Рішення № 106735744, 13.10.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2022 року Справа№200/11643/18-а

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Обласного центру медико - соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

23 травня 2019 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/11643/18-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, відмовлено в повному обсязі.

03 вересня 2019 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду по справі № 200/11643/18-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 200/11643/18-а залишено без змін.

Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президент України В. Зеленський постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 березня 2022 року № 2119-IX.

Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року N 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України 12 серпня 2022 року № 573/202 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

12 липня 2022 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року в справі №200/11643/18 скасовано, адміністративну справу №200/11643/18 направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.

26 липня 2022 року ухвалою суду прийнято до розгляду адміністративну справу № 200/11643/18-а та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2022 №14/І-г "Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи" запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26 лютого 2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 26 березня 2015 року, виданим ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Відповідач - Обласний центр медико-соціальної експертизи, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21958658, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84306, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Дніпропетровська, будинок 14, організаційно-правова форма - Комунальна організація (установа, заклад).

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що відповідач, в порушення положень нормативно-правових актів відносно соціальної захищеності інвалідів в Україні, реабілітації інвалідів в Україні, встановлення інвалідності не прийняв рішення про встановлення йому ІІІ групи інвалідності, не зважаючи на те, що отримана ним 13 серпня 2014 року травма, має стійкий характер, що призводить до порушень функцій опори та ходи І ступеня, що полягають в у збільшенні часу на пересування, неможливості бігати, порушенні ходи, висінні стопи та ін.

Позивач зазначає, що згідно Інструкції про встановлення груп інвалідності виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне, однак позивачу відповідачем встановлено обмеження його життєдіяльності у незначній ступені, що, на думку позивача, не передбачено інструкцією.

Позивач вказує, що у зв`язку з тим, що відповідачем не прийнято рішення щодо встановлення йому групи інвалідності, позивач зазнав значних матеріальних втрат та моральних страждань, оскільки йому не було розроблено індивідуальну програму реабілітації та не забезпечено технічними та іншими заходами реабілітації, тобто позивач позбавлений належного лікування наслідків отриманої ним травми.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача від 06.06.2018 року про не встановлення йому групи інвалідності; зобов`язати відповідача встановити йому групу інвалідності; зобов`язати відповідача виплатити завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що приписами Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановленої інвалідності передбачено, що прийняття рішень про встановлення або не встановлення інвалідності відноситься до виключної компетенції МСЕК.

На підставі огляду МСЄК та огляду ЦМСЕК МОЗ України ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності.

Критерії встановлення груп інвалідності затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 року № 561 "Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності".

Захворювання позивача, а саме "зросший перелом в/з малогомілкової кістки в верхній третій лівої малогомілкової кістки, обмеження рухомості в лівому гомілково-ступневому суглобі 100-130, невролізу лівого малогамілкового нерву, виделення неврами, аутопластика нерва 27.01.2015 року, повстравматична невропатія лівого малого мілкового нерва, легке порушення функції опори та пересування" не дає підстав для встановлення групи інвалідності.

Відповідач також зазначає, що згідно з даними огляду ОСОБА_1 , зокрема, у ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" та висновку № 559, дані (підстави) для зміни рішення МСЕК про встановлення Чаловському 25% втрати професійної працездатності відсутні.

Також, 14.05.2018 року позивач був оглянутий Центральною МСЕК МОЗ України, на засіданні якого було з`ясовано, що змін в стані його здоров`я не було виявлено, що дало підстави для підтвердження попередніх експертних рішень.

Відповідач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, ним дотримано вимоги законодавчих актів щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, реабілітації інвалідів в Україні.

Дослідивши надані сторонами документи суд встановив наступне.

27 вересня 2014 року начальником ГУМВС України в Дніпропетровській області було затверджено Акт № 14 форми Н-1 «Про нещасний випадок (у тому числі поранення)», який стався зі старшим сержантом міліції ОСОБА_1 13.08.2014 року, відповідно до пункту 14 якого нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні ОСОБА_1 службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.

01 грудня 2015 року постановою Військово-лікарської комісії ГУМВС України в Донецькій області по встановленню причинного зв`язку поранення, визнано наявність у колишнього начальника відділу ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району (м. Артемівськ) УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 вогнепального скрізного поранення лівої гомілки з наявністю чужорідних тіл, перелам шийки малогомілкової кістки, отриманого 13.08.2014 року, яке пов`язане з виконанням службових обов`язків.

06 листопада 2015 року позивачем отримано направлення на проходження медико - соціальної експертної комісії для встановлення ступені втрати працездатності.

15 грудня 2015 року позивач пройшов огляд обласною медико-соціальною експертною комісією з приводу встановлення йому групи інвалідності та відсотка втрати працездатності у зв`язку із отриманим у зоні антитерористичної операції поранення.

Актом огляду медико - соціальної експертної комісії № 1368 встановлено відсутність підстав для встановлення групи інвалідності, цим же актом, позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності.

Згідно консультаційного висновку № 559 при обстеженні ОСОБА_1 з 27.01.2016 року по 29.01.2016 року ДУ "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" дані для зміни рішення МСЕК щодо встановлення 25 відсотків втрати працездатності відсутні.

Згідно висновку Головного нейрохірурга Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації ОСОБА_3 від 16.01.2018 року, позивачу встановлено діагноз: стійкі залишкові явища перенесеного 13.08.2014 року вогнепального скрізного поранення лівої гомілки та оперативного лікування (операція 27.01.2015 року - невроліз малоберцевого нерву ліворуч у підколінній ямці і верхній третині гомілки, видалення невроми, аутопластика малоберцевого нерву суральним нервом) у вигляді посттравматичної нейропатії лівого малоберцевого нерву з глибоким парезом розгиначів лівої стопи, порушенням функцій ходи та опори І ступеню.

Згідно висновку Головного невролога Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації ОСОБА_4 від 23.01.2018 року, позивачу встановлено діагноз: стійкі залишкові явища перенесеного 13.08.2014 року вогнепального скрізного поранення лівої гомілки (операція 27.01.2015 року - невроліз малоберцевого нерву ліворуч у підколінній ямці і верхній третині гомілки, видалення невроми, аутопластика малоберцевого нерву суральним нервом) у вигляді посттравматичної нейропатії лівого малоберцевого нерву з глибоким парезом розгиначів лівої стопи, порушенням функцій опори та ходи І ступеню.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 455/95 на ім`я ОСОБА_1 позивачу встановлено діагноз: стійкі залишкові явища перенесеного 13.08.2014 року вогнепального скрізного поранення лівої гомілки (операція 27.01.2015 року - невроліз м/гомілкового нерву ліворуч у підколінній ямці і верхній третині гомілки, видалення невроми, аутопластика м/г нерву суральним нервом) у вигляді післятравмової нейропатії лівого малогомілкового нерву з глибоким парезом розгиначів лівої стопи, порушенням функцій опори та ходи І ст.

07.02.2018 року КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня» позивачу видано направлення на медико-соціальну експертну комісію у зв`язку з наявністю ознак інвалідності з діагнозом стійкі залишкові явища перенесеного 13.08.2014 року вогнепального скрізного поранення лівої гомілки (операція 27.01.2015 року - невроліз малоберцевого нерву ліворуч у підколінній ямці і верхній третині гомілки, видалення невроми, аутопластика малоберцевого нерву суральним нервом) у вигляді посттравматичної нейропатії лівого малоберцевого нерву з глибоким парезом розгиначів лівої стопи, порушенням функцій опори та ходи І ступеню.

Пункт 8 зазначеного направлення вістить відмітку «Прогноз несприятливий».

23.03.2018 року ОСОБА_1 був повторно оглянутий обласною МСЕК № 1 та без винесення експертного рішення був направлений для отримання консультативного рішення на Центральну МСЕК МОЗ України.

17.05.2018 року Центральна МСЕК МОЗ України листом № 302/05/18 в порядку консультації повідомило відповідача, що при оглядах 23.03.2018 року та 14.05.2018 року змін в стані його здоров`я не виявлено, що дало підстави для затвердження попередніх експертних рішень.

Поряд з цим, Центральна МСЕК МОЗ України зазначила, що у разі надходження нових медичних документів щодо наявності прогресування ускладнень і статико динамічних порушень внаслідок вогнепального порання, комісія вважає з можливе повернутися до розгляду порушеного хворим питання.

Актом обласної МСЕК № 461 від 06.06.2018 року було підтверджено попереднє рішення про те, що ОСОБА_1 встановлено 25 відсотків втрати працездатності. Відповідно до п. 30.4 зазначеного Акту інвалідом позивач не визнаний, рішення підтверджене.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини справи щодо не встановлення позивачу групи інвалідності підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон №875-XII), визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №875-XII, особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2 Закону №875-XII, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно ст. 3 Закону №875-XII, інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об`єднань осіб з інвалідністю.

Стаття 4 Закону №875-XII закріплює, що діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об`єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров`я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав осіб з інвалідністю щодо включення до суспільного життя нарівні з іншими громадянами.

Згідно ст. 5 Закону №875-XII, порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Відповідно до ст. 6 Закону №875-XII, захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

Закон України від 06.10.2015 №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №2961-IV) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Згідно ч. 1 Закону №2961-IV надано визначення наступним термінам:

- інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

- обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами;

- медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 7 Закону №2961-IV, медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03 грудня 2009 р. № 1317 (далі - Положення №1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Згідно з п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п. 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно п. 11 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Відповідно до п.п. 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

- обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

- обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

- обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);

- обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);

- обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;

- обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня -здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі - Інструкція №561) визначає механізм встановлення груп інвалідності.

Відтак, п. 2.2 Інструкції №561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

Згідно п. 3.4 Інструкції №561 група інвалідності III встановлюється без строку переогляду при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м`язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см.; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м`язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м`язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п`ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п`ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п`яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м`язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення .

Переглядаючи в касаційному порядку рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року по справі № 200/11643/18-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 липня 2022 року дійшов висновку, що розділ ІІІ Інструкції №561 (до якого входить згаданий пункт 3.4) визначає перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму, при яких група інвалідності встановлюється без строку переогляду.

Отож згаданий пункт 3.4 Інструкції №561 містить чітко визначений перелік тих захворювань, при яких особі встановлюється інвалідність безстроково. Тому відсутність у ньому захворювання, яке діагностовано у позивача, не виключає можливості призначити інвалідність на певний строк.

Пункт 2.13.4 Порядку №420 визначає загальні умови визначення ступеня втрати професійної працездатності для інвалідів ІІІ групи та його нижчу межу. Отже, цей пункт указує, що при встановленні ступеня втрати професійної працездатності в процентах лікарі МСЕК враховують групу інвалідності. Однак механізм встановлення груп інвалідності він не визначає.

Підстави і медичні критерії для встановлення ІІІ групи інвалідності визначені пунктом 27 Положення №1317.

Відтак, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: <…> обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; <…> обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); <…>.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що переглядаючи оскаржуване рішення МСЕК суди попередніх інстанцій повинні були зіставити встановлені позивачу діагнози та їх наслідки з вказаними критеріями і підставами для встановлення інвалідності, однак вони не дослідили чи підпадають встановлені МСЕК функціональні порушення в організмі позивача під підстави і критерії для встановлення III групи інвалідності, тож суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у справі, дати юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Враховуючи викладене, суд з врахуванням висновків Верховного суду, викладених в постанові від 12 липня 2022 року по справі 200/11643/18-а зазначає наступне.

Виходячи з текстуального аналізу підстав і медичних критеріїв для встановлення ІІІ групи інвалідності, які визначені пунктом 27 Положення №1317, суд дійшов висновку, що для встановлення ІІІ групи інвалідності достатньо обмеження навіть однієї категорії життєдіяльності у помірно вираженому I ступені, зокрема, обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня, що полягає в здатності особи до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані, що власне і було встановлено у висновку Головного нейрохірурга Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації ОСОБА_3 від 16.01.2018, висновку Головного невролога Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації ОСОБА_4 від 23.01.2018 року, виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 455/95 на ім`я ОСОБА_1 та направленні на медико-соціальну експертну комісію у зв`язку з наявністю ознак інвалідності від 07.02.2018 року КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня».

Поряд з цим, виходячи з аналізу оскаржуваного акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 461 від 06.06.2018 року, відповідач не встановлював відповідність ступеню обмеження категорії життєдіяльності позивача в частині обмеження здатності самостійно пересуватися критеріям визначеним пунктом 27 Положення №1317, а констатував відсутність змін в стані здоров`я позивача та обмежився підтвердженням своїх попередніх рішень, які з-поміж іншим датовані 2015 роком, тобто за три роки до виникнення спірних правовідносин.

На думку суду, стан здоров`я людини є має динамічний характер та змінюється повсякчасно в залежності від сукупності низки зовнішніх та внутрішніх чинників, тим більш при наявності сталих передумов, таких як травма та її ускладнення, з констатованою лікарями тенденцією до погіршення стану здоров`я.

Тому суд не може залишити поза увагою, що в направленні на медико-соціальну експертну комісію від 06.11.2015 лікарська консультативна комісія дійшла висновку, що прогноз на одужання несприятливий, аналогічний висновок міститься в направленні на медико-соціальну експертну комісію у зв`язку з наявністю ознак інвалідності від 07.02.2018 року КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення щодо встановлення позивачу інвалідності (або відмову) відповідач повинен був підтвердити або спростувати відповідність ступеню втрати здоров`я позивачем критеріям для встановлення III групи інвалідності, що полягають в обмеженні однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені, відповідно до п. 27 Положення №1317, чого відповідачем зроблено не було.

Щодо посилань відповідача на висновки Верховного суду викладені в постанові від 04 березня 2019 року по справі №805/773/17-а стосовно залежності питання про встановлення інвалідності від відсотку втрати працездатності суд зазначає наступне.

Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 №420 (далі - Порядок №420).

Підпункти 2.13.2.-2.13.5. Порядку № 420 встановлюють, що при повній втраті здатності потерпілого на виробництві до самообслуговування та потреби у постійному сторонньому догляді чи допомозі (І-А чи I-Б група інвалідності) встановлюються 85 - 100 відсотків втрати професійної працездатності.

При виражених порушеннях функцій організму, що призводять до значного обмеження життєдіяльності за умови збереження здатності до самообслуговування, та відсутності потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі (ІІ група інвалідності) і можливості виконання професійної діяльності лише у спеціально створених виробничих умовах ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 65 - 80 відсотків.

Підпункт 2.13.4 Порядку № 420 встановлює, що при помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.

При цьому, пункт 2.13.5. Порядку № 420 встановлює, що при невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.

З текстуального аналізу вказаних норм вбачається, в певних випадках навіть при втраті професійної працездатності 25-40% група інвалідності може не встановлюватись і поряд з цим при втраті професійної працездатності 30-40% може бути встановлено ІІІ групу інвалідності.

Вказане свідчить про наявність зв`язку між групою інвалідності та ступенем втрати працездатності, проте саме група інвалідності впливає ступінь втрати професійної працездатності, а не навпаки.

Таким чином, суд враховує висновок Верховного суду, викладений в постанові від 12 липня 2022 року по справі 200/11643/18-а, згідно якого підстави і медичні критерії для встановлення ІІІ групи інвалідності визначені саме пунктом 27 Положення №1317, а не Порядком № 420, з огляду на що, висновки Верховного суду викладені в постанові від 04 березня 2019 року по справі №805/773/17-а, не можуть бути застосовані в даній справі, як такі, що сформовані раніше.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи в контексті правових норм, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про протиправність Акту обласної МСЕК № 461 від 06.06.2018 року та його скасування через порушення приписів пункту 27 Положення №1317.

Поряд з цим, приписами чинного законодавства проведення медико-соціальної експертизи осіб з обмеженнями повсякденного функціонування проводиться медико-соціальними експертними комісіями, тобто в спірних правовідносинах суд не може перебирати на себе повноваження медико-соціальної експертної комісії, надавати оцінку стану здоров`я позивача, а також робити висновки відносно наявності/відсутності підстав для надання позивачу статусу особи з інвалідністю.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного Акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 461 від 06.06.2018 року та зобов`язання відповідача повторно провести медико-соціальну експертизу щодо позивача за направленням на медико-соціальну експертну комісію у зв`язку з наявністю ознак інвалідності від 07.02.2018 року КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня», з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Щодо позовних вимог відносно відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

Детально дослідивши доводи позивача відносно стягнення на його користь моральної шкоди суд бере до уваги, що позивач дійсно в наслідок травми має погіршення стану здоров`я, що призводить до зниження якості життя та зниження професійної працездатності з 2014 року, встановлені обставини справи, а також встановлену протиправність оскаржуваного акту огляду МСЕК.

Враховуючи те, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю в Україні, а також гарантоване Конституцією України право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, яке не може бути в повному обсязі реалізоване позивачем через неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків, суд визначає доведеним факт спричинення моральної шкоди позивачу та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає обґрунтованою спричинену позивачу моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем судовий збір не сплачувався виходячи з положень п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, витрати розподілу не підлягають.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області (ЄДРПОУ 21958658, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84306, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Дніпропетровська, будинок 14) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Акт огляду медико-соціальної експертної комісії Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області № 461 від 06.06.2018 року.

Зобов`язати Обласний центр медико-соціальної експертизи в Донецькій області повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 за направленням на медико-соціальну експертну комісію у зв`язку з наявністю ознак інвалідності від 07.02.2018 року КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня» з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Стягнути з Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (П`ять тисяч) гривен.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 13 жовтня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко