Рішення № 106762708, 12.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року м. Київ № 640/24831/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1

до 1) Державної міграційної служби України,

2) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

України у місті Києві та Київській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В:

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить;

- визнати протиправними та скасувати висновки Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, які стали підставою для прийняття рішень про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання відносно позивача,

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16 серпня 2021 року № 191 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та рішення від 16 серпня 2021 року № 80112500027965/191/1 про скасування посвідки на постійне проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що не вчиняв жодних протиправних дій на території України з метою створення загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а також жодним чином не порушував прав і законних інтересів громадян України і тому вважає, що законних підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні немає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем 07 лютого 2022 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та прийняте з урахуванням усіх обставин справи, а дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо, зокрема, дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій вважає необґрунтованими зазначені у відзиві доводи відповідача, оскільки обставини щодо порушення позивачем митних правил не відповідають дійсності з огляду на те, що справи було закрито за відсутності складу правопорушення. Крім того, наявність адміністративних стягнень про порушення позивачем правил дорожнього руху не може слугувати підставою для скасування рішення про надання дозволу на імміграцію.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки. Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві видано дозвіл на імміграцію в Україну від 26 вересня 2013 року № 129155, на підставі якого видано посвідки на постійне проживання в Україні від 31 жовтня 2013 року серії НОМЕР_1 та від 27 лютого 2019 року № 900005177.

До Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Головного управління Національної поліції в Київській області від 02.06.2021 № 780/109/03/16-2021 про розгляд питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .

За результатами розгляду подання посадовими особами Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області сформовано висновок, де вважається за доцільне скасувати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 26 вересня 2013 року № 129155 та вважати недійсними та такими, що підлягають вилученню, посвідки на постійне проживання в Україні від 31 жовтня 2013 року серії НОМЕР_1 та від 27 лютого 2019 року № 900005177.

Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 16 серпня 2021 року № 191 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну від 26 вересня 2013 року № 129155 на підставі пунктів 3 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Крім того, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 16 серпня 2021 року № 80112500027965/191/1 скасовано посвідку на проживання в Україні від 27 лютого 2019 року № 900005177 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321.

Вважаючи висновки та рішення про скасування дозволу на імміграцію та визнання недійсними посвідок на проживання протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон України "Про імміграцію") та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

У відповідності до пункту 3 абзацу другого статті 6 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якої є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та яка здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як встановлено судом, позивач неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення.

Так, 11 травня 2019 року працівниками поліції управління патрульної поліції у місті Києві було складено адміністративний протокол відносно позивача за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративній правопорушення, керуючи автомобілем Toyota Prado, державний номер НОМЕР_2 , здійснив перевищення швидкості руху.

23 лютого 2021 року працівниками поліції управління патрульної поліції у місті Києві було складено адміністративний протокол відносно позивача за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративній правопорушення, керуючи автомобілем Toyota Prado, державний номер НОМЕР_2 , здійснив перевищення швидкості руху по смузі для маршрутних засобів.

04 червня 2021 року працівниками поліції управління патрульної поліції у місті Києві було складено адміністративний протокол відносно позивача за частиною п`ятою статті 125 Кодексу України про адміністративній правопорушення, керуючи автомобілем Toyota Prado, державний номер НОМЕР_2 , порушив правила користування ременем безпеки.

У постанові від 20 травня 2021 у справі № 683/37/19 Верховний Суд зазначив, що під громадським порядком слід розуміти суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Щодо посилання представника позивача на статтю 39 Кодексу України про адміністративній правопорушення, відповідно до якої якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, суд зазначає, що вказана стаття стосується строку, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, що є кваліфікуючою ознакою та має наслідком встановлення більш суворого стягнення за вчинення аналогічного правопорушення. Однак ця норма Кодексу України про адміністративній правопорушення не скасовує факт вчинення адміністративного правопорушення і не спростовує доводів відповідача, що дії позивача становлять загрозу громадському порядку в Україні.

Відповідно до пунктів 3, 6, 9, 10 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

За змістом статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.

Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Основні повноваження поліції визначенні статтею 23 вищезазначеного Закону, до яких, зокрема, належить: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Таким чином, з системного аналізу положень Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Закону України «Про національну безпеку України» слідує, що поняття громадський порядок включає в себе не тільки протидію кримінальним правопорушенням, а й будь-яким іншим, в тому числі адміністративним.

У даному випадку, посадові особи Головного управління Національної поліції України у Київській області при зверненні до органів Державної міграційної служби України, в межах компетенції та повноважень, надало оцінку наявності в діях відповідного суб`єкта загроз (наявних чи потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно вжили за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

У подальшому, встановивши, що неодноразово та систематично притягувався до адміністративної відповідальності, в межах наданих повноважень Головне управління Національної поліції України у Київській області звернулося із відповідним поданням до Державної міграційної служби України.

Суд звертає увагу сторін, право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, наявність навіть обґрунтованого припущення щодо можливого заподіяння шкоди інтересам держави, її громадянам та особам, які проживають на її території, є достатнім для формування відповідного звернення (довідки, рапорту) з метою подальшого прийняття відповідного рішення з питань імміграції або в`їзду в Україну.

Обставини, що встановлені Головним управлінням Національної поліції у Київській області щодо наявності систематичних адміністративних правопорушень, характеризують позивача як закононеслухняну особу, дії якого неодноразово завдавали шкоди у сфері охорони громадського порядку та спричиняли негативні наслідки щодо інтересів держави, громадян України та осіб, які проживають на її території. При цьому, як судом при розгляді справи, так і відповідачами при прийнятті оскаржуваного рішення не надавалась оцінка кваліфікації вчинених позивачем правопорушень, а лише було здійснено констатацію фактів їх вчинення.

Згідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (пункт 21 Порядку).

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку).

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону. Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (пункт 24 Порядку).

За змістом підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 із змінами, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону України Про імміграцію.

У відповідності до підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи спірні рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та визнання недійсними посвідок на проживання, діяв в межах відповідних приписів чинного законодавства, натомість позивач в ході розгляду даної справи не спростував доводів відповідача про те, що його дії (систематичне порушення законодавства України та неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності) становлять загрозу громадському порядку в Україні.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій та прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова