Рішення № 106796070, 29.09.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19299/21

Провадження № 2/344/1291/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Герлан Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка про поновлення на роботі та оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що позивачка працює на посаді викладача бандури в дитячій музичній школі №1 ім. М.Лисенка у м. Івано-Франківську. 30.10.2021 директором Кецало Ганною Володимирівною ознайомлено позивача з повідомленням від 30.10.2021 №2 про обов`язкове щеплення проти COVID-19, в якому повідомлялось про те, що з 08.11.2021р. на період дії карантину, встановленого Кабінету Міністрів України щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників школи. Окремо, посилаючись на наказ МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.20 №1236 просили позивача до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про протипоказання. Позивача було повідомлено, якщо до 05 листопада 2021 року вона не подасть одного із зазначених документів, то 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», період відсторонення без збереження зарплати не увійде до страхового стажу, що дає право на щорічну відпустку. Незважаючи на заперечення позивача, про те, що запитувана інформація є такою, що не підлягає до розголошення, оскільки являється медичною таємницею, позивачу стало відомо, що її відсторонили від роботи наказом 05 листопада 2021 року №95. Відповідно до наказу позивачку відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава відсторонення - повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 30.10.2021 №2.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позов з тих підстав, що письмовим повідомленням від 30.10.2021р. №2 позивача було повідомлено про можливе відсторонення від роботи у зв`язку із не проходженням щеплення проти COVID-19. Позивачу було запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Наказом директора школи від 05.11.2021р. №95 ОСОБА_1 відсторонено від роботи викладача бандури з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 передбачається, що щеплення є обов`язковим у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16,09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач не вказує та не надає доказів того, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинації. Відповідач видав наказ, застосувавши відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством. Наказ видано на виконання прямої вказівки зазначеної постанови КМУ. Керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи. Постанова КМУ від 09.12.2020 року № 1236 є чинною і ніким не скасованою, а тому обов`язковою до виконання. Вимога, що персонал закладів освіти повинен бути вакцинованим задля збереження здоров`я дітей (яких не вакцинують) переслідує легітимну мету. Будь-якої дискримінації в цьому немає, адже працівники відсторонюються від роботи не через стан здоров`я (наявність якогось захворювання), а через не здійснення вакцинування. Для того, щоб не ставити під загрозу життя та здоров`я дітей, адже останні мутації вірусу вражають дітей, в той час як існуючі вакцини до дітей не застосовуються. Відсторонення від роботи не є видом дисциплінарного стягнення, а відтак у цьому випадку норма ст. 147 КЗпП України не застосовується.

Позивачкою подано відповідь на відзив, у якій зазначається, що відповідачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарноепідеміологічної служби. Натомість відповідач виніс наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. В законодавстві України відсутня норма, яка б зобов`язувала будь-кого до примусової вакцинації від коронавірусної хвороби. Зазначає, що у позивача наявні всі необхідні щеплення, передбачені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже не підлягають доказуванню обставини, які визнаються сторонами.

Обставини перебування позивача та відповідача в трудових відносинах, відсторонення позивача сторонами не заперечено.

Згідно повідомлення від 30.10.2021 року № 2, за підписом директора дитячої музичної школи № 1 ім. М. Лисенка, «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» позивача повідомлено про те, що з 08.11.2021 року, на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників школи.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 позивача зобов?язано до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.

У повідомленні попереджено позивача про те, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року позивачку буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». У цьому ж повідомленні позивачку проінформовано про те, що період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначенні пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, оскільки у цей період роботодавець не сплачуватиме за неї страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Відповідно до Наказу № 95 від 05 листопада 2021 року директора Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 ім. М. Лисенка, ОСОБА_1 , викладача бандури з 08 листопада 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава відсторонення - повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 30.10.2021 року № 2.

У графі «З наказом ознайомлена:» позивач зазначила, що ознайомлена з наказом.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв`язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об`єктивно кореспондується з обов`язками, право на дошкільну освіту закон пов`язує з обов`язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправомірність дій завідувачки дитячого навчального закладу є необґрунтованими і такими, що суперечать закону.

У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка неї отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Відповідно до правозастосування Верховного Суду в справі «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) та Vavrichka & others vs Czech Republic» суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Таким чином відсутні правові підстави у скасуванні наказу про відсторонення від роботи.

Позивача не було звільнено з роботи тому відсутні правові підстави для її поновлення на роботі як звільненого працівника.

Позивача не було звільнено з роботи, тому відсутні правові підстави для зобов?язання відповідача виплатити середній заробіток.

Відповідачем видано наказ про відсторонення позивача із попередженням позивача про правові наслідки не виконання нею її обов?язку, що встановлений для неї наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 позивача зобов?язано до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.

Отже позивачу було заздалегідь відомо правові наслідки невиконання нею наказу відповідача та наказу Міністерства охорони здоров`я України і Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236.

Разом з цим зобов?язання сплатити середній заробіток, про що вказано в прохальній частині позову в якості матеріально-правової вимоги позивача до відповідача не належить до ефективних способів захисту прав. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду використання заздалегідь неефективного засобу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153.

Позивачка не надала суду доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідно до постанови КМУ № 1236 саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153: 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [ЄЄ], №№28859/11 і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).» ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень. В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хворіб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. ... Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу. В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом. Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань». З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини. Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером. Стосовно доводів про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією... Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів». Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і, як наслідок, позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я». Верховний Суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19): «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим».

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

в позові ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 ім. М. Лисенка про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бородовський С.О.