Ухвала суду № 106792400, 12.10.2022, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6283/22

Провадження № 1-кп/204/586/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22022040000000188 внесене доЄдиногореєструдосудових розслідувань 18 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисників: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування свого клопотання зазначив, що слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2022 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 23 жовтня 2022 року. Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що інший, більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вищевказаним ризикам. Щодо наявність ризику переховування від суду обґрунтовується тим, що обвинувачений має проросійські погляди, не визнає діючої влади в Україні. Таким чином, ОСОБА_3 , розуміючи тяжкість та строки покарання, яке йому може бути призначено, в разі визнання його винним у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення та, очевидно, в разі обрання більш м`якого виду запобіжного заходу, може виїхати до неконтрольованої території Збройними Силами України. Наявність ризику незаконного впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що після оголошення підозри та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 290 КПК України ОСОБА_3 обізнаний про можливий факт свідчення проти нього його оточення, наявність в матеріалах кримінального провадження підстав для призначення судових експертиз. Враховуючи ці обставини, обвинувачений, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати позапроцесуальним шляхом на свідка, експертів та на інших осіб. Наявність ризику продовжувати кримінальне правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується фактом того, що обвинувачений має стійкі та сформовані проросійські погляди, не підтримує діючу владу на території України. Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 відповідає суспільному інтересу, оскільки кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя, безкарності за вчинене особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки, особливо у період дії воєнного стану на території України. Все вищезазначене дає стороні обвинувачення достатньо підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_3 при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, у подальшому може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, чи скоїти інше.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування зазначив, що підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні з огляду на наступне. Як вбачається з клопотання, прокурор просить продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 на підставі постанови прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 . Згідно вказаної постанови прокурора від 01 березня 2022 року, прокурор приймав рішення про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі саме ч. 1 ст. 615 КПК України з урахуванням введення в Україні режиму воєнного стану. Законом було передбачено сукупність двох обов`язкових передумов для виникнення повноважень у прокурора, обумовлених ч. 1 ст. 615 КПК України: введення режиму воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; неможливість виконання у встановленому законом строки слідчим суддею повноважень, зазначених у ч. 1 ст. 615 КПК України. Зазначене підтверджується й роз`ясненнями щодо правильності використання цієї норми, наданими суддями Верховного Суду. Сторона захисту вважає, що матеріали клопотання не містять матеріалів, що підтверджують ствердження сторони обвинувачення про наявність «розумної підозри» в тому, що він причетний до вчинення «правопорушення» в розумінні ст. 5 параграф 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Згідно мотивувальної частини клопотання, підстави обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України, підтверджується зібраними доказами, а саме: протоколом обшуку за місцем мешкання ОСОБА_3 від 27 лютого 2022 року; протоколом огляду вилучених під час обшуку предметів від 28 лютого 2022 року; висновком судової вибухо-технічної експертизи № СЕ-19/104-22/12629-ВТХ від 06 червня 2022 року Дніпропетровського НДЕКЦ МВС; висновком судової експертизи № 90 від 04 серпня 2022 року ЗЕС ІСТЕ СБУ в УСБУ у Дніпропетровській області; протоколом огляду від 05 серпня 2022 року; показаннями свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у сукупності, які відкриті стороною обвинувачення у порядку ст. 290 КПК України. Зі змісту повідомленої ОСОБА_3 підозри взагалі не зрозуміло, які саме протиправні дії, передбачені в ст. 111 КК України, він здійснював. В клопотанні чітко визначені анкетні дані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і приналежність їх до 9 управління департаменту оперативної інформації 5 служби ФСБ РФ. Однак, жодних достовірних даних, отриманих з офіційних джерел відносно приналежності вказаних осіб до спецслужб РФ в матеріалах кримінального провадження не має. Відомості, які отримані на сайті «Миротворець» на які посилається орган досудового розслідування є очевидно неналежними, у зв`язку з тим, що вказаний сайт не належить до українського сегменту мережі Інтернет, реєстратор доменного імені холдинг провайдер є іноземним суб`єктом. Відсутність сайту «Миротворець» в українському сегменту, а отже неможливість використання даних вказаного сайту в якості доказів визнано Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справа № 756/3653/19, провадження № 61-8117св20. Посилання сторони обвинувачення на докази не можуть бути взяті судом до уваги, у зв`язку з тим, що ці докази є очевидно недопустимими в світлі ст. 87 КПК України, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Ризик переховування від суду прокурором обґрунтовується тим, що обвинувачений має проросійські погляди, не визнає діючої влади в Україні. Однак, жодних об`єктивних та достовірних даних про наявність поглядів та невизнання діючої влади в клопотанні не має. Навпроти, ОСОБА_3 є пенсіонером поліції, під час проходження служби проходив перевірки та атестації, які визнавали його придатним до служби та відповідним займаним посадам. Жодних даних про наявність у нього проросійських поглядів в матеріалах особової справи, яка додана стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження немає. Отже, вказане твердження є хибним та не може свідчити про наявність ризику. Що стосується тяжкості можливого покарання то ОСОБА_3 тримається під вартою вже більше ніж пів року. Раніше наявність ризику втечі обґрунтовується тими ж обставинами, що й зазначені у клопотання. Отже, є очевидним. що раніше встановлений слідчим суддею ризик втечі зменшився зі збігом часу, проведеного ОСОБА_3 під варто. А за відсутності нових обставин гіпотетична наявність ризику втечі вже не може виправдовувати тримання ОСОБА_3 під вартою. Крім того, з урахуванням введення в Україні воєнного стану, ОСОБА_3 як громадянин України призовного віку, не має можливості виїхати за межі України. Отже, доводи прокурора про наявність на теперішній час такого ризику, є нічим не обґрунтованим правопорушенням. Ризик незаконного впливу на свідків та експертів у кримінальному провадженні також раніше встановлено не було, та у клопотанні не наведено обставин, що свідчить про його виникнення після постановлення попередньої ухвали слідчого судді. Клопотання прокурора не містить посилання на жодні конкретні обставини, які б свідчили на користь того, що ОСОБА_3 вчиняв чи буде вчиняти такі дії. ОСОБА_3 навіть не знайомий зі свідками, тим більш, що до співробітників поліції, які зазначені як свідки немає вільного доступу, анкетні дані понятих змінено, а експертизу вже проведено. тому впливати на експерти немає навіть гіпотетичної можливості. Тобто, наявність вказаного ризику нічим не підтверджено. Ризик продовжувати кримінальне правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення, то згідно клопотання прокурора вказаний ризик обґрунтовується фактом того, що обвинувачений має стійкі та сформовані проросійські погляди, не підтримує діючу владу на території України. Отже, прокурор знов посилається на нічим не підтвердженим припущенням, на яке вже посилався при визначенні ризику втечі. Обов`язковою умовою під час обрання (продовження) запобіжного заходу є надання копій матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Однак, не дивлячись на те, що до суду надійшов лише обвинувальний акт і реєстр, прокурор не надав до клопотання жодних матеріалів, якими він обґрунтовує своє клопотання. ОСОБА_3 має постійне місце мешкання в м. Дніпро, має на утриманні двох неповнолітніх дітей є особою призивного віку. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати приміщення у певний (нічний) період доби було б цілком достатньо для запобігання ризику втечі. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_11 заявив суду клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування клопотання зазначив, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_3 , до вручення зміненої підозри від 10 серпня 2022 року, а це лише ч. 1 ст. 263 КК України, а згодом і ч. 1 ст. 111 КК України дійсно відноситься до категорії тяжких, однак, їх тяжкість сама по собі не є достатньою підставою для запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обвинувачення у повному обсязі базується на припущеннях, в обґрунтування своєї підозри, слідчий та прокурор посилається на докази, які не дають жодного підтвердження, а саме, звинувачуючи ОСОБА_3 у державній зраді, обвинувачення посилається на роздруківку з сайту «Миротворець», який є незалежною недержавною організацією, створеною групою вчених, журналістів та спеціалістів з питань дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, які займаються творчою, науковою та журналістською діяльністю. За інформаційною підтримкою Центру «Миротворець» було створено однойменний сайт, який також є незалежним недержавним ЗМІ. Джерелами інформації для Центру є насамперед загальнодоступні матеріали з інтернету та друкованих видань. В роботі Центр користується інформацією, яку надають приватні особи на умовах конфіденційності, згідно з чинним законодавством, інформація, що міститься в анонімних зверненнях, в роботі Центру не використовується. Відносно обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, сторона обвинувачення жодним чином не довела склад вказаного кримінального правопорушення, а насамперед відповідність диспозиції статті, а саме, який Закон порушено ОСОБА_3 , яким передбачено відповідний дозвіл на носіння, зберігання, придбання чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв. Прокурор ОСОБА_12 в своє виправдання при розгляді клопотання про відвід прокурора повідомив, що ОСОБА_3 пропонувалось укладення угоди про визнання винуватості за ч. 1 ст. 263 КК України але не повідомив, що для цього ОСОБА_3 двічі вивозили з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» до приміщення УСБУ Дніпропетровської області та один раз до нього приїздили працівники УСБУ з метою схилення до визнання обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України. Можливо прокурор і повідомив слушну причину з цього приводу але не повну і достовірну інформацію, тобто про те, що все відбувалося без повідомлення захисту, якому про це стало відомо у подальшому після чергового засідання суду. Крім того, не враховано, що ОСОБА_3 раніше не судимий, має постійне місце проживання, ніяких повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень не має, є пенсіонером МВС, має міцні соціальні зв`язки, дружину, що має невиліковну хворобу та двох малолітніх дітей. постійне місце реєстрації та проживання, страждає на цукровий діабет, таким чином, підстав для застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу не має. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід на домашній арешт.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання прокурора. В обґрунтування свого клопотання зазначила, що клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з клопотання прокурор ОСОБА_12 обґрунтовує наявність ризику переховування від суду тим, що ОСОБА_3 має проросійські погляди та не визнає діючої влади в Україні. Жодним чином не зрозуміло яким саме чином встановлено та чим доводиться наявність цього. Вважала, що особа яка є пенсіонером МВС, давала присягу народу України, додержувалась Законів України, боролася із злочинністю, буде вчиняти кримінальні правопорушення. Послужний список ОСОБА_3 свідчить якраз про інше. Окрім цього, підозра, яка була оголошена ОСОБА_3 є необґрунтованою, в основу покладені докази, які є очевидно недопустимими, а саме протокол обшуку, на якому вона ґрунтується, тому підстави для продовження тримання під вартою ОСОБА_3 не вбачається. Стороною обвинувачення не надано переконливих доводів (доказів) щодо неможливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 на даний час та доведення підстав обрання відносно нього виняткового запобіжного заходу. Обвинувачений ОСОБА_3 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є пенсіонером, має міцні соціальні стосунки, постійне місце проживання та реєстрації, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину, яка не працює, в розшуку не знаходився, має ряд хронічних захворювань. Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, відсутність ризиків, якими прокурор обґрунтовує своє клопотання та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_3 з 27 лютого по теперішній час перебував під вартою, сторона захисту вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити та обрати запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_8 повністю підтримала думку інших захисників. Суду зазначила, що ризики, які були зазначені прокурором у своєму клопотанні нічим не підтверджені, доказів стороною обвинувачення надано не було. Окрім цього, прокурором до свого клопотання не було долучено жодного доказу, який би підтверджував наявність вказаних ризиків, що в свою чергу надає підстави для відмови в задоволенні такого клопотання. Просила відмовити в задоволенні клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку своїх захисників. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Суду пояснив, що він не зберігав у себе вдома гранату, оскільки в нього двоє малолітніх дітей, окрім цього він обізнаний про відповідальність за зберігання боєприпасів. Його під час досудового розслідування схиляли до того, щоб він визнав провину по ч. 1 ст. 263 КК України і йшов на два роки умовно. Він не вчиняв кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України. Він дійсно їздив до Російської Федерації кожного року, однак лише задля того щоб провідати хворого батька.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 131 КПК України).

Зі змісту частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України випливає, що суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як було встановлено в судовому засіданні ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2022 року було продовжено строк дії запобіжного заходу ОСОБА_3 у виді тримання під вартою строком до 23 жовтня 2022 року, без визначення розміру застави.

Слід окремо зазначити, що Дніпровським апеляційним судом неодноразово переглядались ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська щодо продовження строку дії запобіжного заходу обраного відносно обвинуваченого за апеляційними скаргами сторони захисту. Під час перегляду вказаних ухвал суду судом апеляційної інстанції було встановлено продовження існування, встановлених слідчими суддями та суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та надано їм відповідну правову оцінку.

Відповідно до пункту 9 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» № 1/0/2-22 від 03 березня 2022 року, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.

З огляду на це, суд здійснюватиме оцінку обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, у тому числі з урахуванням попередньої оцінки, здійсненої при постановленні ухвал суду про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому, з урахуванням раніше наданих прокурором та стороною захисту відповідних матеріалів.

Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбаченихрозділом ІІцього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 186 КК України, клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.

Главою 18 КПК України врегульовано питання про запобіжні заходи та затримання особи, зокрема згідно ч. 1ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченимст. 177 КПК України.

Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ст. 177 КПК України,метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбаченіст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК Українислідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

За змістом положень ч. 1ст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України,підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Дане кримінальне провадження № 22022040000000188, внесене доЄдиного реєструдосудових розслідувань 18 серпня 2022 року, знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, метою якого є визначення можливості призначення судового розгляду та вирішення процесуальних питань, пов`язаних з подальшим розглядом справи. Відповідно до ст. 17 КПК України суд має встановити поза розумним сумнівом винуватість або невинуватість особи у зазначених в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів, що виключає можливість оцінки судом на даній стадії обґрунтованості підозри, між тим, оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд не вправі на стадії підготовчого судового засідання вирішувати питання щодо винуватості особи, належності та допустимості доказів на підтвердження такої винуватості.

Окрім цього, слід зазначити, що при розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, наявність обґрунтованої підозри не є єдиною підставою для продовження строку дії запобіжного заходу, та судом оцінюються усі ризики зазначені прокурором у своєму клопотанні.

Враховуючи об`єктивні підстави часу розгляду зазначеного кримінального провадження проведення підготовчого судового засідання, суд позбавлений можливості прийняти доводи сторони захисту щодо зменшення ризиків, оскільки будучи на стадії підготовчого судового засідання, ризики, які зазначені прокурором зберігаються та не зменшуються з часом.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі від 23 січня 2012 року № 30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Між тим, суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правоопрушення може вдатися до відповідних дій.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_3 не працює, оскільки є пенсіонером, і живе за рахунок державного пенсійного забезпечення, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину, яка має захворювання, на користь реального існування вказаного ризику слід віднести те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022введено воєнний стан що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовоюта нелюдською агресієюросійської федерації проти України, у ОСОБА_3 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органамивлади своїхповноважень напевних територіяхта якіснопогіршує криміногеннуобстановку,що всвою чергупогіршує можливістьздійснення контролюза поведінкою обвинуваченого.

При цьому, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України,кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мамедов проти Росії» від 01 червня 2006 року, зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення.

Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Перевіряючи наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме впливу ОСОБА_3 на свідків та експерта у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Ризик впливу на свідків та експерта, існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від свідків та експерта та дослідження їх судом.

Оскільки судовий розгляд по справі не розпочато, свідки та експерт ще не допитані судом, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків та експерта, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слід окремо зазначити, що для здійснення тиску на свідків та експерта достатньо того, що особа, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, може вчинити дії, покликані на примушення свідків та експерта до надання неправдивих показань або ж відмову від їх надання.

На користь існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить суть пред`явленого обвинувачення ОСОБА_3 та те, що останній на протязі тривалого часу міг спілкуватися за допомогою програми «Viber» з представником іноземної держави та надсилати йому відповідні відомості щодо працівників правоохоронних органів. Та, будучи на волі може продовжити вчиняти незаконні дії щодо продовження, або ж вчинення нового кримінального правопорушення.

Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд у першу чергу враховує те, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що більше трьох років спілкувався з представником іноземної держави та передавав йому відповідні відомості, а тому з великою ймовірністю може вчиняти такі дії в подальшому, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі домашній арешт не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Застосування щодо ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків переховування від суду та/або впливу на свідків у провадженні. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.

Суд також враховує, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування домашнього арешту відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_3 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його позапроцесуальних дій.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, пов`язаний з доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.

Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

Слід окремо зазначити, що наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання та реєстрації, наявність неповнолітніх дітей та дружини, яка не працює, на які посилається сторона захисту, заслуговують на увагу, проте, суттєво ризики у кримінальному провадженні не зменшують.

Посилання сторони захисту на те, що у обвинуваченого на утриманні перебувають малолітні діти, дружина, на думку суду не може бути самостійною підставою для зміни запобіжного заходу. Така позиція суду обумовлена тим, що під час визначення обвинуваченому запобіжного заходу, суд, з думкою якого погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на них процесуальних обов`язків, а також запобігти ризикам, існування яких встановлено судом.

При цьому, судом розглянута можливість застосування не лише такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, а і всіх інших, більш м`яких, визначенихст. 176 КПК України, проте, жоден із більш м`яких запобіжних заходів, в тому числі і такий, як домашній арешт, який просили обрати захисники та обвинувачений, не забезпечать на даний час належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не зможуть запобігти вказаним ризикам.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою на домашній арешт, тому у задоволенні клопотання захисників та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою -задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 10 грудня 2022 року включно, без визначення розміру застави.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1