Рішення № 106691518, 11.10.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.10.2022 р. справа №520/5381/22 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Державної судової адміністрації України (далі за текстом - Адміністрація), Міністерства фінансів України (далі за текстом - Міністерство), Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, поліцейський) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність ТУ ССО у Харківській області щодо невидання наказів про нарахування та виплату контролеру ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони Дорох Оксані Миколаївні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; 2) зобов`язати ТУ ССО у Харківській області видати накази про нарахування та виплату контролеру ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони Дорох Оксані Миколаївні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; 3) зобов`язати ТУ ССО у Харківській області здійснити нарахування та виплату контролеру ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони Дорох Оксані Миколаївні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; 4) визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; 5) визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; 6) зобов`язати ДСА України забезпечити фінансування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у частині нарахування та виплати контролеру ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони Дорох Оксані Миколаївні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 з 24.02.2022; 7) зобов`язати Міністерство фінансів України забезпечити фінансування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у частині нарахування та виплати контролеру ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони Дорох Оксані Миколаївні додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 з 24.02.2022; 8) покласти на відповідачів судові витрати шляхом стягнення користь позивача грошових коштів в розмірі 4.485,00грн., а саме: 2.500,00грн. за надання правової допомоги та 1.985,00грн. судового збору.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб”єктами владних повноважень протиправно не проведено повної оплати часу служби співробітника Служби судової охорони в частині проведення платежів у порядку п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відповідач, Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області (далі за текстом - Управління) із поданим позовом не погодився, 16.08.2022р. надав до суду письмові пояснення, у яких незгоду із позовом аргументував тим, що заявник не має права на одержання спірних платежів.

Відповідач, Державна судова адміністрація України (далі за текстом - Адміністрація) про розгляд справи був сповіщений судом завчасно та належним чином, але процесуального обов`язку з приводу подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів заявника не виконав.

Відповідач, Міністерство фінансів України (далі за текстом - Міністерство) із поданим позовом не погодився, 06.09.2022р. надав до суду письмові пояснення, у яких незгоду із позовом аргументував тим, що заявник не має права на одержання спірних платежів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, у період 24.02.2022р. - 16.08.2022р. (календарна дата звернення до суду) проходив безперервну публічну службу на посаді контролера ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області у якості співробітника, атестованого спеціальним званням – сержант Служби судової охорони.

Доказів знаходження заявника в указаний період часу у стані тимчасової непрацездатності, вибуття у відпустки чи невиконання обов`язків служби за посадою з будь-яких причин учасниками спору до суду не подано.

За викладеним у позові твердженням заявника протягом усього указаного періоду часу суб”єкт владних повноважень не призначав, не обчислював та не виплачував додаткову доплату у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Не погодившись із повнотою оплати часу публічної служби в частині додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Правовідносини з приводу проходження громадянином України публічної служби в органах та підрозділах Служби судової охорони унормовані, насамперед, приписами ст.ст.162-165 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а також приписами Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019р. №1052/0/15-19; далі за текстом – Положення №1052/0/15-19).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах та підрозділах Служби судової охорони.

Суд відмічає, що згідно з ч.7 ст.161 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч.1 ст.165 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з ч.2 ст.165 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Пунктом 20 Положення №1052/0/15-19 визначено, що соціальний і правовий захист співробітників та членів їхніх сімей забезпечується відповідно до законодавства. Грошове забезпечення співробітників здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На подальший розвиток положень ст.165 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" КМУ було видано постанову від 03.04.2019р. №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони.

Пунктом 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 було запроваджено на період дії в Україні правового режиму воєнного стану виплату 30.000,00грн. щомісячно.

Умовами призначення додаткової винагороди порядку первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 є одночасна сукупність таких обставин як: 1) належність особи до складу, зокрема, Служби судової охорони; 2) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 3) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Окрім того, 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 було указано, що за умови: 1) належності особи до особового складу, зокрема, Служби судової охорони; 2) видання наказу командира (начальника) про призначення додаткової винагороди; 3) безпосередньої участі особи у бойових діях чи забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, забезпеченні здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії; 4) особистого перебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії – розмір додаткової винагороди може бути збільшений до 100.000,00грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З урахуванням постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 пункт 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 був викладений у такій редакції: « 1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.».

Аналізуючи зміну правових підходів законодавця до визнання умов набуття особою права на додаткову винагороду, суд доходить до переконання про те, що словосполучення «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» стосується виключно такої категорії публічних службовців як - особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, тобто на спірні правовідносини не поширюється.

Постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 були внесені чергові зміни до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, однак юридичні наслідки нової запровадженої постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 умови обчислення розміру додаткової винагороди - «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» з огляду на приписи ст.58 Конституції України підлягають поширенню на виключно відносини з оплати часу фактично виконаної служби співробітниками Служби судової охорони, котрі склались не раніше від настання події оприлюднення постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 у газеті «Урядовий кур`єр» від 19.07.2022р. №156, позаяк значно погіршують фінансове становище громадянина.

Отже, у період 24.02.2022р. – 19.07.2022р. заявник має право на отримання у порядку п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 додаткової доплати у розмірі 30.000,00грн. на місяць (тобто у сталому розмірі) із розрахунку відпрацьованих днів служби.

Після 20.07.2022р. обчислення розміру означеної додаткової винагороди повинно відбуватись згідно з п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 у межах від 0,1% до 100% обрахункового показника – максимальної величини виплати у 30.000,00грн.

Структура та розміри складових елементів грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, а також підстави, приводи і процедури обчислення грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони деталізовані нормами Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020р. №384; далі за текстом – Порядок №384)

Пунктом 9 розділу І Порядку №384 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Таким чином, за відсутності наказу суб”єкта владних повноважень про призначення конкретної виплати публічному службовцю проведення грошового платежу (ініціювання переказу коштів) є неможливим.

Положення аналогічного змісту було включено законодавцем і до тексту постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що наказів про призначення заявнику додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 відповідач – ТУ Служби судової охорони у Харківській області у спірних правовідносинах не видавав.

Суд відмічає, що за визначенням п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Як то указано у ч.1 ст.47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

За правовою суттю діяння з приводу невиконання суб”єктом владних повноважень покладеного законом обов`язку з повної оплати праці публічного службовця (у межах даного спору – співробітника Служби судової охорони) підлягає кваліфікації у якості бездіяльності, зумовлює виникнення боргу минулих періодів, потребує як видання наказу про призначення виплати (у межах даного спору - додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168), так і ініціювання процедури внесення змін до кошторису бюджетної установи задля отримання додаткових асигнувань.

Протилежне тлумачення змісту перелічених норм права явно та очевидно є неправильним, позаяк призводить до абсолютної неможливості виконання суб”єктом владних повноважень – розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, зокрема, як вимог ст.235 Кодексу законів про працю України в частині оплати часу вимушеного прогулу через незаконне звільнення, так і вимог ст.24 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці», ст.115 Кодексу законів про працю України в частині виплати боргу з винагороди за працю/службу за хронологічно попередні проміжки часу, позаяк такі нездійснені своєчасно витрати минулих періодів взагалі не відображаються у складі відомостей кошторису бюджетної установи на поточний календарний рік за відсутності події видання розпорядчого акту про їх призначення та нарахування.

Проте, суд зауважує, що сам по собі факт вчинення суб”єктом владних повноважень бездіяльності не означає однозначної протиправності такого діяння, адже у силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не матимуть правового значення, якщо в зобов`язаної особи існували певні об`єктивні обставини, які перешкодили належному виконанню функцій державним органом. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк.

Суд зважає, що Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні було введено воєнний стан, який з урахуванням Законів України від 22.05.2022р. №2263-ІХ та від 15.08.2022р. №2500-ІХ триває досі.

Указ Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 "Про загальну мобілізацію" був затверджений Законом України від 03.03.2022р. №2105-ІХ, а з урахуванням Законів України від 22.05.2022р. №2264-ІХ та від 15.08.2022р. №2501-ІХ, строк загальної мобілізації наразі не сплинув.

З огляду на те, що місце дислокації відповідача розміщено на території міста Харкова, а у розумінні приписів ч.3 ст.78 КАС України суд визнає загальновідомими і доведеними обставини перманентного перебування території міста Харкова під безпосередніми наслідками прямої загрози військового характеру у вигляді гарматних, зенітних та ракетних обстрілів, а також зважаючи, що прийняття постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 відбулось вже після початку поточного бюджетного року та затвердження кошторису відповідача – ТУ Служби судової охорони у Харківській області та з огляду на відсутність доказів отримання цим суб`єктом права фінансування у необхідних для виконання приписів постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 обсягах - суд не знаходить правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу невидання наказів стосовно призначення, обчислення та виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів правомірності власних управлінських волевиявлень з приводу непризначення, ненарахування та невиплати заявникові додаткової винагороди за період 24.02.2022р.-16.08.2022р. (календарна дата звернення до суду).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) і полягає у тому, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів.

У ході розгляду справи були підтверджені обставини порушення прав та інтересів заявника за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Приписи ч.1 ст.2, ч.2 ст.9 та ч.4 ст.242 КАС України у даному конкретному випадку можуть слугувати правовими підставами для виходу суду за межі позову і надання судового захисту легальному інтересу заявника на отримання повної винагороди за реально виконану роботу атестованого спеціальним званням співробітника Служби судової охорони у спосіб, викладений в резолютивній частині цього судового акту та сформульований за критеріями ст.ст.6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував правові механізми, спрямовані на з`ясування об`єктивної істини.

З цих міркувань суд доходиьт до переконання про те, що відсутність взагалі будь-яких безпосередніх суспільних відносин у сфері проходження публічної служби між заявником і ДСА України, а також між заявником і Міністерством фінансів України зумовлює відсутність у заявника порушеного права як об”єкту судового захисту і є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за цим епізодом.

Також суд зазначає, що для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання винагороди за працю/службу у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Окремо суд зауважує, що виконання обов`язку нарахувати та виплатити громадянину спірну виплату у належному розмірі охоплює усі можливі прояви реалізації владної компетенції органу публічної адміністрації від вчинення первинного управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури призначення (у тому числі і у спосіб видання власного правового акту індивідуальної дії) до вчинення управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури проведення грошового платежу (у тому числі і у спосіб складання змін до кошторису бюджетної установи та подання відповідного письмового документу про збільшення асигнувань до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня на виконання приписів даного судового акту).

Розподіл судових витрат має бути проведений відповідно до ст.ст.132-139 КАС України та Закону України «Про судовий збір» і оскільки судовий збір був сплачений виключно за вимоги, заявлені до ДСА України та Міністерства фінансів України, а в цих вимогах відмовлено, то тягар несення судових витрат належить залишити за заявником.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області видати накази з приводу призначення ОСОБА_1 додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 за період 24.02.2022р.-16.08.2022р. пропорційно реально відпрацьованому часу, провівши обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.