду з даним позовом позивач просив визнати поважною причину пропуску позивачем строку для звернення до суду з даним позовом та поновити цей строк, почавши його облік з 19.05.2020 року.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів у підтвердження обізнаності позивача про укладення між відповідачами договору переведення боргу від 17.11.2014 року до моменту подання відповідачем-1 у межах справи № № 910/5684/20 відзиву на позов від 19.05.2020 року, суд дійшов висновку, що позивач про існування оскаржуваного договору від 17.11.2014 року дізнався безпосередньо з відзиву на позов відповідача-1 від 19.05.2020 року у справі № 910/5684/20, зворотного відповідачем-1 не доведено.

Крім того, на переконання суду, довідатися про наявність оскаржуваного договору до подання відповідачем-1 відзиву на позовну заяву у справі № 910/5684/20 позивач не мав можливості, оскільки розрахунково-касове обслуговування рахунку, видача банківських карток, проведення операцій по рахунку, видача розрахункових документів тощо за договором банківського рахунку від 20.09.2006 року відповідачем-1 не здійснювалося та належними доказами відповідачем-1 не доведено.

З огляду на зазначене, строк позовної давності позивачем при зверненні до суду із позовною заявою про визнання оспорюваного правочину недійсним не пропущено.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем-1 у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ідентифікаційний код 14360570) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (ідентифікаційний код 38920700) в частині, що стосується будь-яких прав чи зобов`язань за договором банківського рахунка № SI296N, укладеним 20.09.2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк" в особі філії «Кримське регіональне управління» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ідентифікаційний код 14360570) та Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) (реєстраційний номер НЕ 177923).

3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ідентифікаційний код 14360570) на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) (реєстраційний номер НЕ 177923, адреса: 3030, Республіка Кіпр, Лімассол, 18 Евагора, Папахристофору стр., Петуссис Брос Білдінг, 3 поверх) судовий збір - 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (ідентифікаційний код 35920700, адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна 29-А) на користь Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) (реєстраційний номер НЕ 177923, адреса: 3030, Республіка Кіпр, Лімассол, 18 Евагора, Папахристофору стр., Петуссис Брос Білдінг, 3 поверх) судовий збір - 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня).

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.10.2022р.

Суддя О.В. Котков