Постанова № 10678120, 25.06.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

22 червня 2009 року Справа № 2-18/545-2009                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, приватне підприємство "Фірма "Демір";

відповідача: не з'явився, кооператив "Монтажник";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Демір" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 23.04.2009 у справі №2-18/545-2009

за позовом           приватного підприємства "Фірма "Демір" (вул. Камська, 12-11,Сімферополь,95050)

до          кооперативу "Монтажник" (вул. Комунальна, 61-б, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

про стягнення 34167,98 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Позивач, приватне підприємство "Фірма "Демір", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, кооперативу "Монтажник", про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 25000,00 грн. і пені в сумі 9167,98 грн., всього 34167,98 грн.

                    Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору від 03.01.2008, укладеного між сторонами, не здійснив у повному обсязі оплату за отриманий товар, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 25000,00 грн.

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2009 у справі № 2-18/545-2009 (суддя І.К. Осоченко) позов приватного підприємства "Фірма "Демір" задоволено частково. З кооперативу "Монтажник" на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 22000,00 грн., 250,00 грн. державного мита та 72,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 3000,00 грн. боргу припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку зі сплатою відповідачем цієї суми під час судового провадження.

                    В іншій частині позову та у задоволенні клопотання про надання відстрочки виконання рішення відмовлено.

                    Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, стягнувши з відповідача суму боргу у розмірі 23000,00 грн., а також пеню в розмірі 12863,98 грн.

                    Підставою для скасування частини зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з’ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушення норм матеріального і процесуального права.

                    Так, позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу на підставі гарантійного листа №140 від 07.11.2008, оскільки це не відповідає фактичним обставинам справи. Поза увагою суду лишилися ті обставини, що відповідь відповідача на претензію, направлену на його адресу позивачем, свідчить, що на підставі договору від 03.01.2008 приватне підприємство "Фірма "Демір" здійснило поставку металопрокату та заборгованість за вказаним договором станом на 16.01.2009 складає 25000,00 грн., тобто відповідач особисто підтвердив наявність саме договірних відносин сторін.

                    У зв’язку з відпусткою судді Гонтаря В.І., на підставі розпорядження в.о. заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 здійснено його заміну на суддю Волкова К.В.

                    У судове засідання, призначене до розгляду на 22.06.2009 року, представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У минулому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги та просив стягнути з відповідача пеню в сумі 12863,98 грн. В частині вимог апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 23000,00 грн. представник позивача зазначив про помилкове зазначення вказаної суми та підтвердив, що заборгованість відповідача дійсно складає 22000,00 грн., яка й була стягнута судом першої інстанції.

                    Від кооперативу "Монтажник" на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою його представника, але доказів вказаних обставин суду надано не було. Разом з тим, у запереченнях до апеляційної скарги, які надійшли на адресу суду 03.06.2009, представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, як прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

                    Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням наявних у справі доказів судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю нез’явившихся представників сторін, оскільки їх явку не визнано обов’язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття у справі рішення.

                    При повторному перегляді справи в апеляційному порядку на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

                    Звертаючись до суду з позовом, приватне підприємство "Фірма "Демір" у якості підстав для його задоволення зазначала, що 03.01.2008 між ним як постачальником та кооперативом "Монтажник" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця металопрокат, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору (а.с. 7).

                    Датою оплати товару вважається дата платіжного документа покупця (пункт 1.3 договору). Пунктом 4.3 договору визначені умови оплати –передоплата, або протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

                    Позивач, на виконання умов договору, 07.11.2008 поставив відповідачу металопрокат на суму 85588,20 грн., що підтверджується витратною накладною №357 від 07.11.2008 (а.с. 13).

                    Відповідач прийняв поставлений товар, однак свої зобов’язання щодо її оплати у повному обсязі не виконав, частково сплативши лише 60588,20 грн., у зв’язку з чим за ним виникла заборгованість в сумі 25000,00 грн.

                    Претензією № 1 від 06.01.2009 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплати заборгованості та пені (а.с. 10), на що відповідач повідомив про скрутний фінансовий стан підприємства та просив позивача продовжити строк сплати заборгованості до 15.02.2009.

                    Несплата відповідачем зазначеної заборгованості з’явилась підставою для звернення позивача до суду з вимогою сплати основного боргу та пені за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

                    Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

                    Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення з кооперативу "Монтажник" заборгованості за поставлений металопрокат в сумі 22000,00 грн., дійшов висновку, що між сторонами крім договору від 03.01.2008 був укладений іншій правочин на підставі гарантійного листа відповідача №140 від 07.11.2008 (а.с. 9), відповідно до якого відповідач за витратною накладною № РН-0000357 від 07.11.2008 отримав металопрокат на суму 85588,20 грн., що підтверджує тільки наявність факту отримання відповідачем товару та не містить відомостей про факт поставки на виконання умов саме договору купівлі-продажу від 03.01.2008, оскільки у накладній міститься посилання на інший договір № ДГ-0000061 від 01.01.2002, у зв’язку з чим заявлені вимоги про стягнення пені згідно з уточненими позовними вимогами у розмірі 12863,98 грн. судом були відхилені.

                    Однак, судова колегія апеляційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками, виходячи з наступного.

                    Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

                    Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні ви конувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зви чайно ставляться.

Так, зазначаючи про відсутність в матеріалах справи доказів того, що сторони діяли на виконання саме договору від 03.01.2008, оскільки видаткова накладна від 07.11.2008 не містить відомостей про передачу товару саме на виконання цього договору, господарський суд першої інстанції безпідставно не врахував той факт, що предметом укладеного 03.01.2008 сторонами договору є продаж металопрокату (пункт 1.1); договором передбачений об’єм поставки згідно з первинними документами (видаткова накладна, рахунок-фактура) (пункт 2.1). Крім того, найменування товару, що є предметом договору, а саме металопрокат, співвідноситься з найменуванням товару, зазначеним у видатковій накладній. Продаж товару здійснений в період дії договору й сам факт його поставки відповідачем не заперечується.

                    Висновки місцевого господарського суду стосовно позадоговірного продажу товару спростовуються також положеннями Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, який чітко визначає перелік обов’язкових реквізитів первинних документів, які являються підставою для бухгалтерського обліку господарської операції, та норми якого не визначають в якості обов'язкового реквізиту номер і дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказують на обов'язковість, зокрема, визначення змісту і об'єму господарської операції. При цьому, в суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що посилання у накладній як на підставу здійснення господарської операції на договір № ДГ-0000061 від 01.01.2002 є помилковим, допущеним бухгалтером підприємства при оформлені зазначеної накладної. Договір від такої дати між сторонами не існував й не був підставою для поставки товару.

Стосовно посилань представника відповідача на ті обставини, що укладений між сторонами договір від 03.01.2008 фактично не виконувався та є неукладеним, судова колегія визнає надуманими й такими, що не звільняють відповідача від цивільної відповідальності, адже такі посилання протирічать загальним засадам цивільного й господарського законодавства, оскільки сторони за спірним договором дійшли згоди щодо його істотних умов, а саме –щодо предмета та ціни договору, тому підстави вважати його неукладеним відсутні.

                    З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені обґрунтовані та підлягають задоволенню.

                    Разом з тим, умовами договору, зокрема, пунктами 4.6, 6.3, встановлена різна відповідальність відповідача у випадку несвоєчасної оплати товару:

                    - протягом місяця з моменту відвантаження товару –відповідачем сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки (пункт 4.6 договору);

                    - за несвоєчасну оплату отриманого товару - відповідачем сплачується пеня у розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочки згідно договору (пункт 6.3 договору).

                    Позивач, звертаючись із позовом, а згодом й з апеляційною скаргою, просить стягнути з відповідача пеню в сумі 12863,98 грн., розраховану ним на підставі пункту 6.3 договору, тобто у розмірі 0,3 %.

                    Однак, позивачем не враховані норми спеціального законодавства, що підлягають застосуванню відносно виниклих правовідносин, а саме - положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, статтею 3 якого встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

                    Таким чином, стаття 3 названого Закону є імперативною нормою та встановлює граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

                    Більш того, у частині другій статті 343 Господарського кодексу України прямо передбачено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

                    Відтак, судова колегія вважає необхідним застосувати до відповідача відповідальність у вигляді стягнення пені у розмірі відповідно до цієї норми Закону та пункту 4.6 Договору сторін.

                    Відповідно до Постанови Національного банку України від 21.04.2008 № 107 в період з 30.04.2008 по 15.06.2009 розмір облікової ставки складав 12 %.

                    Згідно вказаних норм матеріального права пеня, яка підлягає стягненню з кооперативу "Монтажник", за період з 28.11.2008 по 17.03.2009 складає 2724,78 грн.:

                    74588,20х24%х4/365=196,17

                    72588,20х24%х5/365=238,64

                    70588,20х24%х8/365=371,31

                    60000,00х24%х18/365=710,13

                    40000,00х24%х1/365=26,30

                    30000,00х24%х12/365=236,71

                    25000,00х24%х46/365=756,16

                    24000,00х24%х12/365=189,36.

Зважаючи на доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає їх такими, що спростовують висновки суду першої інстанції щодо стягнення суми пені.

В частині стягнення суми основного боргу та припинення провадження у справі щодо стягнення 3000,00 грн., сплачені відповідачем в процесі розгляду справи в рахунок суми боргу, рішення суду є правильним, обставини справи –повно встановленими.

                    З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення - скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені. Стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 2724,78 грн.

Сплачене відповідачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

                    Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункти 1, 2, 3 частини першої), 105, 49 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Демір" задовольнити частково.

                    2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.04.2009 у справі № 2-18/545-2009 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені.

                    3. В цій частині прийняти нове рішення про часткове задоволення позову.

                    Стягнути з кооперативу "Монтажник" (вул. Комунальна, 61-б, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001; банківські реквізити невідомі, ідентифікаційний код 22295450) на користь приватного підприємства "Фірма "Демір" (вул. Камська, 12-11,Сімферополь,95050; р/р 26009060040205 в КРУ КБ “Приватбанк“, МФО 384436, ідентифікаційний код 30227879) суму пені у розмірі 2724,78 грн.

                    Стягнути з кооперативу "Монтажник" (вул. Комунальна, 61-б, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001; банківські реквізити невідомі, ідентифікаційний код 22295450) на користь приватного підприємства "Фірма "Демір" (вул. Камська, 12-11,Сімферополь,95050; р/р 26009060040205 в КРУ КБ “Приватбанк“, МФО 384436, ідентифікаційний код 30227879) 277,24 грн. державного мита та 91,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    4. В частині стягнення суми основного боргу та припинення провадження у справі щодо стягнення 3000,00 грн. судове рішення залишити без змін.

                    Господарському суду міста Автономної республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                К.В. Волков

                                                                                В.М. Плут