Постанова № 10678198, 05.08.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02"серпня 2010 р. Справа № 33/74-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Барбашова С.В.

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача –Калініна О.О.

відповідача - не з'явився.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 2101Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.10 по справі № 33/74-10

за позовом АК "Харківобленерго", м. Харків

до Малого приватного підприємства "Вікторія плюс", смт. Комсомольське

про стягнення 1024,31 грн. -

встановила:

В березні 2010 р. позивач –АК «Харківобленерго», м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача –МППФ «Вікторія плюс», смт. Комсомольське, Зміївського району, Харківської області 555,14 грн. заборгованості по ПДВ за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, 78,30 грн. пені, 78,36 грн. річних, 312,51 грн. інфляційних та судових витрат. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання за укладеним між сторонами договором № 10222 від 19.07.2005 р.; що вказаним договором сторонами визначені договірні величини споживання електричної енергії на квітень 2009 р., але відповідачем у зазначений період була використана електрична енергія в обсягах, що перевищує встановлені величини споживання електричної енергії, в зв’язку з чим, відповідачу був донарахований ПДВ на нарахування за перевищення договірних величин та ін.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Савченко А.А.) від 22.06.2010 р. по справі № 33/74-10 позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто пеню в сумі 78,30 грн., 3% річних в сумі 55,87 грн., інфляційні в сумі 248,24грн., 38,23грн. витрат по сплаті держмита та 88,11грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наступним:

-          Частково задовольняючи позов суд виходив з того що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання за укладеним між сторонами договором № 10222 від 19.07.2005 р.;

-          Частково відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено обов’язок споживачів сплачувати ПДВ за спожиту електроенергію вартість якої визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу, тоді як підвищена плата за спожиту понад ліміт електроенергію фактично є штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору, обов’язку сплати ПДВ на яку згаданим законом не передбачено та ін.

Позивач з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволенні позову не погоджується, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення в даній частині скасувати, та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Зокрема, позивач вважає висновки викладені в рішенні щодо відмови в позові такими, що суперечать п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив.

З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, суд направляв відповідну ухвалу на адресу останнього вказану в довідці Головного управління статистики у Харківській області (а.с. 80), однак відомостей про отримання відповідачем вказаної ухвали суд не має.

Згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов‘язок з‘ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, і процесуальні документи суд надсилав на юридичну адресу відповідача, судова колегія вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 19.07.2005 року між сторонами укладено договір № 10222 про постачання електричної енергії.

На підставі умов вказаного договору позивачем надано відповідачу послуги з постачання електричної енергії за період з квітня 2008р. по вересень 2008 р. Однак, всупереч умовам вказаного договору відповідачем ці послуги не були своєчасно оплачені, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 3761,67грн., ПДВ у розмірі 20% в сумі 752,32 грн. та борг за перевищення договірних величин споживання електроенергії в сумі 2775,68 грн. Вказану заборгованість стягнуто за рішенням господарського суду Харківської області по справі № 43/61-09.

Однак, доказів її сплати відповідачем суду не надано.

В зв’язку з простроченням оплати заборгованості позивачем з посиланням на умови договору та відповідні вимоги чинного законодавства України при зверненні до суду з позовом по даній справі нараховано до стягнення з відповідача 555,14 грн. заборгованості з ПДВ на ППЕ, 78,30 грн. пені, 78,36 грн. річних (в т.ч. 22,49 грн. ПДВ на 3% річних), 312,51 грн. інфляційних (в т.ч. ПДВ на індекс інфляції в сумі 64,27 грн.).

Матеріали справи також свідчать про те, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з наступного:

-          Частково задовольняючи позов суд виходив з того що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання за укладеним між сторонами договором № 10222 від 19.07.2005 р.;

-          Частково відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено обов’язок споживачів сплачувати ПДВ за спожиту електроенергію вартість якої визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу, тоді як підвищена плата за спожиту понад ліміт електроенергію фактично є штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору, обов’язку сплати ПДВ на яку згаданим законом не передбачено та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення ПДВ на ППЕ, індекс інфляції та річні, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до п. 6 додатку 2 до договору № 10222 сторони досягли згоди про забезпечення виконання зобов'язання по своєчасній оплаті послуг пенею, висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 78,30 грн. є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 55,87 грн. річних та 282,24 грн. інфляційних, нарахованих позивачем до стягнення в зв’язку з простроченням відповідачем строку оплати заборгованості.

Разом з тим, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення ПДВ нараховані на ППЕ, на індекс інфляції та на річні.

Зокрема необґрунтованими є висновки суду першої інстанції стосовно правової природи встановленого Законом України «Про електроенергетику»та укладеного між сторонами договором підвищеного тарифу за спожиту понад ліміт електроенергію. Суд безпідставно зазначив, що підвищена плата за спожиту понад ліміт електроенергію фактично є штрафною санкцією за неналежне виконання умов договору. Вказане підтверджується зокрема наступним:

Ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто штрафні санкції це самостійний вид цивільно-правової відповідальності, який застосовується до боржника в разі порушення ним своїх зобов’язань. Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій є норма закону або іншого акта цивільного законодавства, а фактичною –склад правопорушення (в т.ч. наявність протиправної поведінки, за яку передбачено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій).

Розділом 5 договору № 10222, додатком № 1 до договору, Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р. визначено договірні величини споживання відповідачем електроенергії на 2007 р. та її вартість.

Разом з тим, відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», Споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Дана норма закону також знайшла своє відображення в п. 4.2.2 укладеного між сторонами договору.

Отже, вказаним положенням закону імперативно визначено завищений (двократний) розмір вартості (тариф) електроенергії, спожитої понад встановлений ліміт. Тобто даним положенням на законодавчому рівні визначено саме тариф на спожиту понад ліміт електроенергію, а не штрафні санкції в розумінні ст. 549, 611 ЦК України, 231 ГК України, які застосовуються до споживача в разі перевищення вказаного ліміту.

Крім того, вказані положення договору та закону не містять будь-яких посилань на те, що за перевищення ліміту споживання електроенергії споживачі сплачують саме штрафні санкції, проте містять визначення такого платежу як «двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини».

Відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Таким чином, платники податку зобов’язані включати до бази оподаткування ПДВ суми сплаченої двократної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини, які сплачуються останніми відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», а також ПДВ на суму інфляційних та річних, які підлягають нарахуванню на підставі ст. 625 ЦК України в зв’язку з простроченням платником податку своїх зобов’язань з оплати спожитих послуг.

Тобто доводи позивача про обов’язок відповідача сплачувати ПДВ, нарахований на підвищений тариф, а так само про обов’язок відповідача сплачувати ПДВ нарахований на суму інфляційних та річних є правомірними.

Разом з тим враховуючи, що факт перевищення відповідачем договірних величин за квітень 2009 р. та величина такого перевищення підтверджується матеріалами справи, рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову про стягнення 555,14 грн. ПДВ нарахованого на підвищену вартість спожитої відповідачем електроенергії, 64,27 грн. ПДВ нарахованого на індекс інфляції, та 22,49 грн. ПДВ нарахованого на річні підлягає скасуванню, а позовні вимоги про їх стягнення –задоволенню.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 63,77 грн. держмита, 51 грн. держмита по скарзі та 147,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2010 р. по справі № 33/74-10 в частині відмови в позові про стягнення 555,14 грн. нарахувань ПДВ на ППЕ, 22,49 грн. нарахувань ПДВ на 3% річних, та 64,27 грн. нарахувань ПДВ на індекс інфляції і судових витрат скасувати та позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Малого приватного підприємства "Вікторія плюс" (63460, Харківська обл., Зміївський р-н., смт. Комсомольське, вул. Леніна, в тому числі з п/р 26007301730010 у відділ. ПИБ смт. Комсомольськ Х/О; МФО 351210; код ЄДРПОУ 22621628) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149; п/р 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ „Базіс”, МФО 351599, код ЄДРПОУ 00131954) 555,14 грн. нарахувань ПДВ на ППЕ, 22,49 грн. нарахувань ПДВ на 3% річних, та 64,27 грн. нарахувань ПДВ на індекс інфляції, 63,77 грн. держмита, 51 грн. держмита по скарзі, 147,89 грн. судових витрат.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 05.08.2010 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Барбашова С.В.