Рішення № 106694894, 19.09.2022, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1860/22

2/216/2019/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19.09.2022 м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Цимбалістенко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бакуменко Р.С.,

представника позивача: Мотуз О.В.,

представника відповідача: Лавринець І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з викликом сторін матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент»

про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

10 червня 2022 року до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, в якому позивач просить суд:

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я внаслідок нещасного випадку пов`язаного з виробництвом 195000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала в період з 01.06.1985 р. по 21.08.1987 р. на посаді живильника третього розряду на Криворізькому цементно-гірничому заводі, була звільнена за власним бажанням за станом здоров`я. 22 січня 1986 року стався нещасний випадок пов`язаний з виробництвом. Медичним висновком лікарсько-експертної комісії від 08.06.1995 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 20 % у зв`язку з каліцтвом. Медичним висновком від 24.11.1998 року втрата працездатності позивача на рівні 30 % з 26.10.1998 по безстроково. Обґрунтувала, що внаслідок нещасного випадку позивач втратила здоров`я, у зв`язку з чим зазнала моральної шкоди.

Тому позивач звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Мотуз О.В. підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити, обґрунтовуючи свою позицію, доводами викладеними в позові.

Відповідач у встановлений судом строк, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 09 серпня 2022 року подав до суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач зазначив, що згідно акту № 2 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23.01.1986, нещасний випадок з позивачем стався 22 січня 1986 року. Посилаючись на позицію відображену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 № 210/5258/16-ц, вважає що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, воли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Таким чином не встановлено ретроспективно обов`язку роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальрнгість особи. Враховуючи те, що нещасний випадок з позивачем стався 22 січня 1986 року, тобто до 20 березня 2007 року, то він має право на відшкодування моральної шкоди від Фонду соціального страхування, а Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» є неналежним відповідачем.

Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Лавринець І.П. заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на ті підстави, які зазначив у відзиві на позов.

Між тим у відповіді на відзив, поданій суду в межах строку – 11 серпня 2022 року, представник позивача зауважив, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а не з моменту коли стався нещасний випадок як зазначає відповідач. Первинний МСЕК, яким позивачу було встановлено втрату працездатності, датується 08 червня 1995 року і з цієї дати позивач набув права на відшкодування моральної шкоди. Оскільки нещасний випадок стався до набрання чинності 01 січня 2004 року ЦК України, отже до спірних правовідносин слід застосовувати норми ЦК України в редакції 1963 року, зокрема ст. 440-1 ЦК УРСР. Аргументи відповідача з приводу того, що він є неналежним відповідачем по справі, не відповідають нормам законодавства, що діяло на момент встановлення позивачу втрати працездатності, тому позивач підтримує позовні вимоги та просить задоволення позову.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 27 червня 2022 року було відкрито провадження в цивільній справі, призначено справу до розгляду по суті за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою суду від 11 серпня 2022 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті судом були заслухані пояснення представників сторін по суті позовних вимог, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи та 19 вересня 2022 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала у період з 01.06.1985 р. по 21.08.1987 р. на Криворізькому цементно-гірничому заводі.

Відповідно до акта про нещасний випадок на виробництві від 23.01.1986 № 2 встановлено, що нещасний випадок мав місце 22 січня 1986 року, а саме ОСОБА_1 підіймалася сходами та через просочування грунтових вод утворився бруд, вона підсковзнулася та підвернула ліву ногу

Висновком комісії за результатами розслідування нещасного випадку встановлено, що нещасний випадок стався на території підприємства в робочий час, під час виконання службових обов`язків, тому вважається пов`язаним з виробництвом. Нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. Причиною нещасною випадку визначено незадовільне утримання робочого місця та проходів. Одночасно у вказаному акті визначений перелік заходів для усунення причин нещасного випадку, які покладено на начальника цеха. Тобто встановлено, що нещасний випадок стався з вини роботодавця.

Згідно з випискою з акта МСЕК від 08.06.1995 року ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 20 % у зв`язку з каліцтвом.

Медичним висновком МСЕК від 24.11.1998 року відсоток втрати працездатності змінено на 30 % безстроково з 26.11.1998.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - є головним обов`язком держави.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 14.10.1992, власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці..

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 14.10.1992 відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

На час виникнення правовідносин між сторонами відшкодування моральної (немайнової) шкоди було врегульовано статтею 440-1 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце 08 червня 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України (01 січня 2004 року) та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» який набрав чинності з 1 січня 2001 рок та яким встановлювалась відповідальність Фонду соціального страхування, а тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року., Закону України «Про охорону праці» в редакції від 14.10.1992.

Одночасно, суд вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватись правова позиція Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається представник відповідача, у справі № 210/5258/16-ц від 05.12.2018 року, оскільки обставини справи не є тотожними. У вказаній справі Верховний Суд висловив позицію щодо застосування різних редакцій Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який на час виникнення спірних правовідносин, у справі, що розглядається не набрав чинності, а тому не підлягає застосуванню.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо відсутності ретроспективно у роботодавця обов`язку з відшкодування моральної шкоди суд оцінює критично та розцінює як такі, що мають на меті спростування доводів позивача, оскільки на момент винекнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідальність покладалась саме на власника підприємства.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо він не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах.

У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним.

Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була уповноважена на її заподіяння.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Як роз`яснено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, судом було встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивача була заподіяна шкода, в результаті чого остання втратила працездатність, та у зв`язку зі станом свого здоров`я переносить щоденні моральні страждання та переживання.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, суд враховує відсоток втрати позивачем професійної працездатності – 20%, а подальшому 30% за трудовим каліцтвом від 08.06.1995 року, безстроково, що свідчить про тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, на теперішній час стан її здоров`я не відновлений, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково, взагалі можливість такого відновлення.

Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція була зазначена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2019 року по справі №522/3388/18.

Судова практика щодо розрахунку розміру моральної шкоди у зв`язку з професійними захворюваннями та нещасними випадками на виробництві є усталеною.

Зокрема, пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Станом на червень 2022 року, коли позивач звернувся до суду з позовом, розмір мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» на рівні 6500,00 грн. на місяць.

Судом з`ясовано, що документально підтверджені факти заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, обставини за наслідками яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Оцінюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин та характеру спричиненої моральної шкоди, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на користь позивача на відшкодування моральної шкоди в розмірі 195000 грн., тобто на рівні 30 мінімальних заробітних плат.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та доведеність їх належними та допустимими доказами. Тому позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 11, 81, 141, 247, 263-265, 268, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонернного товариства «Кривий Ріг Цемент» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Кривий Ріг Цемент» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я внаслідок нещасного випадку пов`язаного з виробництвом 195000 (сто дев`яносто п`ять тисяч) гривень 00 коп. без урахування утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Кривий Ріг Цемент» (49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Барикадна, буд. 15А) ЄДРПОУ 00292923.

Суддя О.В.Цимбалістенко