Рішення № 106739624, 13.10.2022, Харківський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.10.2022 р. справа №520/144/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, платник) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень - вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 16.11.2020р. №Ф-132379-17 про сплату 35.388,74грн. недоїмки з єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ).

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржений правовий акт індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень протиправно покладає на громадянина як учасника суспільних відносин додатковий тягар з оплати ЄСВ у межах господарської діяльності підприємця, попри відсутність підтвердження державної реєстрації суб"єкта господарювання після 01.07.2004р.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби України у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - владний суб"єкт, контролюючий орган, ГУ, адміністративний орган, Управління, орган публічної адміністрації) із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що оскільки за відомостями інтегрованої картки заявника (інформаційно-телекомунікаційної системи) як платника єдиного внеску -на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) за правовим статусом самозайнятої особи - підприємця станом на 16.11.2020р. обсяг невиконаних зобов"язань приватної особи з оплати ЄСВ складав - 35.588,74грн. (основний платіж/недоїмка - 35.588,74грн.), то вчинене управлінське волевиявлення з приводу видання примусу про стягнення боргу є юридично правильним та фактично вірним. Окрім того, наголошував, що заявник подав позов поза межами процесуального строку на звернення до суду, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, у минулому (до 01.07.2004р.) проходив передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набував правового статусу фізичної особи - підприємця, але після 01.07.2044р. такого статусу не підтверджував, власної господарської діяльності не провадив.

Доказів про протилежне відповідачем - суб"єктом владних повноважень до суду у ході розгляду справи подано не було.

16.11.2020р. органом публічної адміністрації без попереднього проведення заходу контролю та без попереднього складання акту перевірки, а виключно на підставі відомостей Інформаційної картки платника з Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відносно заявника було видано правовий акт індивідуальної дії у формі вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф132379-17 від 16.11.2020р., якою заявник був обтяжений обов`язком провести оплату 35.588,74грн. боргу (основний платіж/недоїмка - 35.588,74грн.).

Доказів фізичного отримання заявником цього правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень відповідачем до суду не подано.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу застосування 16.11.2020р. міри юридичної відповідальності у сфері справляння ЄСВ у вигляді примусу до проведення додаткового платежу, заявник ініціював даний спір.

Доказів фізичного отримання заявником оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень матеріали справи не містять.

Оскільки у даному конкретному випадку контролюючий орган прийняв оскаржене рішення без попереднього проведення заходу податкового контролю (тобто в умовах необізнаності заявника - приватної особи) та після минування більш як 14 календарних років від події легального припинення провадження заявником власної господарської діяльності (тобто в умовах відсутності підстав для застосування до відносин за участю заявника підвищених стандартів концепції «добросовісності та сумлінності суб"єкта господарювання» в аспекті обов`язку забезпечити вчасне отримання поштової кореспонденції), то сформульоване у приписах ст.42 Податкового кодексу України правило умовної обізнаності платника податків із подією винесення рішення контролюючого органу з моменту повернення установою поштового зв`язку адресованої платнику податків кореспонденції від контролюючого органу у зв"язку із неможливістю вручення не може бути кваліфіковано як початок перебігу строку на звернення до суду.

Іншої календарної дати, котра б беззаперечно та неспростовно могла бути кваліфікована судом в якості події обізнаності заявника із існуванням оскарженого рішення ніж 08.12.2021р. як календарна дата складання адміністративної скарги на оскаржену вимогу до ДПС України - судом у ході розгляду справи не виявлено.

Рішенням ДПС України від 23.12.2021р. №11926/24/99/00-06-02-01-09 адміністративна скарга заявника на вимогу ГУ ДПС у Харківській області від 16.11.2020р. №Ф-132379-17 була залишена без розгляду.

Позов було подано до суду засобами поштового зв"язку - 29.12.2021р.

З огляду на викладене, суд доходить до переконання про те, що заявник подав даний позов у межах строку на звернення до суду.

Тому вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд відмічає, що процедури справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі підстави та момент виникнення публічного обов`язку з проведення грошових платежів на оплату ЄСВ, алгоритм обчислення розміру платежів, строк виконання публічного обов`ку тощо), заходи державного примусу (у тому числі склади правопорушень у сфері справляння ЄСВ та міри юридичної відповідальності тощо) та механізми реалізації заходів впливу і заходів стягнення визначені нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ "Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі за текстом - Закон України №2464-VІ) і деталізовані приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (затверджена наказом Міністрества фінансів України №449 від 20.04.2015р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за №508/26953; далі за текстом - Інструкція № 449).

При цьому, у силу ч.2 ст.2 Закону України №2464-VІ виключно нормами Закону України №2464-VІ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За прямим застереженням ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України (в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, адміністрування ЄСВ, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу), так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця, підтвердження такого статусу, припинення господарської діяльності).

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч. 1 ст.4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Законом України від 06.12.2016р. №1774-VIII було змінено визначений п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ об"єкт справляння ЄСВ з фізичних осіб - підприємців у межах провадження господарської діяльності на умовний мінімальний дохід, з якого підлягає обов"язковій сплаті мінімальний страховий внесок.

У подальшому згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі за текстом - Закон №2148) до Закону №2464-VI, було визначено, що з 01.01.2018р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464.

При цьому сума ЄCВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Закону №2148).

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що необхідною умовою для сплати ЄСВ за загальним правилом є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (тобто у разі відсутності доходу), законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Утім суд також відзначає, що суспільні відносини з приводу набуття людиною та утрати нею статусу фізичної особи - підприємця унормовані, насамперед, приписами Закону України від 15.05.2003р. №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а до набрання чинності даним актом права - нормами Закону України від 07.02.1991р. №698-XII "Про підприємництво", Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності" (затверджено постановою КМУ від 29.04.1994р. №276) та Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності (затверджено постановою КМУ від 25.05.1998р. №740).

Відповідно до п.63.1 ст.63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

За правилом п.63.4 ст.63 Податкового кодексу України взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є контролюючі органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Як указано у п.63.5 ст.63 Податкового кодексу України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.65.1 ст.65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно з п.65.2 ст.65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

За правилами п.65.5 ст.65 Податкового кодексу України взяття на облік самозайнятої особи здійснюється контролюючим органом у день отримання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб - підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність).

Дані про взяття на облік фізичної особи - підприємця передаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у день взяття на облік у порядку, встановленому Міністерством юстиції України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Взяття на облік фізичної особи - підприємця підтверджується відомостями, оприлюдненими на порталі електронних сервісів відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Процедури взяття особи на податковий облік та зняття особи з податкового обліку були деталізовані приписами Інструкції про порядок обліку платників податків (затверджена наказом ДПА України від 19.02.1998р. №80, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.1998р. за №172/2612) та Порядку обліку платників податків і зборів (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1439/18734), а наразі - Порядком обліку платників податків і зборів (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011р. №1588, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2011р. за №1562/20300).

У силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19 "Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

58.Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

59. Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

60. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

61. Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

62.Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

63.Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

64.03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

65.Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

66.Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

67.Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

68. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

69.Як убачається з досліджених судами попередніх інстанцій витягів з ЄДР від 07 лютого 2019 року, 16 квітня 2013 року державний реєстратор виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області вніс до ЄДР запис за номером 23241750000017409 про включення до цього реєстру відомостей про ФОП ОСОБА_1 - у разі, коли державна реєстрація ФОП була проведена до набрання чинності Законом № 755-IV (а. с. 17, т. 1). При цьому відомості про ФОП були включені цим державним реєстратором з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а. с. 36, т. 1).

70.25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

71.Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. ".

Оскільки заявник до 01.07.2004р. і на виконання норм Закону України від 25.03.2014р. №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» не вчиняв дій на підтвердження статусу суб"єкта господарювання - підприємця (ФОП), то контролюючий орган не має юридичних підстав ані для обліку в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем заявника у якості самозайнятої особи (фізичної особи - підприємця), ані для самостійного визначення заявникові як самозайнятій особі - ФОП суми ЄСВ за об''єктом - мінімальний умовний дохід від провадження господарської діяльності.

Застосовним відносно спірних правовідносин є також і інший правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19, у силу якого зареєстровані після 01.07.2004р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону №2464-VI у редакції Закону №2148 безвідносно до події отримання доходу та безвідносно до події проведення перевірки, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.

Оскільки заявник станом на 01.01.2017р. не мав документально підтвердженого статусу суб"єкта господарювання (фізичної особи - підприємця), то контролюючий орган не мав правових підстав для визначення заявникові грошового зобов`язання з ЄСВ.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом не були подані докази відповідності закону управлінського волевиявлення з приводу податкового обліку заявника у якості підприємця, а також з приводу обліку нарахованої з 01.01.2017р. недоїмки заявника з ЄСВ, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу згаданих волевиявлень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту даної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів та факту невідповідності закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, поклав на фізичну особу - громадянина тягар оплати ЄСВ у якості самозайнятої особи - підприємця за відсутності беззаперечних доказів підтвердження реєстрації статусу суб"єкта господарювання після 01.07.2004р. та факту провадження власної господарської діяльності.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з"ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; поза розумним сумнівом із достатньою повнотою сформулював власні міркування з приводу тлумачення змісту належних норм права та оцінки обставин фактичної дійсності і правової позицій учасників спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 16.11.2020р. №Ф-132379-17.

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).

Суддя Сліденко А.В.