Рішення № 106732019, 06.10.2022, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1157/2021 Справа № 490/8903/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2022 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва

в складі : головуючого - судді Гуденко О.А.,

за участю секретаря Савенко Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ПАТ «Альфа-банк» про визнання правочину в частині покупця удаваним та недійсним, визнання прав покупця-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2020 року ОСОБА_1 - Позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 – Відповідач 1, ОСОБА_3 – Відповідач 2, ОСОБА_4 – Відповідач 3, у якому просила визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , в частині покупців удаваним та недійсним з моменту його укладення, визначивши у цій частині договору купівлі-продажу квартири покупцями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з частиною кожного у праві власності на квартиру у розмірі 1/3 .

Свій позов обґрунтовує тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, видане згідно розпорядження Миколаївської міської служби приватизації державного житлового фонду від 06.06.1994 року №01831 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване ММБТІ за №18432 від 15.12.1994 року. 07.08.1997 року на Південній товарній біржі був укладений договір №7061 купівлі-продажу вказаної квартири, за яким ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_5 купила за 8000 грн. квартиру АДРЕСА_2 . 11.08.1997 року кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 в сумі 8000 грн, були витрачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, укладеним на Південній товарній біржі за №7079 від 11.08.1997 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 за ціною 11400 грн. Договір зареєстрований в ММБТІ за №17341 від 13.08.1997 року. Позивачка стверджує, що до коштів отриманих від продажу приватизованої квартири АДРЕСА_2 у сумі 8000 грн. було доплачено 3400 грн. для купівлі квартири АДРЕСА_1 , при цьому 1/3 доплати у сумі 1333 грн були особистими коштами позивачки отриманих від страхування із досягнення 18 річного віку, а кошти отримані від продажу приватизованої квартири у сумі 8000 грн. були спільною власністю позивачки та відповідачів. Позивачка вказує про те, що на 11.08.1997 р. – день вчинення правочину купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , Позивачка була повністю дієздатна, дала згоду на придбання квартири за її кошти та для власних потреб, але на ім`я Відповідачів, прийняла майно у фактичне користування шляхом вселення у квартиру, а 12.09.1997 року здійснила прописку за вказаною адресою, увесь час безперервно проживає у квартирі на правах співвласника, приймає безпосередньо участь у її утриманні та в оплаті комунальних послуг. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.06.2007 року (справа №2-4189/2007) договір купівлі – продажу №7079 від 11.08.1997 року квартири АДРЕСА_1 визнано дійсним, рішення зареєстровано в КП ММБТІ 17.07.2007 року. За домовленістю між позивачкою та відповідачами, останні зобов`язалися на першу вимогу позивачки укласти з позивачкою договір про участь у придбанні у її власність квартири для окремого проживання, а у разі відсутності такої можливості – укласти з позивачкою договір про виділ у власність позивачки 1/3 частки квартир АДРЕСА_1 . У жовтні 2015 року, позивачка попередила Відповідачів, що має намір проживати окремо та не пізніше жовтня 2016 року змінити місце проживання для чого бажає придбати однокімнатну квартиру. Натомість, Відповідачі почали заперечувати сам факт попередньої домовленості про укладання з позивачкою договору спільної участі у придбанні у її власність нерухомості та його фінансування у певній частині. Також, позивачці стало відомо, що відповідачі ухиляються від укладення договору про виділ з їх часток у власність позивачки 1/3 частки квартири. Тому вона змушена була звернутися до суду із цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2020 року, було визначено суддю Гуденко О.А.

Ухвалою суду від 15.01.2020 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 25.05.2021 року у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «Альфа Банк».

Представник третьої особи - Коваленко О.Л. надала пояснення, відповідно до яких просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що 24.09.2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №640/793-К793, з метою забезпечення кредитного договору того ж дня між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №5338, згідно якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 20.12.2021 року було закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

12.04.2021 року Позивачка через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

12.04.2021 року та 24.05.2021 року Відповідачка ОСОБА_3 через канцелярію суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала повністю, просила їх задовольнити та визнала їх.

20.12.2021 року Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що позов визнає, але не все, що написано у позові.

06.10.2022 року Позивачка, її представник, Відповідачі та представник третьої особи до суду не з`явилися, повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Суд, враховуючи, що сторонами надані відповідні заяви про розгляду справи за їх відсутності, вирішив справу слухати за їх відсутності.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, видане згідно розпорядження Миколаївської міської служби приватизації державного житлового фонду від 06.06.1994 року №01831 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване ММБТІ за №18432 від 15.12.1994 року. 07.08.1997 року на Південній товарній біржі був укладений договір №7061 купівлі-продажу вказаної квартири, за яким ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_5 купила за 8000 грн. квартиру АДРЕСА_2 .

11.08.1997 року кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 в сумі 8000 грн, були витрачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, укладеним на Південній товарній біржі за №7079 від 11.08.1997 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 за ціною 11400 грн. Договір зареєстрований в ММБТІ за №17341 від 13.08.1997 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.06.2007 року (справа №2-4189/2007) договір купівлі – продажу №7079 від 11.08.1997 року квартири АДРЕСА_1 визнано дійсним, рішення зареєстровано в КП ММБТІ 17.07.2007 року.

24.09.2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №640/793-К793, з метою забезпечення кредитного договору того ж дня між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №5338, згідно якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Позивач, обираючи спосіб захисту, просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , в частині покупців удаваним та недійсним з моменту його укладення, визначивши у цій частині договору купівлі-продажу квартири покупцями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з частиною кожного у праві власності на квартиру у розмірі 1/3 .

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину удаваним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ст. 235 ЦК України за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Ч. 1 ст. 235 ЦК України передбачає, що удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має право визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

На відміну від фіктивного, удаваний правочин, тобто правочин, який вчинений, щоб приховати інший, має на меті виникнення правових наслідків, але не тих, які афішуються фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину.

Дефектність прикриваючого правочину очевидна. Тобто, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини - той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Тобто очевидно, що воля і волевиявлення в цьому випадку різняться, і причиною цьому є приховування дійсної мети правочину. Мета удаваного правочину полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору купівлі-продажу, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Тобто, при вирішення спору про визнання правочину удаваним, суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Також із системного аналізу ст. 235 ЦК України, випливає, що удаваність правочину може бути лише щодо виду правочину, який породжує інші правовідносини. Удаваність правочину в частині суб`єктного складу правочину не охоплюється нормами ст. 235 ЦК України.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, позивач та її представник не обґрунтували удаваності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з метою приховання іншого правочину, не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, та що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваними.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витарти відшкодуванню позивачеві не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 141, 223, 258, 259, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа АТ «Альфа-банк» про визнання правочину в частині покупця удаваним та недійсним, визнання прав покупця - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 13 жовтня 2022 року.

Суддя Гуденко О.А.