Рішення № 106762077, 10.10.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить суд:

- визнати недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 грн, нараховану Головним управлінням ДПС у Полтавській області ОСОБА_1 безпідставною;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про списання ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 грн;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області прийняти рішення про списання ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15329,60 грн та виключити з усіх баз даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем відомості про неправомірно нараховану недоїмку в розмірі 15329,60 грн. ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем протиправно нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, оскільки позивач у спірному періоді фактично незалежної професійної діяльності не здійснював, оскільки був працевлаштований, а відтак, сплата ЄСВ за позивача здійснювалась його роботодавцем.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом. На підставі приписів частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, статей 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

До суду надійшов відзив на позов, в якому відповідачем вказано, що станом на дату прийняття спірної вимоги згідно інтегрованої картки платника податку з ЄСВ за позивачем зберігалась заборгованість, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань. Зазхначає, що станом на 01.04.2022 борг по єдиному внеску складає 15329,60 грн без урахування штрафної санкції та пені, є правомірним та підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

25.06.2010 позивач отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 761.

Відповідачем не заперечується, що з 20.09.2011 позивача взято на облік у Кременчуцькій ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДФС у Полтавській області як фізичну особу, яка займається незалежною професійною (адвокатською) діяльністю.

27.08.2019 ОСОБА_1 до податкового органу подано заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ та заява про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП.

Згідно даних інтегрованої картки платника по єдиному внеску, ОСОБА_1 нарахована заборгованість , яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань в сумі 15329,60 грн, без застосування штрафних санкцій та пені за період 1-4 квартал 2018 по 2 квартал 2019 року включно.

20.05.2019 податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7962-51/3977 на суму 12575,42 грн, а саме сплатити заборгованість зі сплати ЄСВ нарахована позивачу по періодах: за 3 квартал 2018 року – на суму 2457,18 грн; за 4 квартал 2018 року – на суму 2457,18 грн; за 1 квартал 2019 року – на суму 2754,18 грн; за 2 квартал 2019 року – на суму 2754,18 грн; за 3 квартал 2019 року – на суму 2754,18 грн.

Дану вимогу позивачем оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №440/5188/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-7962-51/3977-У від 20 травня 2019 року.

Постановою Другого апеляційного суду адміністративного суду від 01.06.2020 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №440/5188/19 залишено без змін.

Проте нарахована за період заборгованість податковим органом зі сплати ЄСВ нарахована позивачу по періодах: за 3 квартал - 4 квартал 2018 року; за 1 квартал – 3 квартал 2019 року за рішенням суду не списана.

В інтегрованій картці платника податку по єдиному внеску, за ОСОБА_1 рахується заборгованість, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань в сумі 15329,60 грн за період 1-4 квартал 2018 по 2 квартал 2019 року включно.

Позивач не погоджуючись з нарахованими сумами заборгованості звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності (як самозайнятою особою) та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, № К /9901/50934/18).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи, судом встановлено, що станом на 01.04.2022 за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати ЄСВ нарахована позивачу контролюючим органом за період І квартал 2018 по ІІ квартал 2019 року включно.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.12.2017 по 19.07.2019 позивач працював на посаді адвоката, а у період з 19.07.2019 по теперішній час є засновником та керуючим/старшим партнером Адвокатського об`єднання"ГАРАНТ ГРУП".

Наданою позивачем до суду довідкою АО "ГАРАНТ ГРУП" від 11.02.2022 № 15 підтверджено нарахування позивачу заробітної плати та сплату позивачем суми страхових внесків за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року.

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього АО "ГАРАНТ ГРУП".

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Стосовно обраного позивачем способу захисту у вигляді зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15329,60 грн суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Організацію діяльності з ведення органами Державної податкової служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів №422 від 07.04.2016 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за №751/28881.

Приписами частини 4 розділу 5 цього Порядку передбачено, що у разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на Скасовується в судовому порядку), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.

Враховуючи приписи зазначеного Порядку, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15329,60 грн.

Водночас вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Полтавській області щодо неприйняття рішення про списання ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 грн, задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

За приписами частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправною нараховану ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 грн та зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15329,60 грн.

Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною нараховану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Полтавській області недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15329,60 гривень.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 15329,60 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.