Рішення № 10676854, 04.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2010 р. Справа № 66/255-10

вх. № 5808/1-66

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився відповідача - ОСОБА_1

розглянувши справу за позовом ТОВ "Віва". м. Луцьк

до ФОП ОСОБА_1, м. Харків

про стягнення 46703,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Віва", м. Луцьк (позивач) звернувся до господарського суду з позовом щодо стягнення з ФОП ОСОБА_1, м. Харків (відповідач), основного боргу за Генеральним договором дистрибуції №0104/1-ЗД-08 від 01.04.2008 року у розмірі 34958,09 грн., пені 11745,17 грн., а також просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 червня 2010 року було прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі, призначено її розгляд на 20 липня 2010 року о 10:45.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 липня 2010 року розгляд справи відкладався до 04 серпня 2010 року о 10:30 год.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог в повному обсязі заперечував, посилаючись при цьому на письмові пояснення надані суду 15 липня 2010 року через канцелярію у відзиві на позов в якому позивач визнав позовні вимоги з основного боргу у розмірі 30607,84 грн. та просив зменшити нараховані штрафні санкції (пеню), посилаючись при цьому на скрутне фінансове становище. Свої заперечення проти позову відповідач обґрунтовує частковим погашенням суми основного боргу згідно наданих суду копій квитанцій.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 01 квітня 2008 року було укладено Генеральний договір дистрибуції №0104/1-ЗД-08.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.3., Продавець (позивач) зобов'язаний продати, а Покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар на умовах та в порядку, встановлених даним договором.

Згідно п.2.1., п. 2.2. Договору Продавець (позивач) зобов'язаний поставити товар за цінами, діючими на момент поставки. Ціни на товар вказані в прайс-листах, що є невід'ємним додатком до договору. За умови відтермінування платежу 100 (сто) відсотків, але не більше ніж 21 календарний день з моменту одержання товару.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до 4.1. Договору товар відпускається зі складу Продавця (позивача) на умовах СРТ (Інкотермс 2000).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 47107,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №В-00000019 від 09.01.2009 р. на суму 47107,80 грн..

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується особистим підписом відповідача на вищенаведеній видатковій накладній.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 2.2. Договору відповідач зобов'язаний зробити оплату товару протягом 21 календарних днів з моменту передачі товару.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що граничний строк оплати за поставлений товар становить 30 січня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 34958,09 грн..

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання відповідача на часткове погашення суми основного боргу суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вбачається з наданих відповідачем копій квитанцій за ними проводились розрахунки за продукти харчування на виконання умов договору №586 від 04.08.2009 року. При цьому, заборгованість відповідача, яка є предметом спору, виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за Генеральним договором дистрибуції №0104/1-ЗД-08 від 01.04.2008 року, а не договором №586 від 04.08.2009 року.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 34958,09 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача 11745,17 грн. пені законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 467,04 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 598, 601, 602, 610, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 203 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" (43006, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, буд. 32, код ЄДРПОУ 32649823, р/р 26008300000249 у Луцькій філії АКБ "Форум", МФО 303644) 34958,09 грн. суми основного боргу, 11745,17 грн. пені, 467,04 грн. державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис)