Рішення № 10671784, 02.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/3402.08.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омбріна»

про визнання договору недійсним

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Головатюк С.А.

від відповідача: Зайома О.А.

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним попереднього договору № 12/03 від 12.03.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омбріна». Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю вищевказаного попереднього договору вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, оскільки він не містить умов, на яких має бути укладений основний договір, містить відсилочну норму на договір оренди, укладений між сторонами, а також передбачає укладення основного договору майже через три роки з моменту укладення попереднього договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 р. було порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.03.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився через необхідність витребувати у сторін додаткові докази у справі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що зобов’язання сторін за попереднім договором є припиненими, оскільки жодна із сторін не направила у строк, передбачений законодавством, проект основного договору.

Крім того, відповідач зазначає, що оспорюваний договір є неукладеним, оскільки у ньому відсутні істотні умови, що передбачені для договорів такого виду.

У процесі розгляду справи позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що згідно з п. 3.2. оспорюваного договору відповідач зобов’язаний прийняти в трьохденний термін приміщення по акту приймання-передачі, після укладання договору оренди приміщення. Крім того, представник позивача звернув увагу суду на той факт, що договір оренди № 08/03-1 від 08.03.2007 р., на умовах якого сторони зобов’язались укласти основний договір, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2010р. у справі № 3/28 визнано недійсним.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті відповідно до ст.82 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.08.2010 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.03.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омбріна»укладено договір оренди нерухомого майна № 08/03-1, за умовами якого позивач зобов’язався передати відповідачу за певну плату на певний строк у користування нерухоме майно, що складається з нежитлового приміщення площею 430, 6 кв.м. у будинку за адресою: м. Київ, вул. В.Житомирська, 2.

          12.03.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омбріна»укладено попередній договір № 12/03, за умовами якого позивач зобов’язався укласти з відповідачем договір оренди нежилого приміщення площею 430,6 кв.м. в будинку за адресою м. Київ, вул. В. Житомирська, 2 на умовах договору оренди приміщення № 08/03-1 від 08.03.2007 р., укладеного між сторонами цього договору.

          Відповідно до п.п. 1.2., 3.2. попереднього договору позивач зобов’язаний укласти з відповідачем договір оренди нежилого приміщення терміном на два роки, починаючи з 08.03.2010 р. до 07.03.2012 р.; відповідач зобов’язався прийняти у триденний термін приміщення по акту приймання-передачі, після укладання договору оренди приміщень.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що укладення основного договору майже через три роки з моменту укладення попереднього договору № 12/03 від 12.03.2007 р. суперечить нормам ст. 182 Господарського кодексу України в частині терміну його укладення (протягом одного року); вважає, що оспорюваний договір не містить істотних умов, які, в силу вимог с. 182 ГК України та 635 ЦК України, мають бути визначені безпосередньо у його тексті, натомість, містить відсилочну норму в цій частині на інший договір, який, крім того, визнаний недійсним у судовому порядку.

          За таких обставин позивач просить визнати недійсним вищезазначений договір, вважаючи, що його умови суперечать нормам чинного законодавства.

          Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

          Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Частиною 5 ст. 182 Господарського кодексу України встановлено, що відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 182 Господарського кодексу України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Тож, як ст. 182 Господарського кодексу України, так і ст. 635 Цивільного кодексу України встановлює, що умови, на яких сторони зобов’язуються у майбутньому укласти договір, мають визначатись безпосередньо у тексті попереднього договору.

Проте, як вбачається зі змісту п. 1.1 оспорюваного договору, позивач взяв на себе зобов’язання укласти з відповідачем договір оренди нежитлового приміщення на умовах договору оренди приміщення №08/03-1 від 08.03.07р.

Таким чином, суд вважає, що сторони безпосередньо у тесті договору не визначили його істотних умов. Порядок погодження істотних умов основного договору у попередньому договорі сторонами також не встановлений.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2010 у справі №3/28, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції (копії - у матеріалах справи), договір оренди приміщення №08/-3-1 від 08.03.07р., яким були визначені істотні умови і на які є посилання у тексті оспорюваного договору, визнаний недійсним.

Посилання відповідача у справі на те, що оспорюваний договір є неукладеним (ч.8 ст. 181 ГК України), а отже і не може бути визнаний судом недійсним, суд визнає необгрунтованими, оскільки в силу вимог ч.2 ст. 182 ГК України до укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Стосовно терміну укладення сторонами договору суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

З наведеного випливає, що за своєю суттю договір оренди може бути як реальним (тобто вважатися укладеним з моменту передачі майна наймачу в користування), так і консенсуальним. В силу диспозитивності норм про оренду, право визначати момент укладення договору найму (оренди) належить сторонам договору. Якщо в договорі найму немає спеціальних норм, то виходячи із положень ділової практики договір майнового найму вважається консенсуальним.

Проаналізувавши зміст оспорюваного договору, зокрема п.п.1.1., 3.2 в їх сукупності, суд дійшов висновку, що його умовами чітко визначений строк для укладення основного договору - 08.03.2010р., тобто пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, що прямо суперечить ч.1 ст. 182 Господарського кодексу України.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими твердження відповідача про те, що зобов’язання сторін за оспорюваним договором є припиненими.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що попередній договір № 12/03 від 12.03.2007 р. суперечить вимогам ст. 182 Господарського кодексу України, а саме –щодо строку укладення основного договору та його умов.

Згідно з ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32-34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»задовольнити.

2. Визнати недійсним попередній договір № 12/03 від 12.03.2007 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»(01054, м. Київ, вул. О. Гончара, 65, ідентифікаційний код 21637233) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омбріна»(04050, м. Київ вул. Мельникова, 12 ідентифікаційний код 34965842).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Омбріна» (04050, м. Київ вул. Мельникова, 12 ідентифікаційний код 34965842) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київімко Інтернешенел»(01054, м. Київ, вул. О. Гончара, 65, ідентифікаційний код 21637233) 85, 00 (вісімдесят п’ять грн.. 00 коп.) грн. –державного мита та 236, 00 (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя

Пригунова А.Б.

Дата підписання повного тексту рішення 06.08.10