Рішення № 106764496, 10.10.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2022 року справа № 580/3264/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною;

- зобов`язати відповідача видати позивачу довідку про реєстрацію її громадянином України.

- зобов`язати відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в ході розгляду адміністративної справи №580/2302/22 дізналась про те, що Указом Президента України від 11.04.2019 №127/2019 вона прийнята до громадянства України та відповідно до копії довідки №208/19 про реєстрацію особи громадянином України позивач є громадянином України з 11.04.2019 і наявна підстава для оформлення документа, що підтверджує громадянство України - тимчасового посвідчення громадянина України. Однак, відповідач доказів про отримання позивачем довідки №208/19 про реєстрацію її громадянином України не надав. Позивач зазначає, що вона не подала вчасно декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації у зв`язку з тим, що відповідач не повідомив про прийняття її до громадянства України. Разом з тим, станом на 22 квітня 2019 року у відповідача були наявні відомості, які є підставою для скасування посвідк, проте, відповідач не вчинив таких дій, протягом строку, визначеного в порядку, а скасовав посвідку через 3 роки і 1 місяць після виникнення підстав для її скасування. За вказаних обставин позивач просить прийняти у неї декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та видати довідку про реєстрацію її громадянином України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надавши до суду відзив, в якому зазначив, що на адресу позивача направив лист про прийняття її до громадянства України відповідно до Указу Президента України від 11.04.2019 № 127/2019. Відтак, вважає доводи позивача про необізнаність щодо стану розгляду її справи про прийняття до громадянства України необґрунтованими. Крім того, позивач не вчинила жодних дій для того, щоб отримати довідку №208/19 про реєстрацію особи громадянином України. Під час подання заяви про прийняття до громадянства України позивач подала зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити своє попереднє громадянство, а саме - громадянство Росії. Враховуючи те, що позивач протягом двох років з дати прийняття її до громадянства України обов`язку припинити іноземне громадянство та подати документи про припинення іноземного громадянства не виконала належним чином, підстави для подачі нею декларації про відмову від громадянства Російської Федерації відсутні. З огляду на наведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, відповідач вважає, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За вказаних обставин просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

05.09.2022 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій вказано, що відповідач не надав жодного доказу направлення та отримання нею повідомлення про прийняття її до громадянства України. З 11 квітня 2019 року до 11 травня 2022 року відповідач не вчиняв дії з метою дотримання ним принципу пропорційності, необхідного балансу для збереження прав, свобод та інтересів позивача, оскільки дозвіл на імміграцію в Україну та посвідка на проживання в Україні ним не скасована, не зважаючи на те, що з 11 квітня 2019 позивач є громадянином України. Враховуючи те, що позивач не була обізнана про прийняття її до громадянства України з незалежних від неї причин, вважає, що має право на подання декларації про відмову від громадянства Російської Федерації.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

Позивач ОСОБА_1 була громадянкою Російської Федерації, що підтверджується паспортами НОМЕР_1 , виданим Федеральною міграційною службою 30.07.2008, та 51№6487788, виданим 11.06.2013 Посольством Росії в Україні.

16.12.2008 позивачу був виданий дозвіл на імміграцію в Україну №10/3-4-9796.

23.08.2008 Соснівським районним відділом м. Черкаси Управління МВС України в Черкаській області позивачу була видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

15.09.2017 позивач звернулась до Соснівського районного відділу у місті Черкаси УДМС України в Черкаській області із заявою про прийняття до громадянства України.

Відповідно до Указу Президента України №127/2019 від 11.04.2019 позивач прийнята до громадянства України.

Згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України від 22.04.2019 №208/19 позивач набула громадянство України на підставі статті 9 Закону України “Про громадянство України” з 11.04.2019.

Листом Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 24.04.2019 №7101.6.1-3642/71.1-19 повідомлено, що Указом Президента України №127/2019 від 11.04.2019 позивач прийнята до громадянства України та повідомлено про необхідність з`явитись до Управління для отримання довідки про її реєстрацію громадянином України.

11.05.2022 відповідач прийняв рішення №19 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно якого на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України “Про імміграцію” скасований дозвіл на імміграцію в Україну, виданий позивачу 16.12.2008. Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 23.12.2008 скасована на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державні, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018.

Рішеням Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/2302/22 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію відмовлено. В рішенні вказано, що після 11.04.2019 у відповідача були наявні підстави для скасування виданого позивачу 16.12.2008 дозволу на імміграцію, оскільки після набуття позивачем громадянства не неї як на громадянина України не поширюється дія Закону України «Про імміграцію».

20.06.2022 позивач звернулась із заявою до відповідача, в якій просила видати документи про реєстрацію її громадянином України та прийняти у неї декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації.

Листом Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 11.07.2022 №Т-25/6/7101-22 позивача повідомлено про відсутність підстав для подачі нею декларації про відмову від іноземного громадянства та отримання довідки про реєстрації особи громадянином України. У листі вказано, що відповідно до п. 87 Порядку готується подання про втрату позивачем громадянства України, оскільки вона не виконала подане зобов`язання та не надала документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ (далі - Закон №2235-ІІІ) (в редакції станом на дату подання позивачем заяви про прийняття її до громадянства України).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2235-ІІІ передбачено, що документами, що підтверджують громадянство України, є тимчасове посвідчення громадянина України.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 6 Закону №2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок прийняття до громадянства.

Порядок прийняття до громадянства України врегульовано статтею 9 Закону №2235-ІІІ.

Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2235-ІІІ іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Положеннями статті 1 Закону №2235-ІІІ визначено, що зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;

незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України;

декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа, яка набула громадянство України, зобов`язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, до незалежних причин законодавцем віднесено, зокрема, якщо вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі — Порядок №215).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

19.12.2021 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб” від 14 грудня 2021 року №1941-IX, яким, зокрема, змінено визначення незалежної причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про громадянство” (в редакції від 14.12.2021) установлено, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та: 1) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "а", "б" пунктів 1-3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; 2) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України; 3) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України; 4) є іноземцями з числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; 5) які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, що зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань через політичні переконання, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом.

Відповідно до абзацу тринадцятого статті 1 Закону України “Про громадянство” (в редакції від 14.12.2021) незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури".

Разом з тим, після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб” від 14 грудня 2021 року №1941-IX за особою збереглося право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства після закінчення двох років з моменту прийняття її до громадянства України, в разі неотримання документа про припинення іноземного громадянства з незалежних від неї причин.

Судом встановлено, що підставою для подання даного позову до суду є неотримання позивачем повідомлення про прийняття її до громадянства України, внаслідок чого вона не змогла виконати покладене на неї зобов`язання та вчасно подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що листом Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 24.04.2022 №7101.6.1-3642/71.1-19 повідомлено, що Указом Президента України №127/2019 від 11.04.2019 позивач прийнята до громадянства України та повідомлено про необхідність з`явитись до Управління для отримання довідки про її реєстрацію громадянином України.

Слід зазначити, що докази направлення вказаного листа на адресу позивача та докази його отримання в матеріалах справи відсутні. Відповідач не довів, що направив наявний в матеріалах справи лист від 24.04.2022 №7101.6.1-3642/71.1-19 на адресу позивача або в інший спосіб повідомив про прийняття її до громадянства України.

Разом з тим, підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 (далі - Порядок №321), посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.

Пунктом 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 (далі — Порядок №322) рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Пунктом 65 Порядку №322 встановлено, що копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

З викладеного слідує, що рішення про скасування посвідки повинно бути прийняте протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування та направлене особі.

Судом встановлено, що підстави для скасування позивачу посвідки виникли з прийняттям її до громадянства України Указом Президента України №127/2019 від 11.04.2019 у зв`язку із скасуванням дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.

Разом з тим, позивачу скасований дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 16.12.2008 та посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 23.12.2008 рішенням Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 11.05.2022 №19.

Відтак, суд дійшов висновку, що до 11.05.2022 у позивача були відсутні підстави вважати, що її прийнято до громадянства України.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що про прийняття до громадянства вона дізналась в ході розгляду адміністративної справи №580/2302/22. Відповідач доказів на спростування вказаної обставини належних та допустимих доказів не надав.

Враховуючи викладені обставини та відсутність в матеріалах справи доказів отримання позивачем повідомлення про прийняття її до громадянства України, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено дворічний термін покладеного на неї зобов`язання з подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави з незалежної від неї причини.

Таким чином відповідачем протиправно відмовлено позивачу у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та оформити їй довідку про реєстрацію громадянином України, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до п. 117 розділу V Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації, суд вважає, що належним способом захисту її порушеного права є зобов`язання відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від громадянства іноземної держави та видати їй довідку про реєстрацію громадянином України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та виходячи за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992, 40 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про її відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (бул. Шевченка, 117, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 37852733) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) довідку про реєстрацію її громадянином України.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (бул. Шевченка, 117, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 37852733) прийняти у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (бул. Шевченка, 117, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 37852733) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ