Ухвала суду № 106758967, 14.10.2022, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/1727/22

Номер провадження 2-а/373/16/22

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

14 жовтня 2022 року м. Переяслав

Суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Свояк Д.В., розглянув адміністративний позов -

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Національна поліція України Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області Батальйон патрульної поліції в місті Бориспіль, місцезнаходження: вул.Романа Шухевича, 4, м. Бориспіль, Київська область 08301.

Позивачка звернулась до суду з вимогами: скасувати повністю постанову серії БАД №155669 від 05.10.2022 в справі про адміністративне правопорушення, винесену старшим інспектором ВБДР БПП в м.Бориспіль УПП у Київській області Дикушею В.В.; закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення та скасувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтею 286 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Норми КАС України не передбачають окремого порядку та розміру сплати судового збору за позовними заявами та заявами про забезпечення позову, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до приписів ч. 1 – 4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Крім того, пунктом 5 цієї статті передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо застосування норм права та зазначила, що приписи ст. 288 КУпАП щодо звільнення від сплати державного мита особи, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, не стосується питання сплати судового збору при подачі позовних заяв, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Крім того, у Законі України «Про судовий збір» у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

З цього можна зробити висновок, що позовні заяви у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності підлягають оплаті судовим збором на загальних підставах.

Зокрема, відповідно до п/п 1 п. 3 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою – підприємцем, підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для таких позовів немайнового характеру, які подаються фізичною особою, підлягає сплаті судовий збір за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 6 зазначеного Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Водночас, п. 5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При ухваленні зазначеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17 судді Прокопенко О. Б., Антонюк Н. О., Британчук В. В., Гриців М. І., Єленіна Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М. виклали спільну окрему думку, яка зводиться до того, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення позивач має звільнятися від сплати судового збору, а також, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові не має повноважень зобов`язувати сплачувати судовий збір, оскільки тим самим фактично підміняються повноваження Верховної Ради України.

Суд враховує висновок, зроблений у зазначеній постанові стосовно необхідності сплати судового збору при зверненні до адміністративного суду в порядку КАС України із позовною заявою про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, зважаючи на вищенаведені норми законів з приводу врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки такий висновок стосується конкуренції та застосування рівнозначних за юридичною силою норм права.

Щодо висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, стосовно визначення ставки судового збору у випадках такого звернення із позовною заявою в порядку КАС України, який виокремлений у мотивувальній частині словами: «Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.», суд не має підстав для його застосування, оскільки він суперечить нормативному акту найвищої юридичної сили – Конституції України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Конституційний суд України у рішенні від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) зазначив, що встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону.

У рішенні від 20 травня 2010 року № 14-рп/2010 (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) Конституційний суд України зазначив, що відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов`язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів), у тому числі розмір та механізм справляння Збору. Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади, що суперечить вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.

Отже, механізм сплати та розмір судового збору можуть бути визначені лише Верховною Радою України шляхом ухвалення відповідного закону.

Крім того, КАС України не є законом про адміністративні правопорушення, оскільки відповідно до ст. 1 цього кодексу він визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Також, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Слід звернути увагу на те, що згідно з положеннями ст. 241 КАС України прийняттям постанови закінчується лише перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку. За результатами судового розгляду адміністративної справи в суді першої інстанції ухвалюється рішення суду, а щодо процедурних питань та в інших випадках судового розгляду постановляються ухвали.

При цьому, правовідносини щодо накладення адміністративного стягнення судом урегульовується Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами про адміністративні правопорушення (ст. 2 КУпАП).

Ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення передбачено п. 1 ч. 1 ст. 284 КУпАП, як одного з видів постанов по справі про адміністративне правопорушення.

Главою 24 КУпАП передбачено загальні підстави та порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, статтею 288 КУпАП закріплено можливість оскарження таких постанов як в адміністративному порядку до вищого органу або посадової особи, так і судовому порядку. При цьому закон передбачає, що оскарження у судовому порядку має здійснюватися в порядку, визначеному КАС України.

Статтею 294 КУпАП визначений окремий порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, що відмінний від порядку оскарження постанов, який закріплений ст. 288 КУпАП.

Отже, законодавчо закріплені дві різні процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення: процедура розгляду справи про адміністративні правопорушення, що проводиться органом (посадовою особою), а також процедура, яка здійснюється суддею. Обидві процедури регламентовані КУпАП.

Водночас, оскарження постанови органу (посадової особи) по справі про адміністративне правопорушення може здійснюватися як в адміністративному порядку до вищого органу або посадової особи, так й до суду в порядку, визначеному КАС України.

Оскарження ж постанови судді у справі про адміністративне правопорушення здійснюється в порядку КУпАП шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що положення п. 5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовне лише до процедури розгляду справи про адміністративні правопорушення, що проводиться суддею, у разі ухвалення суддею за результатами цього розгляду постанови про накладення адміністративного стягнення.

До процедури оскарження постанови органу (посадової особи) по справі про адміністративне правопорушення, що здійснюється в порядку КАС України, застосовуються положення п/п 1 п. 3 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Зважаючи на це, не може бути застосовною при визначенні розміру судового збору за подання в порядку КАС України позовної заяви про оскарження постанови органу (посадової особи) по справі про адміністративне правопорушення ставка 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки ця ставка Законом України «Про судовий збір» передбачена лише щодо судового збору у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, тобто за результатами розгляду суддею адміністративного матеріалу (протоколу) в порядку КУпАП.

При розгляді цього питання, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 6 КАС України, судом застосовується принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, оцінюючи питання впливу необхідності сплати судового збору при реалізації права на доступ до правосуддя, Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (Заява № 28249/95) наголосив (п. 55), що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Зважаючи на це слід звернути увагу на те, що сплата судового збору при поданні позовної заяви у повному обсязі передбачена як КАС України, так й Законом України «Про судовий збір». Як зазначено вище, розмір ставки судового збору чітко визначений у законі та не може змінюватися в іншому порядку, ніж внесення змін до цього закону, у тому числі шляхом прийняття нових законів.

При цьому, ст. 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Отже, сплата судового збору при подачі позовної заяви та/чи заяви про забезпечення позову у розмірах, визначених законом, переслідує законну мету та покладає на суд певні контролюючі функції у питанні його сплати та зарахування до Державного бюджету України.

Статтею 133 КАС України передбачено право суду, враховуючи майновий стан сторони, зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Про аналогічне право зазначено й у ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до приписів ч. 1, 5 ст. 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. У разі необхідності до позовної заяви, крім іншого, додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

При ознайомленні зі змістом позовної заяви та копіями доданих до неї документів судом встановлено, що позивачкою заявлено вимогу немайнового характеру, яка підлягає оплаті відповідно до Закону України «Про судовий збір», виходячи із ставок судового збору на момент подачі позовної заяви до суду в розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40 грн.

Однак до позову не додано доказів, що підтверджують сплату судового збору чи звільнення від такої сплати.

Також, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Однак позивачкою до позову додані копії документів, які не засвідчені жодним чином, а копія оскаржуваної постанови неналежної якості, що унеможливлює відтворення її змісту.

Крім того, з позовної заяви не зрозуміло хто визначений відповідачем по справі.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постанові від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Однак, з позовної заяви не можна встановити який суб`єкт владних повноважень є відповідачем: чи Національна поліція України, чи Департамент патрульної поліції, чи Управління патрульної поліції у Київській області, чи Батальйон патрульної поліції в місті Бориспіль.

У разі, якщо позивачка не визначиться із відповідачем, суд вирішуватиме це питання.

Отже, позивачка має привести позовну заяву у відповідність до вимог ст. 160, 161 КАС України та сплатити судовий збір у сумі 992,40 грн або надати докази, які підтверджують право на пільги щодо сплати судового збору.

Реквізити: отримувач: ГУК у м. Київ.обл/Переяслав, 22030101; рахунок отримувача: UA368999980313171206000010832; код ЄДРПОУ 37955989.

Відповідно до приписів ст.169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ст.169 КАС України, —

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області Батальйону патрульної поліції в місті Бориспіль про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення залишити без руху і визначити позивачці строк для усунення недоліків у п`ять днів від дня вручення копії цієї ухвали.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.