Рішення № 10670089, 03.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.08.10 р.                     Справа № 37/112                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33635277

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ-Будтранс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33670725

про: стягнення з Відповідача грошові кошти в загальній сумі 1142416, 58 грн., у тому числі заборгованість за прострочення лізингових платежів, враховуючи валютне коригування, пеню , 3% річних та інфляційну індексацію.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 30.06.2010р. на 13.07.2010р., з 13.07.2010р. на 26.07.2010р., з 26.07.2010р. на 03.08.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ-Будтранс”, м. Донецьк (далі – Відповідач), про стягнення основного боргу в сумі 1083539,20грн., пені в сумі 84338,65грн., 3% річних в сумі 12403,08грн., інфляції – 12159,73грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оперативного лізингу №205 від 23.10.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних , інфляційної індексації та пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оперативного лізингу №205 від 23.10.2007р. з додатками; акт приймання-передачі майна, довіреність; претензія №3351 від 13.01.2009р., повідомлення про розірвання договору, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 193, 222, 229 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 611, 612, 625, 629, 762, 806 Цивільного кодексу України.

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.36-57, 61, 68-75), у тому числі заяву про зменшення суми позовних вимог на 50000грн. та позицію щодо зарахування такого платежу.

Клопотанням від 27.07.2010р. №4637/1 (а.с.77) Позивач просив розглянути справу без його участі на підставі наявних доказів, надавши на вимогу суду розрахунки заборгованості, 3% річних, пені та інфляційної індексації без урахування валютного коригування (а.с.а.с.78-81)

Відповідач у судові засідання не з’являвся, доказів сплати стягуваних грошових коштів або відсутності відповідних грошових зобов’язань не надав, процесуальним правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с. 69, 70), достовірність яких (відомостей) презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані Відповідачем документи та неявка представників сторін у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.10.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір оперативного лізингу №205 (а.с.а.с.12-19), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець надає в користування Лізингоодержувачу предмету лізингу для підприємницьких цілей на строк – 36 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі , за умови сплати останнім лізингових платежів.

Зміст п. 1.2. вказаного договору визначає предмет лізингу – автомобілі FAW СА 2007р. у кількості 10 шт. загальною вартістю 2670000грн. із вказівкою їх технічних характеристик.

Розділом 3 договору оперативного лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків, зокрема:

-          за користування майном Лiзингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 - а.с.20) (п.3.1.);

-          усі платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок (п. 3.4.);

-          Лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) з коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім першого лізингового платежу). При цьому, сторонами визначена формула здійснення такого коригування, яка передбачає використання відомостей про значення курсу гривні до долару США, встановленому на дату фактичного виконання лізингового платежу. Сторони погодились, що зазначений курс гривні до долару США визначається за даними банку, оформленими ним відповідною довідкою (п.3.4.1.).

-          Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий (вихідний, святковий або ін.) день (п. 3.4.3.)

-          Лізингоодержувач зобов’язується здійснювати погашення заборгованості перед Лізингодавцем у наступному порядку: сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов’язків за цим договором; сплата суми заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами; сплата поточних лізингових платежів (п. 3.5.).

-          Лізингодавець зобов’язаний щомісячно, у відповідності до графіку платежів, надавати Лізингоотримувачу акти виконаних робіт на суму наданих послуг по лізингу об’єкту, в тому числі на перший лізинговий платіж в повному обсягу (п. 3.7.).

Положеннями розділу 4 договору оперативного лізингу визначено, що приймання Лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі, з моменту підписання якого до Лізингоодержувача переходять усі ризики та відповідальність, пов’язані з користуванням та володінням предметом лізингу.

Пунктом 11.2.1 договору оперативного лізингу сторони дійшли згоди що за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених п. 3.1 цього договору, Лiзингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення платежу.

Майно, яке становить предмет лізингу, були придбане Позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю „Автосервіс-Т” (Постачальник) на підставі договору поставки №АТ/П003-120 від 29.10.2007р. та акту приймання-передачі до нього від 12.12.2007р. (а.с.а.с.40-44). Задля фінансування придбання предмету лізингу Позивачем 18.12.2007р. був укладений кредитний договір №13-56 з Закритим акціонерним товариством „Донгорбанк” (Банк) (а.с.а.с.45-51).

У відповідності до умов договору оперативного лізингу, майно, що є предметом лізингу, 14.12.2007р. було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі майна (а.с.22).

29.08.2009р. Лізингодавець надіслав (а.с.30) Лiзингоодержувачу повідомлення №4055 від 27.08.2009р. (а.с.29) про розірвання договору №205 оперативного лізингу від 23.10.2007р. у зв’язку із заборгованістю по сплаті лізингових платежів.

20.10.2009р. Позивач звертався (а.с.98) до Відповідача з претензією №3351 від 13.01.2009р. (а.с.27), якою вимагав сплати наявну заборгованість та нараховану пеню.

Оскільки Відповідачем не виконувалися зобов’язання з оплати лізингових платежів згідно графіку внесення платежів з грудня 2008р., у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 1083539,20грн., на яку нарахована пеня в розмірі 84338,65грн., 12159,73грн. – інфляція та 12403,08грн. – 3% річних., з вимогою про стягнення яких Позивач звернувся до суду.

Заявою №4603/1 від 12.07.2010р. (а.с.71) Позивач зменшив суму позовних вимог на 50000грн., у зв’язку зі сплатою 30.03.2010р. Відповідачем частини боргу у розмірі 50000грн. (а.с.72). Заявою від 26.07.2010р. Позивач, з огляду на зменшення суми, визначив, що здійснений Відповідачем платежі має спрямовуватися на погашення суми пені, а в уточнених розрахунках (а.с.а.с.78-81) визначив суму заборгованості за графіком платежів (без урахування валютного коригування) та розмір нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Наразі, згідно представленого Позивачем акту звірення розрахунків станом на 24.06.2010р. (а.с.38) та довідки за підписом керівника та головного бухгалтера №4582 від 29.06.2010р. (а.с.39) здійснений 30.03.2010р. Лiзингоодержувачем платіж у сумі 50000грн. відповідно до його призначення зарахований саме у погашення заборгованості за графіком лізингових платежів, у зв’язку із чим остання визначена у розмірі 619906,4грн.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акті звірення розрахунків, складеного та надісланого (а.с.а.с.38а, 38б) Позивачем на виконання вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві з урахуванням заяви №4603/1 від 12.07.2010р. (а.с.71), оскільки згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач управнений до прийняття рішення зменшити розмір позовних вимог та змінити предмет позову, і таке зменшення судом приймається, оскільки зумовлено врахуванням здійсненого Відповідачем платежу.

Крім того, сумісне висування вимог про стягнення з Відповідача заборгованості, пені, інфляційної індексації та 3% річних не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є однорідними (грошовими), пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором оперативного лізингу), а їх спільний і одночасний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені, інфляції та 3% річних.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору оперативного лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах оперативного лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються належним виконанням, у розглядуваному випадку – шляхом своєчасного та у повному обсягу здійснення лізингових платежів. Натомість невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і жодних доказів на підтвердження іншого Відповідачем згідно ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надав, останнім не виконувалися у повному обсягу та своєчасно зобов’язання з оплати лізингових платежів згідно графіку внесення платежів з грудня 2008р., що дозволяє стверджувати про наявність порушення грошового зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та вважати Відповідача таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Враховуючи, що арифметичний розрахунок лізингових платежів відповідає умовам договору, суд дійшов висновку про можливість стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів за графіком у розмірі 619906,40грн. , який визначений довідкою №4582 від 29.06.2010р. (а.с.39). При цьому, суд відхиляє визначений представником Позивача у заяві від 26.07.2010р. (а.с.75) розподіл здійсненого Відповідачем платежу в сумі 50000грн. на погашення пені, оскільки це не відповідає відомостям власного бухгалтерського обліку Позивача і остаточному розрахунку позовних вимог (а.с.а.с.77-81) та визначеному Відповідачем призначенню платежу, зазначенням якого платник реалізовує передбачені ст. 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України права власника грошових коштів з їх розпорядженням.

Відносно решти заявленої до стягнення заборгованості в сумі 413632,8грн., нарахованої Позивачем як валютне коригування, позиція суду полягає у такому.

Виходячи із визначеного в п. 3.4.1. договору порядку розрахунку означеного коригування, обов’язковість дотримання якого зумовлено ст. 629 Цивільного кодексу України, право на його отримання у Позивача виникає після здійснення Лізингоодержувачем платежу за графіком, адже розмір коригування визначається за формулою, складовим елементом якої є значення курсу гривні до долару США, встановлену НБУ на дату фактичного виконання лізингового платежу. Отже, оскільки платежі за графіком не були вчинені, нарахування суми коригування у запропонований Позивачем спосіб є безпідставним, адже не відповідає встановленому порядку розрахунку.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості з валютного коригування в сумі 413632,8грн. у зв’язку із передчасністю їх висування, що має наслідком і відмову у стягненні нарахованих на таку заборгованість 3% річних, інфляційної індексації та пені, оскільки заборгованість виступає базою для розрахунку відповідних нарахувань за змістом ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора окрім суми боргу має сплати 3% річних та інфляційну індексацію за весь період прострочення.

Суд, перевіривши остаточні арифметичні розрахунки (а.с.а.с.78-81) позовних вимог щодо 3% річних та інфляційної індексації відносно сум заборгованості за графіком лізингових платежів за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що заявлені вимоги:

-          про стягнення 3% річних за графіком лізингових платежів підлягають задоволенню в сумі 6451,04грн.

-          про стягнення інфляції підлягають задоволенню в сумі 8559,56грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені (адже саме така природа визначеної не сторонами неустойки виходячи з порядку її нарахування) у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п.11.2.1. договору оперативного лізингу, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Здійснивши перевірку арифметичного розрахунку (а.с.а.с.78-81) пені за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд встановив, що за вказаний період може правомірно може бути нарахована пеня в сумі 45755,16грн., в межах якого судом і задовольняються відповідні вимоги.

Згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача повністю пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 46, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг”, м. Київ, (ідентифікаційний код 33635277) до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ-Будтранс”, м. Донецьк, (ідентифікаційний код 33670725) про стягнення з Відповідача грошові кошти в загальній сумі 1142416, 58 грн., у тому числі заборгованість за прострочення лізингових платежів, враховуючи валютне коригування, пеню , 3% річних та інфляційну індексацію задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ-Будтранс”, м. Донецьк, (ідентифікаційний код 33670725) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33635277) заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 619906,4грн., 3% річних в сумі 6451,04грн., інфляційну індексацію в сумі 8559,56грн. та пеню в сумі 45755,16грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ-Будтранс”, м. Донецьк, (ідентифікаційний код 33670725) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АІС-Лізинг”, м. Київ, (ідентифікаційний код 33635277) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 6806,72 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 137,71грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 03.08.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2010р.

Суддя