Ухвала суду № 106692582, 12.09.2022, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/14418/21

Номер провадження № 1-в/756/8/22

УКРАЇНА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

засудженого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 5 Оболонського районного суду міста Києва заяву ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого вироком Апеляційного суду АР Крим від 26.01.2004, про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк,

УСТАНОВИВ:

1. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

До Оболонського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_4 засудженого вироком Апеляційного суду АР Крим від 26.01.2004, про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк,

В обґрунтовування заяви вказано, що застосування до нього покарання в виді довічного позбавлення волі порушує вимоги ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення та ст. 28 Конституції України, що констатовано рішенням ЄСПЛ у справах «Пєтухов проти України», «Старишко проти України», «Лопата та інші проти України», «Фарзієв проти України». Крім того, заявник вважає, що діюче законодавство України дає можливість саме суду прийняти рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк.

2. Позиції сторін кримінального провадження.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 заяву підтримали та просили її задовольнити з підстав наведених у ній.

Прокурор ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні заяви, оскільки діюче законодавство України не передбачає механізму заміни покарання в виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк.

3. Установлені судом обставин із посиланням на докази, мотивів з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 , 26.01.2004 засуджений вироком Апеляційного суду АР Крим за п. ж, з, и ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 142, 16-69, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 185, ст. 198, ст. 42 КК України в редакції 1960 року до довічного позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не знайде можливим застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Між тим, частину першу статті 81 та частину першу статті 82 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційною) в тім, що вона унеможливлює її застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2021 від 16.09.2021.

Як свідчить вказане рішення Конституційного суду (п. 3.5.1) його ухвалено зокрема з урахуванням рішень Європейський суд із прав людини, якими констатовано порушення Україною статті 3 Конвенції на підставі того, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення також, зокрема, у таких рішеннях: «Петухов проти України» (№ 2) від 12 березня 2019 року (заява № 41216/13), «Старишко проти України» від 15 жовтня 2020 року (заява № 61839/12); «Лопата та інші проти України» від 10 грудня 2020 року (заява № 84210/17 та 23 інші), «Дембо та інші проти України» від 11 березня 2021 року (заява № 2778/18 та 46 інших), «Русанду проти України» від 1 квітня 2021 року (заява № 23047/20), «Фарзієв та інші проти України» від 1 квітня 2021 року (заява № 63747/14 та 23 інші), «П`ятаченко та інші проти України» від 15 квітня 2021 року (заява № 22851/20 та 2 інші), «Борисенко та інші проти України» від 15 квітня 2021 року (заява № 19102/20 та 5 інших), «Полторацький проти України» від 22 квітня 2021 року (заява № 11551/13), «Баранов та інші проти України» від 20 травня 2021 року (заява № 15027/20 та 3 інші), «Чистяков та інші проти України» від 10 червня 2021 року (заява № 46896/18 та 3 інші), «Манойлов та інші проти України» від 10 червня 2021 року (заява № 21845/20 та 3 інші).

Слід також зазначити, що в пункті 4.1 рішення Конституційного суду також зазначено, що метою реалізації статей 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов`язання, що їх взяла на себе Україна шляхом набуття членства в Раді Європи, обов`язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.

Підставою ухвалення вказаних рішень є те (п. 7 «Лопата та інші проти України» від 10 грудня 2020 року (заява № 84210/17 та 23 інші), що конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, умисному вбивстві. Однак, для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов`язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], № 66069/09 та 2 інші заяви, пункти 59-81, ЄСПЛ 2013 (витяг)).

Наведене свідчить, що не саме покарання в виді довічного позбавлення волі становить порушення ст. 3 Конвенції, а відсутність перспективи звільнення, так і можливість перегляду, тобто відсутність законодавчого врегулювання, бо основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою.

Слід також навести висновки, які вказані в п. 81 рішення ЄСПЛ «Петухов проти України» (№ 2) від 12 березня 2019 року (заява № 41216/13), що Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню неодноразово закликав органи влади України внести зміни до законодавства з метою забезпечення доступу до умовного (дострокового) звільнення для всіх засуджених до довічного позбавлення волі після аналізу загрози, яку вони становлять для суспільства, на підставі індивідуальної оцінки ризику (25-та Загальна Доповідь КЗК».

Оцінку цієї законодавчої прогалини надано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року (п. 36). Зокрема, держава повинна вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду України визнала, що в національному законодавстві України «існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі». Однак вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

Слід зауважити, що відповідними органами влади України є законодавча влада - Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України» законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у вигляді довічного позбавлення волі нормативно не визначені, суди позбавлені можливості розглянути питання про перегляд призначеного покарання засудженого у вигляді довічного позбавлення волі, як про це просить заявник.

Як свідчить офіційний сайт Верховної Ради, у 2021 році було ухвалено в першому читанні законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, де пропонуються зміни щодо клопотання про пом`якшення покарання засуджених до довічного ув`язнення. Цим проектом закону визначається безпосередня можливість дострокового звільнення осіб, яким призначено покарання в виді довічного позбавлення волі, а також особливості і алгоритм дій для заміни довічного ув`язнення на більш м`яке покарання. Зокрема, статтею 154 КВК має бути визначено особистий план реінтеграції особи у суспільство, який є невід`ємною частиною клопотання про пом`якшення покарання для осіб, яким призначено покарання в виді довічного позбавлення волі.

Отже, суд погоджується із заявником, що невчинення дій відповідними органами влади України щодо невнесення зміни до законодавства з метою забезпечення доступу до умовного (дострокового) звільнення засуджених до довічного позбавлення волі після аналізу загрози, яку вони становлять для суспільства, на підставі індивідуальної оцінки ризику, становлять порушення права на звернення із відповідною заявою на перегляд виду покарання та його зміну з перебігом певного часу після відбуття певного строку покарання.

З цих підстав суд констатує, що на час подання заяви ОСОБА_4 та її розгляду судом, система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, відповідними органами влади України не реформована, зміни до законодавства не внесені. Тому відсутній наразі визначений законом алгоритм для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та заміни невідбутої частини такого виду покарання більш м`яким.

Наведене свідчить, що наразі заява про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк не підлягає задоволенню.

Керуючись статями 309, 372, 537, 539 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання в виді позбавлення волі на певний строк - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1