Рішення № 106762705, 12.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року м. Київ № 640/26618/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Ради національної безпеки і оборони України

про визнання протиправними дій,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Ради національної безпеки і оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо включення до санкційного списку інформації відносно позивача (пункт 569 Додатку № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем включено позивача до списку, відповідно до якого на позивача накладено економічні санкції та інші обмежувальні заходи, за відсутності обгрунтованих підстав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем 27 січня 2022 року подано пояснення, в яких зазначає, що дії Ради національної безпеки і оборони України не є юридично значимими для позивача, оскільки рішення про застосування санкцій вводиться в дію Указом Президента України, а тому дії чи рішення Ради національної безпеки і оборони України не може бути предметом судового розгляду окремо від Указу Президента України, яким воно введено в дію.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

14 травня 2021 року Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

У подальшому, 21 травня 2021 року Указом Президента України № 203/2021 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року.

Додатком № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року визначено коло осіб, відносно яких застосовано санкції, серед яких присутній також позивач, ОСОБА_1 .

Вважаючи, протиправними дії відповідача щодо включення позивача до санкційного списку, останній звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає таке.

У відповідності до положень статті 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР (надалі - Закон № 183/98-ВР).

Статтею 1 Закону № 183/98-ВР встановлено, що Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

За змістом частини першої статті 5, частини першої статті 6, частини четвертої статті 10 Закону № 183/98-ВР, головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Комплексний аналіз вищенаведених положень Конституції України та Закону № 183/98-ВР дає підстави дійти до висновку, що рішення Ради національної безпеки і оборони України саме по собі, без введення його в дію відповідним Указом Президента України, який є її головою і формує її персональний склад, не є обов`язковим до виконання органами державної влади та будь-якими іншими установами та організаціями, а тому не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов`язків осіб чи суб`єктів владних повноважень, відтак, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Натомість, враховуючи викладені вище висновки суду про те, що рішення Ради національної безпеки і оборони України не може бути оскаржене окремо від Указу Президента України, яким його введено в дію, оскільки без його введення в дію воно не має юридичної сили, суд вказує про те, що оскаржуване рішення саме по собі, тобто без відповідного Указу Президента України, не створює додаткових обов`язків для позивача.

З аналізу позовних вимог та підстав позову в адміністративній справі слідує, що оскарження дій щодо включення позивача до санкційного списку за своєю суттю є незгодою позивача власне з самим рішенням Ради національної безпеки і оборони України про застосування обмежувальних заходів та безпосередньо з Указом Президента України, яким його введено в дію.

Таким чином, саме по собі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року (без надання оцінки Указу Президента України, яким його введено в дію) не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а, відтак, підстави до скасування такого рішення чи визнання протиправними дій щодо включення особи до санкційного списку.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

При цьому, у суду відсутні повноваження належним чином захистити права позивача шляхом виходу за межі позовних вимог, оскільки у силу частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку рішенням, діям чи бездіяльності Президента України може надавити виключно Верховний Суд як суд першої інстанції.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова