Рішення № 106762709, 12.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року м. Київ № 640/21571/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз

організацій інвалідів України»

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

третя особа Головне управління Державного казначейства України в м. Києві

про відшкодування майнової і моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Підприємство «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (далі по тексту - позивач, Підприємство «Благодар») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві (далі по тексту - третя особа, ГУ ДКУ в м. Києві), Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач 3, ДСА) з наступними позовними вимогами:

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму пені щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 542785,59 грн;

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму інфляційних втрат за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 491593,27 грн;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму користування чужими грошовими коштами за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 71498,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі №826/15767/15 законної сили відповідач протягом тривалого часу не здійснював відповідних дій з метою перерахування на розрахунковий рахунок позивача коштів у розмірі 405549,00 грн згідно із податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року. Сума ПДВ наразі відшкодована, однак позов про стягнення пені можливо було подати тільки станом на дату перерахування коштів на рахунок позивача (01 жовтня 2020 року), з урахуванням чого позивач вважає, що сума пені, яка підлягає стягненню за весь час прострочення грошового зобов`язання, встановленого на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, повинна стягуватись за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року. Сума пені складає 482785,59 грн. крім того, позивач зазначає, що з відповідача має бути стягнуто інфляційні втрати за вказаний період у розмірі 491593,27 грн та суму користування чужими грошовими коштами у розмірі 71498,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні заяв про розгляд справи за загальними правилами позовного провадження.

03 жовтня 2021 року до суду надійшло клопотання про збільшення позовних вимог та розгляд справи у відкритому засіданні; в межах заявленого клопотання про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму моральної шкоди 100000,00 грн, спричинених бездіяльністю по невиконанню остаточного рішення суду ГУ ДПС у м. Києві.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ГУ ДПС у м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідно до даних Реєстру заяв, що містяться на інформаційному ресурсі Міністерства фінансів України по позивачу згідно декларації з ПДВ за вересень 2014 року в розмірі 405549,00 грн інформація про узгодженість заявленої до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку суми - відсутня; щодо виконання рішення про стягнення заборгованості з ПДВ, зазначено, що 30 вересня 2020 року Головним управлінням Казначейства здійснено перерахунок коштів в сумі 405549,00 грн на рахунок позивача відповідно до платіжного доручення №58; зазначено, що законодавством не передбачено нарахування 3% річних та інфляційних збитків як виду неустойки чи штрафу за заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.

Позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому позивач зазначає про те, що вважає за необхідне збільшити позовні вимоги на суму пені в розмірі 30000,00 грн у зв`язку з помилками при розрахунку, яке за своєю суттю суд вважає виправленням помилки в адміністративному позові та з урахуванням чого позовні вимоги у кінцевій редакції сформульовані наступним чином:

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму пені щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 572785,59 грн;

- стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму інфляційних втрат за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 491593,27 грн;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму користування чужими грошовими коштами за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 71498,00 грн;

- стягнути на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, спричинених бездіяльністю по невиконанню остаточного рішення суду відповідачем.

Щодо заявлених клопотань про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає, що право на звернення до суду у позивача з`явилося з дати перерахування ГУ ДКСУ у м. Києві на підставі рішення суду у справі №826/15767/15 коштів 01 жовтня 2020 року.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

В даному випадку предметом спору є стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» суми пені, щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року, суми інфляційних втрат тощо.

Згідно з пунктами 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає протиправна бездіяльність податкового органу як суб`єкта владних повноважень у разі ненадання до органу казначейства відповідного висновку.

Судом встановлено, що позивачу відшкодовано суму податку на додану вартість у розмірі 405549,00 грн. Однак, таке відшкодування здійснено з порушенням строків, визначених Податковим кодексом України, у зв`язку з чим підприємство набуло право на нарахування пені згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

За визначенням, наведеним у підпунктах 14.1.18 та 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір поки не буде відшкодовано кошти.

Наведене свідчить про те, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Позивач звернувся до суду в межах адміністративної справи №640/16870/21. Ухвалою від 17 червня 2021 року (суддя Качур І.А.) позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків; ухвалою від 28 липня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо прийняття до провадження зустрічної позовної заяви. При цьому, позивач звернувся до суду 02 серпня 2021 року в межах адміністративної справи №640/21571/21, з урахуванням чого суд вважає, що ним не порушено строк звернення до суду.

Таким чином, при вирішенні спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги в межах даної справи пред`явлені в межах законодавчо встановленого строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі №826/15767/15 за позовом підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДКСУ у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення пені у розмірі 230588,40 грн, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо неподання до ГУ ДКСУ у м. Києві висновку про бюджетне відшкодування грошових коштів на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України у розмірі 405549,00 грн, згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року; зобов`язано ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подати до ГУ ДКСУ у м. Києві висновок про бюджетне відшкодування на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України грошових коштів у розмірі 405549,00 грн., згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року, з урахуванням розміру пені, нарахованої на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Незважаючи на узгодження заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ та винесення судового рішення, яке набрало законної сили 18 липня 2017 року, кошти не були перераховані на рахунок платника податку після набрання законної сили вказаним судовим рішенням. Вказані кошти перераховані на розрахунковий рахунок позивача лише 01 жовтня 2020 року відповідно до платіжного доручення №7932 у сумі 405549,00 грн.

Щодо позовних вимог стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму пені щодо протермінування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 542785,59 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 ПК України.

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

На підставі пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Приписами п. 200.17 ст. 200 КП України (у редакції, чинній до 01 січня 2017 року) встановлено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Згідно з п. 200.23 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній до 01 січня 2017 року) суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, був змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування.

В той же час, оскільки подання декларації позивачем за вересень 2014 року відбулося до набрання Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII чинності, застосуванню підлягають норми, що регулюють спірні правовідносини, які діяли до набрання змін цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 був затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який згідно з пунктом 3 цієї постанови набирає чинності з 01 квітня 2017 року. При цьому, пунктом 2 постанови установлено, що до набрання чинності пунктами 1 і 3 цієї постанови бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з пунктом 52 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, здійснюється у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року.

Пунктом 2 Порядку ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року № 68 (який діяв до 01 січня 2017 року), було передбачено, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними органами ДФС податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - податкові декларації) або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість (далі - уточнюючі розрахунки), передбачених абзацом 4 пункту 50.1 статті 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

Згідно з положеннями пунктів 4-6 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 (який набрав чинності з 01 квітня 2017 року), орган ДФС вносить до Реєстру такі дані, зокрема, суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету. Заяви автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру. Інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі органом ДФС на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

У зв`язку з набранням чинності Порядком №26, з 01 квітня 2017 року втратив чинність Порядок ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року № 68, який передбачав, що реєстри формуються ДФС за даними: прийнятих територіальними органами ДФС податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - податкові декларації) або уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість (далі - уточнюючі розрахунки), передбачених абзацом 4 пункту 50.1 статті 50 Кодексу, та заяв, поданих у складі податкових декларацій або уточнюючих розрахунків; податкової інформації, зібраної та отриманої органами доходів і зборів, відповідно до глави 7 Кодексу.

Пунктом 10 Порядку № 68 було передбачено, що друга частина реєстрів містить інформацію, зокрема, про: зазначену у заяві суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку в банку; дату початку оскарження податкового повідомлення-рішення; неузгоджену суму податку, заявлену до бюджетного відшкодування, що оскаржується; дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення; суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, узгоджену за результатами оскарження.

Таким чином, Реєстри заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, які діяли як до 01 квітня 2017 року, так і після цієї дати, передбачають його інформаційне наповнення саме контролюючими органами, зокрема, внесення інформації про узгоджену за результатом судового оскарження суму бюджетного відшкодування, яка підлягає перерахуванню платнику податків.

У разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку № 68, який діяв до 01 квітня 2017 року, така інформація мала бути включена у сформований до 10 січня 2017 року єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Бюджетне відшкодування за такими заявами до 01 квітня 2017 року мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, до 01 квітня 2017 року контролюючий орган мав скласти та подати до територіального органу Державної казначейської служби висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а з 01 квітня 2017 року передумовою для отримання платником податків належної йому суми бюджетного відшкодування є відображення органом ДФС в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість інформації про її узгодження.

Як вбачається з матеріалів справи, у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, у справі №826/15767/15, визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо неподання до ГУ ДКСУ у м. Києві висновку про бюджетне відшкодування грошових коштів на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» у розмірі 405549,00 грн, згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року; зобов`язано ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подати до ГУ ДКСУ у м. Києві висновок про бюджетне відшкодування на користь підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» грошових коштів у розмірі 405549,00 грн., згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2014 року, з урахуванням розміру пені, нарахованої на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Так, суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України.

Водночас, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Враховуючи те, що позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Щодо розрахунку пені, суд зазначає наступне.

При обчисленні пені має враховуватися облікова ставка Національного банку України, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку дії такої пені, включаючи день погашення. Облікова ставка фіксується на момент виникнення пені та у разі зміни ставки протягом строку нарахування, такі зміни при обчисленні не враховується.

Розмір пені в порядку пункту 200.23 статті 200 ПК України розраховується за таким алгоритмом:

У= (СхК днів:100% хUНБУх1,2)/R, де:

У- сума пені (завжди округлюється до другого знаку після коми);

С - заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість;

К днів - кількість днів затримки відшкодування податку на додану вартість;

U НБУ - облікова ставка Національного банку України, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку її дії включаючи день погашення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість (його частини);

1,2 - коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120 % річних U НБУ;

R - кількість днів в календарному році.

Відповідно до даних з офіційного сайту Національного банку України (доступ до якого надано за посиланням: https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish) у період з 17 листопада 2014 року (дата виникнення права на повернення суми бюджетного відшкодування за декларацією за вересень 2014 року) по 01 жовтня 2020 року (дата фактичної сплати відповідачем заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість) облікова ставка Національного банку України була встановлена:

- у 2014 році - з 13 листопада 2014 року на рівні 14% річних;

- у 2015 році - з 06 лютого 2015 року на рівні 19,5% річних; з 03 квітня 2015 року на рівні 30% річних; з 28 серпня 2015 року на рівні 27% річних; з 25 вересня 2015 року на рівні 22% річних;

- у 2016 році - з 29 січня 2016 року на рівні 22% річних; з 22 квітня 2016 року на рівні 19% річних; з 27 травня 2016 року на рівні 18% річних; з 24 червня 2016 року на рівні 16,5% річних; з 29 липня 2016 року на рівні 15,5% річних; з 16 вересня 2016 року на рівні 15% річних; з 28 жовтня 2016 року на рівні 14% річних;

- у 2017 році - з 14 квітня 2017 року на рівні 13% річних; з 26 травня 2017 року на рівні 12,5% річних; з 27 жовтня 2017 року на рівні 13,5% річних; з 15 грудня 2017 року на рівні 14,5% річних;

- у 2018 році - з 26 січня 2018 року на рівні 16% річних; з 02 березня 2018 року на рівні 17% річних; з 13 липня 2018 року на рівні 17,5% річних; з 07 вересня 2018 року на рівні 18% річних;

- у 2019 році - з 26 квітня 2019 року на рівні 17,5% річних; з 19 липня 2019 року на рівні 17% річних; з 06 вересня 2019 року на рівні 16,5% річних; з 25 жовтня 2019 року на рівні 15,5% річних; з 13 грудня 2019 року на рівні 13,5% річних;

- у 2020 році - з 31 січня 2020 року на рівні 11% річних; з 13 березня 2020 року на рівні 10% річних; з 24 квітня 2020 року на рівні 8% річних; з 12 червня 2020 року на рівні 6% річних.

Кількість календарних днів у 2014, 2015, 2017, 2018, 2019 році -365, у 2016, 2020 році - 366.

Тобто, у розрізі спірних періодів облікова ставка становила: з 13 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року - 14% (85 днів); з 06 лютого 2015 року по 02 квітня 2015 року - 19,5% річних (56 днів); з 03 квітня 2015 року по 27 серпня 2015 року - 30% річних (177 днів); з 28 серпня 2015 року по 24 вересня 2015 року - 27% річних (28 днів); з 25 вересня 2015 року по 28 січня 2016 року - 22% річних (126 днів); з 29 січня 2016 року по 21 квітня 2016 року - 22% річних (84 дні); з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року - 19% річних (35 днів); з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року - 18% річних (28 днів); з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року - 16,5% річних (35 днів); з 29 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року - 15,5% річних (49 днів); з 16 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року - 15% річних (42 дні); з 28 жовтня 2016 року по 13 квітня 2017 року - 14% річних (168 днів); з 14 квітня 2017 року по 25 травня 2017 року - 13% річних (42 дні); з 26 травня 2017 року по 26 жовтня 2017 року - 12,5% річних (154 дні); з 27 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року - 13,5% річних (49 днів); з 15 грудня 2017 року по 25 січня 2018 року - 14,5% річних (42 дні); з 26 січня 2018 року по 01 березня 2018 року - 16% річних (35 днів); з 02 березня 2018 року по 12 липня 2017 року - 17% річних (133 дні); з 13 липня 2018 року по 06 вересня 2017 року - 17,5% річних (56 днів); з 07 вересня 2018 року по 25 квітня 2019 року - 18% річних (231 день); з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року - 17,5% річних (84 дні); з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року - 17% річних (49 днів); з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року - 16,5% річних (49 днів); з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року - 15,5% річних (49 днів); з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року - 13,5% річних (49 днів); з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11% річних (42 дні); з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10% річних (42 дні); з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8% річних (50 днів); з 12 червня 2020 року по 17 листопада - 6% річних (159 днів).

Виходячи з того, що періодом порушення строків відшкодування позивачу ПДВ є період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року, а розмір бюджетної заборгованості становив 405549,00 грн, то розмір пені, що стягується за вказаний період має розраховуватися наступним чином:

з 13 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року (49 днів) - 14%: (405549,00 грн*49 день/100%*14%*1,2)/365 днів = 9146,52 грн;

з 01 січня 2015 року по 05 лютого 2015 року - 14%: (36 днів) (405549,00 грн*36 день/100%*14%*1,2)/365 днів = 6719,89 грн;

з 06 лютого 2015 року по 02 квітня 2015 року - 19,5% річних (56 днів): (405549,00 грн*56 день/100%*19,5%*1,2)/365 днів = 14559,77 грн;

з 03 квітня 2015 року по 27 серпня 2015 року - 30% річних (177 днів): (405549,00 грн*177 день/100%*30%*1,2)/365 днів = 70798,86 грн;

з 28 серпня 2015 року по 24 вересня 2015 року - 27% річних (28 днів): (405549,00 грн*28 день/100%*27%*1,2)/365 днів = 10079,84 грн;

з 25 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року - 22% річних (98 днів): (405549,00 грн*98 день/100%*22%*1,2)/365 днів = 28746,20 грн;

з 01 січня 2016 року по 28 січня 2016 року - 22% річних (28 днів): (405549,00 грн*28 день/100%*22%*1,2)/366 днів = 8190,76 грн;

з 29 січня 2016 року по 21 квітня 2016 року - 22% річних (84 дні): (405549,00 грн*84 день/100%*22%*1,2)/366 днів = 24572,28 грн;

з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року - 19% річних (35 днів): (405549,00 грн*35 день/100%*19%*1,2)/366 днів = 8842,30 грн;

з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року - 18% річних (28 днів): (405549,00 грн*28 день/100%*18%*1,2)/366 днів = 6701,53 грн;

з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року - 16,5% річних (35 днів): (405549,00 грн*35 день/100%*16,5%*1,2)/366 днів = 7678,84 грн;

з 29 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року - 15,5% річних (49 днів): (405549,00 грн*49 день/100%*15,5%*1,2)/366 днів = 10098,84 грн;

з 16 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року - 15% річних (42 дні): (405549,00 грн*42 день/100%*15%*1,2)/366 днів = 8376,91 грн;

з 28 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 14% (65 днів): (405549,00 грн*65 день/100%*14%*1,2)/366 днів = 12099,99 грн;

з 01 січня 2017 року по 13 квітня 2017 року - 14% річних (103 днів): (405549,00 грн*103 день/100%*14%*1,2)/365 днів = 19226,36 грн;

з 14 квітня 2017 року по 25 травня 2017 року - 13% річних (42 дні): (405549,00 грн*42 день/100%*13%*1,2)/365 днів = 7279,88 грн;

з 26 травня 2017 року по 26 жовтня 2017 року - 12,5% річних (154 дні): (405549,00 грн*154 день/100%*12,5%*1,2)/365 днів = 25666,25 грн;

з 27 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року - 13,5% річних (49 днів): (405549,00 грн*49 день/100%*13,5%*1,2)/365 днів = 8819,86 грн;

з 15 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 14,5% річних (17 днів): (405549,00 грн*17 день/100%*14,5%*1,2)/365 днів = 3286,61 грн;

з 01 січня 2018 року по 25 січня 2018 року - 14,5% річних (25 дні): (405549,00 грн*25 день/100%*14,5%*1,2)/365 днів = 4833,26 грн;

з 26 січня 2018 року по 01 березня 2018 року - 16% річних (35 днів): (405549,00 грн*35 день/100%*16%*1,2)/365 днів = 7466,55 грн;

з 02 березня 2018 року по 12 липня 2018 року - 17% річних (133 дні): (405549,00 грн*133 день/100%*17%*1,2)/365 днів = 30146,18 грн;

з 13 липня 2018 року по 06 вересня 2018 року - 17,5% річних (56 днів): (405549,00 грн*56 день/100%*17,5%*1,2)/365 днів = 13066,46 грн;

з 07 вересня 2018 року 31 грудня 2018 року - 18% річних (116 днів): (405549,00 грн*116 день/100%*18%*1,2)/365 днів = 27839,55 грн;

з 01 січня 2019 року по 25 квітня 2019 року - 18% річних (115 день): (405549,00 грн*115 день/100%*18%*1,2)/365 днів = 27599,55 грн;

з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року - 17,5% річних (84 дні): (405549,00 грн*84 день/100%*17,5%*1,2)/365 днів = 19599,68 грн;

з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року - 17% річних (49 днів): (405549,00 грн*49 день/100%*17%*1,2)/365 днів = 11106,49 грн;

з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року - 16,5% річних (49 днів): (405549,00 грн*49 день/100%*16,5%*1,2)/365 днів = 10779,83 грн;

з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року - 15,5% річних (49 днів): (405549,00 грн*49 день/100%*15,5%*1,2)/365 днів = 10126,50 грн;

з 13 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 13,5% річних (19 днів): (405549,00 грн*19 день/100%*13,5%*1,2)/365 днів = 3419,95 грн;

з 01 січня 2020 року по 30 січня 2020 року - 13,5% річних (30 днів): (405549,00 грн*30 день/100%*13,5%*1,2)/366 днів = 5385,16 грн;

з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11% річних (42 дні): (405549,00 грн*42 день/100%*11%*1,2)/366 днів = 6143,07 грн;

з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10% річних (42 дні): (405549,00 грн*42 день/100%*10%*1,2)/366 днів = 5584,61 грн;

з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8% річних (50 днів): (405549,00 грн*50 день/100%*8%*1,2)/366 днів = 5318,68 грн;

з 12 червня 2020 року по 17 листопада 2020 року - 6% річних (159 днів): (405549,00 грн*159 день/100%*6%*1,2)/366 днів = 12685,04 грн, де:

- сума заборгованості - 405549,00 грн;

- періоди заборгованості з 13 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року; з 06 лютого 2015 року по 02 квітня 2015 року; з 03 квітня 2015 року по 27 серпня 2015 року; з 28 серпня 2015 року по 24 вересня 2015 року; з 25 вересня 2015 року по 28 січня 2016 року; з 29 січня 2016 року по 21 квітня 2016 року; з 22 квітня 2016 року по 26 травня 2016 року; з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року; з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року; з 29 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року; з 16 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року; з 28 жовтня 2016 року по 13 квітня 2017 року; з 14 квітня 2017 року по 25 травня 2017 року; з 26 травня 2017 року по 26 жовтня 2017 року; з 27 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року; з 15 грудня 2017 року по 25 січня 2018 року; з 26 січня 2018 року по 01 березня 2018 року; з 02 березня 2018 року по 12 липня 2017 року; з 13 липня 2018 року по 06 вересня 2017 року; з 07 вересня 2018 року по 25 квітня 2019 року; з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року; з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року; з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року; з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року; з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року; з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року; з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року; з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року; з 12 червня 2020 року по 17 листопада 202 року (кількість днів затримки відшкодування податку на додану вартість - 85, 56, 177, 28, 126, 84, 35, 28, 35, 49, 42, 168, 42, 154, 49, 42, 35, 133, 56, 231, 84, 49, 49, 49, 49, 42, 42, 50, 159);

- облікова ставка Національного банку України, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку її дії включаючи день погашення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість (його частини) - 14%, 19,5%, 30%, 27%, 22%, 22%, 19%, 18%, 16,5%, 15,5%, 15%, 14%, 13%, 12,5%, 13,5%, 14,5%, 16%, 17%, 17,5%, 18%, 17,5%, 17%, 16,5%, 15,5%, 13,5%, 11%, 10%, 8%, 6%;

- розмір пені - 120%.

Загальна сума пені складає: 9146,52 грн + 6719,89 грн + 14559,77 грн + 70798,86 грн + 10079,84 грн + 28746,20 грн + 8190,76 грн + 24572,28 грн + 8842,30 грн + 6701,53 грн + 7678,84 грн + 10098,84 грн + 8376,91 грн + 12099,99 грн + 19226,36 грн + 7279,88 грн + 25666,25 грн + 8819,86 грн + 3286,61 грн + 4833,26 грн + 7466,55 грн + 30146,18 грн + 13066,46 грн + 27839,55 грн + 27599,55 грн + 19599,68 грн + 11106,49 грн + 10779,83 грн + 10126,50 грн + 3419,95 грн + 5385,16 грн + 6143,07 грн + 5584,61 грн + 5318,68 грн + 12685,04 грн = 491992,05 грн.

При цьому, суд встановив, що наведений позивачем у тексті позову розрахунок пені містить окремі неточності, а саме: щодо розміру заборгованості (зазначено 572785,59 грн) внаслідок чого такий розрахунок позивача заявленої до стягнення суми пені судом відхиляється як помилковий.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума пені, яка підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року становить 491992,05 грн.

У взаємозв`язку із наведеним варто зазначити, що у своїй постанові від 12 лютого 2019 року №826/7380/15 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права платника ПДВ на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ, зазначила, що, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику ПДВ узгодженої суми бюджетного відшкодування цього податку, такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву платника податку до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку. Ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податку, є стягнення з Державного бюджету України через відповідний контролюючий орган на користь платника податку заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Таким чином, суд вважає правомірною заявлену позивачем вимогу про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року в частині суми 491992,05 грн, а відповідно про наявність підстав для задоволення такої вимоги у зазначеній частині.

Надаючи правову оцінку нормативної обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України на свою користь інфляційних втрат та 3% боргових, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ (405549,00 грн.) на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення суми користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновків про наступне.

Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування, які є публічно-правовими.

На момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, податкове законодавство (ПК України) містить норму щодо нарахування пені на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Відповідно до частини другої статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі №12-рп/2001, за змістом якого державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Згідно матеріалів справи позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3% боргових, нарахованих на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що цивільні права на обов`язки у даному випадку між позивачем та відповідачем (як суб`єктом владних повноважень) не виникли. Кошти, які позивачу не були своєчасно відшкодовані є бюджетними коштами до їх отримання позивачем, не є коштами державних органів (ГУ ДФС у м. Києві, ГУ ДПС у м. Києві) та позивач у даних правовідносинах не набуває статусу кредитора.

Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ЦК України як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Суд дійшов висновку, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки Податковим кодексом України передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України), тому безпідставним є стягнення з Державного бюджету України також інфляційних нарахувань та 3% боргових за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

У даному випадку оскільки правовідносини виникли між сторонами щодо несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість є публічно-правовими, то цивільне законодавство не підлягає застосуванню до означених правовідносин.

Тобто, стаття 625 Цивільного кодексу України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовується до розглядуваних спірних правовідносин. Оскільки, несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов`язанням в розумінні частини першої статті 509 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача інфляційних втрат та 3% боргових, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у сумі 405549,00 грн. та в частині стягнення суми користування чужими грошовими коштами.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем частково доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1173 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, сам лише факт порушення відповідачем прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправним рішення відповідача стосується виключно меж застосування вимог законодавства з питань звільнення з публічної служби, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів факту заподіяння моральної шкоди та не доведено безпосереднього причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та їх наслідками у вигляді моральних чи фізичних страждань позивача.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення, не підлягає задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог в цій частині.

За змістом статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (в т.ч. витрат на професійну правничу допомогу).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 зазначеного Кодексу).

Враховуючи зміст наведених процесуальних норм, обсяг заявлених та фактично задоволених судом позовних вимог, а також суму сплачену позивачем при зверненні із цим позовом до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо клопотання про стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10. Грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 14 червня 2021 року між позивачем та адвокатом Гошко Віктором Івановичем був укладений договір про надання правової (адвокатської) допомоги №14; на підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: акт № 1 від 15 червня 2021 року виконаних робіт та сплачених коштів, звіт про виконану роботу № 1 від 15 червня 2014 року виконаних робіт на сплачених послуг, квитанцію до прибуткового касового ордеру №15 від 15 червня 2021 року на суму 31200,00 грн.

Також до матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії КС №883103, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4232/10, виданого 22 липня 2010 року.

Суд звертає увагу, що у відзиві на позов відповідач не заперечував проти стягнення зазначеної позивачем суми витрат на правничу допомогу.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати правничу допомогу на суму з урахуванням наданих доказів є доведеними, співмірними з обсягом наданих адвокатами послуг у даній справі та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 КАС України. Такі витрати позивача у відповідності до наданих доказів та матеріалів справи є підтвердженими, то вони також підлягають стягненню з відповідача (ГУ ДПС у м. Києві) у відповідності до ст. 139 КАС України за рахунок його бюджетних асигнувань прпорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період з 17 листопада 2014 року по 01 жовтня 2020 року у розмірі 491 992 (чотириста дев`яносто одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 05 копійок.

3. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (03164, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 3, оф. 534, код ЄДРПОУ 35635441) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7184 (сім тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 33 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

5. Стягнути на користь Підприємства «Благодар`Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (03164, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 3, оф. 534, код ЄДРПОУ 35635441) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13512 (тринадцять тисяч п`ятсот дванадцять) гривень 72 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова